Skip to content

Author: JH

Published on

In 1914, at the outbreak of the First World War, parts of western Ukraine were within the Austro-Hungarian Empire, one of the Central Powers against which Britain and her dominions and allies were at war. This prompted the Canadian government of the time to class Ukrainian immigrants and naturalised Canadians of Ukrainian descent as enemy aliens under the War Measures Act. Ukrainian Canadians were treated as enemy aliens regardless of their individual origins, political views, or allegiances. Across the country, approximately 8,000 men, women, and children were confined to internment camps, labour camps, or local gaols. Another 80,000 were registered as enemy aliens and required to regularly report to police and carry and produce identity papers on demand. The internment and registration of Ukrainians in Canada lasted from the outbreak of the war in 1914 until 1920, two years after the cessation of fighting.

For a year, from 20 September 1914 to 17 September 1915, Ukrainians in Nanaimo were interned at local provincial government premises, before being relocated to camps elsewhere in the province. In all, 24 receiving stations and camps were set up across Canada, with Ukrainian Canadians being joined as the war went on by those of German, Austrian, Bohemian and other descent.

On Sunday 27 October 2024, at 11AM, we will hold a memorial service—Divine Liturgy followed by Panakhyda—for the victims of Canada’s internment operations during the First World War. We are especially pleased to welcome our brothers and sisters from Saint Mary the Protectress Ukrainian Orthodox parish in Parksville on this occasion.

Published on

Among their many courses on all aspects of Catholic theology, history, and ecclesiology, Newman Theological College is collaborating with the Eparchy of Edmonton to offer a number of courses on Eastern Christianity. These courses are offered simultaneously in-person in Edmonton and online via Zoom. These are credit courses towards undergraduate qualifications and vocational formation, but may be auditable. Please contact Newman Theological College to enquire.

MPS 367 / STP 567 Canon Law of the Eastern Catholic Churches
Introduction to Eastern Canon Law. Sources of Canon Law in the East. Notion of a Church sui iuris. Church membership and ecclesiastical jurisdiction. Codification and spirit of the 1990 Code of Canons of the Eastern Churches. Ecclesial structures. Liturgical and sacramental law.
Taught by Bishop David Motiuk.
Schedule: Fri. 1:15-4:05pm & 5:00-7:50pm. & Sat. 9:00-11:50am
Dates: Sept. 6/7; Oct. 25/26; Nov. 8/9; Nov. 29/30

SYT 105 / STD 405  Introduction to Eastern Christian Theology
The Judeo-Christian God. Revelation and our access to it. The Trinitarian nature of Revelation. Interactions with Logos and Spirit in the process of Holy Tradition. Scripture within and above Tradition. The sources of Tradition: Bible, Councils, Creeds, Fathers, Liturgy, Icons, etc. Tradition vs. Traditionalism. Questions of Theological method.
Taught by Deacon Dr. Cyril Kennedy.
Schedule: Thurs. 6:30-9:20pm, beginning 5 September

In addition to these two courses offered in Fall 2024, Newman Theological College also offer a number of other courses devoted to Eastern Christianity, including a history of our own Ukrainian Catholic Church. Please check the schedule of upcoming courses in the Winter and future semesters for possible availability of these courses. Not all courses are available every year.

FND 232 History of the Ukrainian Catholic Church
The historical development of the Ukrainian Catholic Church from 988 to the present. The establishment of Byzantine Christianity among Ukrainians by St. Volodymyr in 988, the Great Schism of 1054, and the Brest-Litovsk communion of 1596. Relationship with Eastern Churches and the Roman Catholic Church. Diaspora in the Americas between 1880 and 1914. The Ukrainian Catholic Church and Vatican Council II. Establishment and development of metropolitanate in Canada. Current developments.

SYT 189 Eastern Christian Doctrine I: Trinity, Christ, and the Holy Spirit
A survey of Eastern Christian teaching on the Triune God-focused both on patristic and contemporary authors. The course situates doctrine within the broader array of Holy Tradition (Scripture, Fathers, Councils, Creeds, Liturgy, Iconography, Hagiography, etc.), with attention to the historical contexts in which teachings arose. Comparisons between Eastern and Western Christian approaches to certain questions, with some attention to ecumenical matters. Emphasis on apophatic and antinomic approaches to theology as well as the connection between doctrine and spirituality.

SYT 190 Eastern Christian Doctrine II: Humanity, Salvation, Eschatology and the Church
The human person before God according to the ancient and modern exponents of the tradition of the Christian East. Topics may include cosmic creation, image and likeness, the immortality of the soul, divine freedom and human freedom, the creation, the fall of humanity, spirituality, afflictive thoughts (logosmoi), salvation, redemption, and divinization (theosis), eschatology and hope.

MPS 383 The Practice of Eastern Christian Ritual
The student will be able to identify and explain in whole and in part the liturgical books, the ordinary and the papers of the service and the liturgical environment and appointments of Byzantine Rite churches. The student will be able to analyze a liturgical situation and apply knowledge of authoritative reflections and guidelines to arrive at an insightful evaluation of the situation (pastoral principles). The student will be able to recognize, explain, and apply in practice many of the skills needed to proclaim and chant liturgical texts and to prepare and/or lead Byzantine-Rite worship.

SYT 216 The Holy Mysteries: Byzantine Sacraments
An overview of the history, theology, and current practice of the Byzantine Mysteries (sacraments) - Baptism, Chrismation, Eucharist, Repentance (Reconciliation), Anointing of the Sick, Holy Orders, Marriage — to elucidate their centrality in contemporary Christian life and ministry.

SYT 217 Byzantine Eucharist Liturgies
An introduction to the history and meaning of the Divine Liturgies of St. John Chrysostom, St. Basil the Great, and Presanctified Gifts. Attention to contemporary concerns and disputed issues of Eucharistic doctrine and practice.

SYT 225 Byzantine Liturgical Theology
The Biblical sources of the Christian Liturgy. The development of the Byzantine Rite. The theology of Liturgy as a work of the Trinity and action of Christ and the Church. The development and celebration of the Liturgical Year and the Divine Praises (Liturgy of the Hours). Modern liturgical development.

MPS 368 Marriage in the Eastern Catholic Churches: Canonical Issues
Theology of marriage in the East. Marriage covenant. Marriage Consent and the partnership of conjugal life. Properties and ends of marriage. Marriage preparation. Impediments. Canonical form of marriage. Convalidation. Marriage nullity. Second marriages. Pastoral care of the divorced and remarried.

MPS 121 Eastern Christian Moral Theology
Introduction to the history, sources, and questions in Eastern Christian moral theology. Engagement with key moral issues confronting contemporary societies with the help of a moral vision based on spiritual practice and a holistic theological stance.

 

Published on

On Sunday 9 June, we celebrated the 40th anniversary of Saint Michael the Archangel church, in the company of many parishioners and friends, including some who had been present at and worked for the establishment of the parish. Following Divine Liturgy, we hosted a Ukrainian cultural festival in celebration not only of our parish but of the whole Ukrainian community in the Nanaimo area, expressed in dance, song, poetry, crafts and, of course, delicious food.

Thank you to everyone who played a part in making this day so special. From the tireless organizers and dedicated volunteers who helped us and in the kitchen to the talented performers who filled our day with beautiful music, dance, and song—your contributions are deeply appreciated.

To everyone who attended and supported our community with your presence and donations, thank you for joining us in celebration. Your enthusiasm and spirit made this day truly memorable.

Here's to many more years of unity, culture, and faith in our wonderful community!

40th anniversay cake decoration, in Ukrainian colours.

Published on

This year, Ukrainian Catholics in BC will celebrate 50th anniversary of the founding of the Eparchy of New Westminster, and in Nanaimo the 40th anniversary of the founding of our parish (about which, more later). A number of special events are planned, and more will be be announced in the coming weeks. Please mark these important dates in your calendars, and join us and our whole Ukrainian community in British Columbia in celebrating these milestones.

27 June : The day on which the Eparchy was actually founded 50 years. On the parish level, we will commemorate this Jubilee in Nanaimo on Sunday 23 June.

29–30 June : Eparchial Pilgrimage to Grindrod BC, where our parish of Saints Peter and Paul is celebrating its 100th anniversary. Among the various activities on that weekend, the unveiling of the Marian Icon of our Eparchy will take place.

29 September : Hierarchical Divine Liturgy on Saturday at our beautiful Cathedral of the Holy Eucharist in New Westminster led by bishops from around Canada and to which all the faithful of our Eparchy are invited. The celebration will include a meal and various presentations.

✙

Letter of Bishop Michael to the clergy, women religious, lay faithful, and all friends and supporters of the Eparchy of New Westminster, on the occasion of the 50th Jubilee, 1974–2024:

Although some historic research suggests that Ukrainians may have made their way to British Columbia to take advantage of the gold rush of the 1870s, the Ukrainian Catholic presence in the territory of today’s Eparchy of New Westminster can definitely be documented back to when Basilian missionaries made contact with Ukrainian immigrants in 1904. The Ukrainian Basilian Fathers who had only started establishing themselves in central Canada and Alberta, managed to send a missionary, Father Anton Strotsky, to British Columbia in 1904 to connect with members of the Ukrainian Community who were already working in the mines and operating their own orchards. Besides Father Strotsky, our Eparchy is grateful to the Basilian Fathers who contributed so much to the growth of the Ukrainian Catholic presence in British Columbia for some 120 years now. They especially developed the parish of Saint Mary’s in Vancouver, but they also engaged in mission activity throughout the lower mainland and other parts of the territory. Of course, the first two bishops of the Eparchy—Bishop Jerome Chimy and Bishop Severian Yakymyshyn—were chosen from the Order of Saint Basil the Great. Aside from monastic missionaries many dedicated secular priests—Canadian-born and from abroad—also devoted themselves to serving God's People wherever they settled throughout the territory of the Eparchy: long before and ever since it was established. Names of Fathers like Bilyk, Galarnyk, Hanushevsky, Olsen, Sabara and the Studite Stek, are only a few of dozens and dozens of dedicate priests who are fondly remembered by people whose lives they touched.

We want to acknowledge the Sisters Servants of Mary Immaculate who were already visiting British Columbia from the 1920s, teaching Catechism and Religion classes around the province. They especially became involved with the new Eparchy right from the very beginning, working with youth and various organizations like UCWLC and the UCBC. They facilitated missions and enhancing the life of parishes. To this day, the Sisters participate in parish events, lead liturgical services, maintain reception at the Chancery Offices and serve as members of Eparchial councils.

The Eparchy was blessed by visits of several illustrious Church leaders over the years. Metropolitan Andrey Sheptytsky, making his way across Canada in 191 Oto learn of the pastoral needs of the Ukrainian settlements, visited Vancouver hoping to organize some Church activity. Bishop and Martyr Blessed Nytkyta Budka visited in 1925 when he consecrated the new church in Grindrod. The hero and confessor who survived 18 years in the Soviet Gulag, Patriarch Josepf Slipyj visited in 1968. We may mention the 1984 Visit of Pope Saint John Paul II. He did not visit the Ukrainian community in this part of Canada per se, but he acknowledged their generous participation: ‘I am likewise deeply grateful for all who have made great efforts to come from ... the Eparchy of New Westminster under the leadership of Bishop Chimy.’ Soon after his assuming the leadership of the UGCC, the Father and Head of the Ukrainian Catholic Church, Cardinal Myroslav Ivan Lubachivsky came in 1986. Following a meeting of the Permanent Synod in Edmonton in 2008, the then head of our Church, Cardinal Lubomyr Husar, visited the Eparchy of New Westminster. His Beatitude Sviatoslav Shevchuk visited in 2012 as Canada celebrated the 100th anniversary of the appointment of the abovementioned Blessed Nykyta as the first Ukrainian Catholic Bishop to Canada. At that time, he blessed the Bishop Jerome Eparchial Centre, which had been newly renovated by Bishop Kenneth Nowakowski. Speaking of Church leaders, our Eparchy has also provided a few. Among them are Metropolitan Lawrence Huculak of Winnipeg and Bishop Paul Chomnycky of Stamford, who were born grew up within our Eparchy.

Of course, many of our parishes preceded the establishment of the Eparchy of New Westminster in 1974. They will be mentioned in other Jubilee material, but we certainly can mention those that were established as parishes early on in the early 1900s. Some soon even had their first churches built. Saint Anne at Mount Cartier and Saints Peter and Paul in Grindrod were the first churches built in 1922 and 1924 respectively. St Mary’s in Vancouver, served by the Fathers of the Basilian community, has grown from its early missionary pastoral activity into an inspiring campus of facilities and residences as well as the large modern church from 1982. Saint Nicholas in Coldstream and Saint Josaphat in Vernon are among the many parishes that were formed in the first half of the 20th Century and are still functioning today. Many other parishes soon blossomed immediately after the Second World War. Ukrainians in centres like Victoria, Kamloops and New Westminster, among others, soon organized themselves, requested priests to provide pastoral care and quickly grew into the active parishes that they are today.

A number of our parishes faded away into the coastal mists over the years. Names like Revelstoke, Port Alberni and the Kootenays, among several more, were established mission points back in the day. On the other hand, however, with the influx of newcomers from Ukraine over the past couple of years, new, hopeful centres of pastoral activity are appearing on the map. The Comox Valley, Maple Ridge, Abbottsford, among others, are now places of pastoral outreach. The potential of cities like Chilliwack, where pastoral activity had to be abandoned at some point, are now being explored for revival once again.

The Establishment of Our Eparchy

After having been petitioned by the Ukrainian Catholic Church and after consulting the Catholic Church in Canada and seeing that the pastoral needs were obvious and that the time had truly come, Pope Saint Paul VI canonically established the Ukrainian Catholic Eparchy of New Westminster on 27 June 1974. It was a vast territory that included the Province of British Columbia, the Yukon Territory and a western portion of the Northwest Territories. The Eparchy of Edmonton ceded the pastoral care of this region to the new Bishop of the new Eparchy, Bishop Jerome Chimy, OSBM, who was consecrated and enthroned on 5 September 1974 at the newly designated Cathedral of the Holy Eucharist in New Westminster.

I am the fourth Bishop of the Eparchy of New Westminster, yet actually the fifth bishop in as many decades to serve the good faithful of this area. We are also grateful to our interim Apostolic Administrator in the person of Bishop David Motiuk, who guided us for almost four years. In the relatively short while that I have been here since my being proposed by our Synod of Bishops and my formal appointment by Pope Francis in August of last year, I have come to know the dedicated clergy and religious that serve this Eparchy. The faithful laypersons that have made the Eparchy their home bring their hope and enthusiasm to the parishes and missions scattered around the cities and towns of the lush costal area and the majestic mountains. God willing, we will soon be able to offer pastoral services to those who have settled in the northernmost regions of the Eparchy in the Yukon and Northwest Territories. I am blessed with the honour of overseeing the celebration of our Golden Jubilee celebrations. This is a wonderful opportunity for all of us together—the faithful, the clergy and the friends of our Eparchy—to refresh ourselves in this Jubilee oasis by reflecting on our past and assessing where we now find ourselves. Then, let us take up the challenge of continuing the spiritual pilgrimage into the next 50 years of living and growing in our faith and, by the grace and love of God, sharing it with whomever we can.

Our Celebrations

This year, 2024, the Eparchy would like to have many local celebrations of our Jubilee on the parish level so that all of our parishioners and visitors may participate in the commemorations and spiritual benefits. We encourage each parish and mission to consider creating a Jubilee event that would include a Eucharistic Liturgy and some repast, but also an educational, spiritual program that would empower the community to look forward to the coming years of activity.

1. In fact, as our Eparchy was actually founded 50 years ago on June 27th, the Jubilee Committee wants to encourage all our Parishes to hold their local Jubilee celebration on the Sunday prior to that date (since we are all meeting at our Grindrod Parish the following weekend on the 29th). Therefore, unless parishes are planning something for later in. the year, it is suggested that they hold their local parish Eparchial Jubilee Celebration on Sunday 23 June 2024.

2. Presently there are two major events planned on the all-eparchial level. This includes the first Annual Eparchial Pilgrimage which will take place this year at our Parish in Grind rod on the weekend of Saturday 29 June 2024 coinciding with their parish feast of Saints Peter and Paul as the parish also celebrates its centenary this year! Among the various activities on that weekend, the unveiling of the Marian Icon of our Eparchy will take place. The new icon of the Mother of God is presently being written and will be blessed at Grindrod.

3. The second major Jubilee event will be a Hierarchical Divine Liturgy on Saturday the 28 September 2024 at our beautiful Cathedral of the Holy Eucharist in New Westminster led by bishops from around Canada and to which all the faithful of our Eparchy are invited. The celebration will include a meal and various presentations. The days leading up to this key commemoration will include seminars, family festivities and celebrations in the Metro Vancouver area.

Please share your thoughts and ideas with your local parish and with the Jubilee Committee via jubilee@nweparchy.ca or write to Jubilee Committee, 502 Fifth Ave. New Westminster, BC, V3L 152 or through your parish priest.

May our Lord continue to richly bless our Eparchy as He has over the last half century. May the Lord inspire us during our Jubilee year to wisely and boldly plan for the journey forward with Him, His Blessed Mother and all the patron Saints of our Eparchy!

Christ is Risen!

✚ Michael
Most Rev. Michael Kwiatkowski Bishop of New Westminster

Published on

From April 22nd to 25th, 2024, a retreat was held for the priests of the New Westminster Eparchy at the amazing Seton House of Prayer in Kelowna. The purpose of these days of spiritual renewal was to provide an opportunity for the clergy to enrich their personal spiritual experience through shared prayer, reflections provided by Bishop Michael, and personal interaction with the Lord. They reflected on the example of a priest’s relationship with God and his parishioners. At one point, the importance of Sacramental Confession was also stressed, because of the need for a priest to prioritize the spiritual life.

At the conclusion of the retreat, Bishop Michael Kwiatkowski thanked all the priests for their dedicated service that required sacrifice and emphasized the importance of the prayers we pray daily as they guide us as to what we should acquire and develop and what we should let go of. Prayer opens our relationship with God.

Eparchy of New Westminster clergy at their retreat in April 2024

У Келовні 22–25 квітня 2024 року відбулися реколекції для священників Нью-Вестмінстерської Єпархії. Метою днів духовної віднови було створення можливості для священнослужителів в атмосфері спільної молитви збагатити особистий духовний досвід, завдяки повчанням владики-реколектанта й особистому спілкуванню та розмовам з ним. Роздумували про приклад відносин священника з Богом та парафіянами, важливість сповіді. Тому що, у першу чергу священник має дбати про духовне життя.

На завершення реколекцій владика Михайло Квятковський подякував всім священникам за їхнє жертовне служіння, а також наголосив на важливість молитов, які ми молимося, адже вони говорять нам про те, що маємо здобути, а чого — позбутися. Молитва відкриває нам відносини із Богом.

Published on

Bishop Michael Kwiatkowski vested for celebration of Divine Liturgy. New Westminster, BC.

Bishop Michael Kwiatkowski was born on November 21, 1961 in Hamiota, Manitoba as the third of seven children in the family of Edward Kwiatkowski and Phyllis Zemliak. Later, his father Edward (1929–2021) become a priest. He began school in Brandon, Manitoba and completed secondary education at Saint Vladimir's College and the Minor Seminary in Roblin, Manitoba.

He joined the seminary in 1980, in Rome, where he lived in the Ukrainian Pontifical College of Saint Josaphat and studied at the Pontifical University of St Thomas Aquinas (Angelicum), where he obtained bachelor's degrees in philosophy (1980– 1982) and theology (1982–1985). He was ordained as a deacon on September 14, 1985 and as a priest on July 28, 1986. Both ordinations were made by Metropolitan Maxim Hermaniuk for the Ukrainian Catholic Archeparchy of Winnipeg.

After serving as an assistant priest at the parish of the Intercession of the Most Holy Theotokos in Winnipeg, he returned to Rome to study the Eastern Catholic canon law at the Pontifical Oriental Institute and earned a Doctorate in Canon Law.

From 1996 to 2006 Father Kwiatkowski lived in Ukraine. He served as chancellor of the Patriarchal Curia and judge and chairman of the Major Archbishop's Tribunal. He was also vice-rector of the Ukrainian Catholic University in Lviv, where he taught canon law and headed the pastoral department for 6 years.

After returning to Canada, he was appointed priest of the Ukrainian Greek-Catholic Seminary of the Holy Spirit in Ottawa (2006–2010). From 2010 to 2021, he served as a parish priest of the Holy Eucharist, and from 2021 to 2023, he was the parish priest of the Church of the Intercession of the Holy Mother of God in Winnipeg.

On August 24, 2023 he was appointed by Pope Francis as the forth Eparchial Bishop of the Ukrainian Catholic Eparchy of New Westminster. He was consecrated as a bishop in the Cathedral of Sts. Volodymyr and Olha in Winnipeg on November 8, 2023.

✙

Владика Михайло Квятковський народився 21 листопада 1961 року в Хаміоті, провінція Манітоба, як третя з семи дітей у родині Едварда Квятковського та Філліс Земляк. Згодом його батько Едвард (1929–2021) став священиком. Він почав навчання в Брендоні, Манітоба, і завершив середню освіту в Коледжі святого Володимира та Малій семінар в Робліні, Манітоба.

В 1980 році він вступив до семінарії в Римі, де проживав у Українському Папському Коледжі святого Йосафата та навчався в Папському університеті святого Томи Аквінського (Анджелікумі), де отримав ступені бакалавра філософії (1980–1982) та богослов’я (1982–1985). Він був висвячений на диякона 14 вересня 1985 року, а 28 липня 1986 року на священика. Обидва освячення були здійснені митрополитом Максимом Германюком для Української Католицької Архиєпархії Вінніпегу.

Після служіння священником-помічником на парафії Покрови Пресвятої Богородиці у Вінніпегу, він повернувся до Риму для вивчення Східного католицького канонічного права в Папському Східному Інституті та отримав ступінь доктора канонічного права.

З 1996 по 2006 рік отець Квятковський проживав в Україні. Він служив канцлером Патріаршої Курії та суддею і головою Трибуналу Верховного Архиєпископа. Він також був віце-ректором Українського Католицького Університету у Львові, де викладав канонічне право та очолював пасторальний (душпастирський) відділ протягом 6 років.

Після повернення до Канади він був призначений священиком Українського Греко-Католицького Семінарії Святого Духа у Оттаві (2006–2010). З 2010 по 2021 рік він служив парохом церкви Пресвятої Євхаристії, а з 2021 по 2023 рік був парохом церкви Покрови Пресвятої Богородиці у Вінніпезі.

24 серпня 2023 року його було призначено Папою Франциском четвертим єпархіальним єпископом Української Католицької Єпархії Нью-Вестмінстера. Він був висвячений на єпископа в соборі свв. Володимира та Ольги у Вінніпезі 8 листопада 2023 року.

Published on

Father Stepan Vytvytskyi and family. Easter 2024, Saint Michael the Archangel Parish, Nanaimo.

Father Stepan was born on February 25, 1993 in Ivano-Frankivsk, Ukraine. Father Stepan attended elementary and high schools in Tyapche village, in the Ivano-Frankivsk region. He went on to the Ivano-Frankivsk Theological Seminary where he earned a masters in theology and philosophy. In 2019, Father Stepan earned a Licentiate in Pastoral Theology from the Pontifical Theology Faculty in Warsaw, Poland. He worked in the Metropolitan’s Administration Reception Office of the Ivano-Frankivsk Archeparchy UGCC.

On August 30, 2020 he was ordained to the priesthood and was assigned as the assistant parish priest of the Church of the Holy Prophet Elia in Ivano-Frankivsk.

In September of 2022 he moved to Canada where he is assigned to the Missionary Pastoral Ministry and children-youth ministry for the New Westminster Eparchy. He was also a religion teacher at the Ukrainian Eparchy School «Ridne Slovo».

By Eparchial Bishop, Most Reverend Michael Kwiatkowski, from March 24, 2024 Father Stepan has been assigned as the parish priest-administrator of the parish of St Archangel Michael in Nanaimo and the Pastoral Mission in the Comox Valley. He was also assigned as the Communications Manager for the Eparchy of New Westminster.

In 2019, Father Stepan married Evelina and they were blessed with their first child, Emily on September 3, 2023.

Evelina was born on December 17, 1999 in Kosiv, Ivano-Frankivsk, Ukraine. She is Master of Theology, Master of Music Education and Pedagogy. Evelina was a volunteer at Holy Eucharist Ukrainian Catholic Cathedral. She created and directed the  Cathedral Choir «Svitlo» that was founded in October 2022. She was a religion teacher and music teacher at the New Westminster Ukrainian Eparchy School «Ridne Slovo».

✙

Отець Степан народився 25 лютого 1993 року в Івано-Франківську, Україна. Він навчався в початковій та середній школах села Тяпче Івано-Франківської області. Далі навчався в Івано-Франківській Духовній Семінарії, де здобув ступінь магістра богослов’я та філософії. У 2019 році о. Степан здобув ступінь ліценціата з Пасторальної Теології у Варшаві, Польща. Працював у приймальні Митрополичої адміністрації Івано-Франківської Архиєпархії УГКЦ.

30 серпня 2020 року рукоположений у сан священика та призначений помічником пароха храму Святого Пророка Іллі у м. Івано-Франківськ.

У вересні 2022 року він переїхав до Канади, де його призначили в місіонерське душпастирське служіння та дитячо-молодіжне служіння в єпархії Нью-Вестмінстер. Був також учителем релігії в Українській Єпархіальній школі «Рідне слово».

Єпархіальним єпископом, Преосвященнішим Михайлом Квятковським з 24 березня 2024 року призначений парафіяльним священником-адміністратором парафії св. Архистратига Михаїла в Нанаймо та душпастирської місії в Долині Комокс. Він також був призначений менеджером зі зв’язків у єпархію Нью-Вестмінстера.

У 2019 році отець Степан одружився з Евеліною, і 3 вересня 2023 року вони були благословенні першою дитиною Емілі.

Його дружина Евеліна народилася 17 грудня 1999 року в м. Косів, Івано-Франківська обл., Україна. Вона магістр теології, магістр музичної освіти та педагогіки.

Евеліна була волонтером в Українському Катедральному Соборі Пресвятої Євхаристії. Створила та очолювала Катедральний хор «Світло», заснований у жовтні 2022 року. Вона була вчителем релігії та вчителем музики в Нью-Вестмінстерській Українській Єпархіальній школі «Рідне слово».

Published on

Father Stepan preaching on his first day at the parish.

Today I want to express sincere gratitude to God for the gift of my vocation, to Bishop Rev. Michael Kwiatkowski for his blessings and faith, to Father Yuriy Vyshnevskyy for his assistance and support, to the Parish Council, and to all of Parishioners St.Michael the Archangel Parish for your trust and prayers, to all those who are journeying alongside me in priesthood, for the opportunity to serve you to the best of my ability, and to open pathways to a deeper understanding of God. I will strive to do my very best everyday!

With prayer, Father Stepan Vytvytskyi

Сьогодні я хочу висловити щиру подяку Богу за дар мого покликання, Владиці Михаїлу Квятковському за його благословення, о. Юрію Вишневському за його підтримку, парафіяльній Раді і всім Парафіянам Парафія Св. Архангела Михаїла за довіру та молитву, всім тим хто є поряд зі мною у дорозі священства, за можливість якнайкраще послужити Вам та відкривати шляхи до ближчого пізнання Бога.

З молитвою, Отець Степан Витвицький

Father Stepan and Father Yuriy, 23 March 2024/

Dear Father Yuriy,

On behalf of the parish community, I would like to express sincere gratitude to you for your years of service at our parish.

Your passion for ministry and deep faith have touched many people in our community. You have always been ready to help and support everyone who turned to you, and your wisdom and patience have always inspired us.

We are thankful for your sermons, your prayers, and your dedicated service. Your efforts are invaluable, and we believe they nurture the spiritual life of our parish. May God bless you and your family and help you continue to serve with love and dedication. We do not say goodbye, but rather, see you next time.

With prayer, Father Stepan Vytvytskyi and the parish community.

Шановний Отче Юрій ,

Я б хотів від імені парафіяльної спільноти висловити щиру подяку вам за ваші роки служіння на нашій парафії. Ваша пристрасть до служіння та ваша глибока віра вплинули на багатьох людей у нашій громаді. Ви завжди були готові допомогти і підтримати кожного, хто звертався до вас, і ваша мудрість та терпеливість завжди надихали нас.

Ми вдячні за ваші проповіді, ваши молитви та ваше віддане служіння. Ваші труди неоціненні, і ми віримо, що вони плекають духовне життя нашої парафії. Нехай Бог благословить вас і вашу родину і допоможе вам продовжувати служити з любов'ю та відданістю. Ми із вами не прощаємось, а кажемо: до зустрічі.

З молитвою, Отець Степан Витвицький та парафіяльна громада.

Published on

On Saturday 23 March 2024, we wished farewell to Father Yuriy, who has served as parish administrator for the past six years, and welcomed Father Stepan to his new ministry in Nanaimo and the Comox Valley. At the conclusion of our Palm Sunday service, following the traditional blessing of pussy willows that mark this day in the Ukrainian church, Father Yuriy read aloud the letter of appointment from Bishop Michael, officially handing over the care of the parish to Father Stepan.

Letter of appointment of Father Stepan Vytvytskyi to St Michael’s parish.

Father Yuriy has served St Michael’s parish as a faithful shepherd through some challenging times, including the COVID pandemic and the first two years of the war on Ukraine. We are grateful for the time he spent with us, and will keep him and his family in our prayers.

It is an exciting time in our parish, welcoming a new priest and his family to our community.

Published on

Letter of Bishop Michael to the parish administrator, council, and parishioners of St Michael the Archangel parish, 12 March 2024:

The crest of the Eparchy of New Westminster

Dear Father Yuriy,
Dear Parish Council and Parishioners,

Слава Ісусу Христу!

I write to you today with a great deal of excitement and hope for your Parish and our entire Eparchy. I am pleased to announce to you today some changes that I am convinced will be a refreshing renewal for all those involved.

After considerable researching and discussion with several individuals, and a great deal of prayer, I am appointing to the Nanaimo Parish and to the wider pastoral area of the Comox Valley a new priest in the person of Rev. Father Stepan Vytvytskyi. I am relieving Father Yuriy Vyshnevskyy of the pastoral duties of the area that he has served so admirably and to the satisfaction of those that have enjoyed parish life in that area.

There are two other members of the clergy receiving new pastoral duties that will affect several parishes—five parishes directly and another four parishes indirectly. However, the changes will eventually lighten the burden of pastoral care for many involved. The change will take place from Palm Sunday, the 24th of March 2024. I have asked the clergy involved to collaborate with their new parish communities to organize the best schedule of services for Palm Sunday, Passon Week and Easter. Therefore, I ask the parish council and those normally involved with church preparation for Sundays and Holidays, to kindly welcome Father Stepan Vytvystkyi and his family and, particularly, help Father Stepan arrange for the richest possible liturgical schedule.

That the change will not leave anyone in a lurch, we will discuss the practical matters of moves, stewardship responsibilities and opportunities over the next few weeks.

God bless us all in this exciting year as we celebrate the 50th anniversary of our Eparchy and as we move into the next half century!

You are in my prayer. I look forward to meeting and speaking with you in the near future. God bless you with a truly lifechanging conclusion to the Great Fast and a joyful Easter celebration!

Most Rev. Michael Kwiatkowski
Bishop of New Westminster

Published on

Our Bishop Elect, Very Rev. Michael Kwiatkowski, will be ordained and enthroned in November. His episcopal ordination will take place in Winnipeg, where he is currently Chancellor, and he will then travel to British Columbia to be enthroned and to celebrate his first Divine Liturgy as Bishop of New Westminster.

✙

NOMINATION
6:00 pm, Tuesday, November 7
Cathedral of Saints Volodymyr & Olha, Winnipeg

CHEIROTONÍA (EPISCOPAL ORDINATION)
10:00 am, Wednesday, November 8
Cathedral of Saints Volodymyr & Olha, Winnipeg

FAREWELL
Divine Liturgy, Sunday, November 12
Blessed Virgin Mary Parish, Winnipeg

ENTHRONEMENT (INSTALLATION)
10:00 am, Saturday, November 18
Protection of the Blessed Virgin Mary Parish, Vancouver

WELCOME and FIRST SOLEMN HIERARCHICAL DIVINE LITURGY
10:00 am, Sunday, November 19
Holy Eucharist Cathedral, New Westminster

✙

ЧИН АРХИЄРЕЙСЬКОГО НАЙМЕНУВАННЯ
18:00, вівторок, 7 листопада
Собор Святих Володимира і Ольги, Вінніпег

ЄПИСКОПСЬКА ХІРОНІЯ
10:00, середа, 8 листопада
Собор Святих Володимира і Ольги, Вінніпег

ПРОЩАЛЬНА ЛІТУРГІЯ
Божественна Літургія, неділя, 12 листопада
Парафія Пресвятої Діви Марії, Вінніпег

ІНТРОНІЗАЦІЯ
10:00, субота, 18 листопада
Парафія Покрови Пресвятої Богородиці, Ванкувер

УРОЧИСТА АРХИЄРЕЙСЬКА БОЖЕСТВЕННА ЛІТУРГІЯ
10:00, неділя, 19 листопада
Собор Пресвятої Євхаристії, Нью-Вестмінстер

Published on

Very Rev. Michael Kwiatkowski, Bishop of New Westminster, 2023

Very Rev. Michael Kwiatkowski Appointed
Bishop of the Eparchy of New Westminster

The Vatican announced on Thursday, 24 August 2023, that the Holy Father, Pope Francis, has appointed Very Rev. Michael Kwiatkowski, Eparchial Bishop of the Ukrainian Catholic Eparchy of New Westminster (Canada). Father Michael Kwiatkowski, until now the Chancellor of the Ukrainian Catholic Archeparchy of Winnipeg, becomes the 4th Bishop for Ukrainian Catholics in the Province of British Columbia and the Yukon since the Eparchy was created in 1974.

Fr. Michael was born 21 November 1961 in Hamiota MB. The son of Edward Kwiatkowski and Phyllis Zemliak, he is the 3rd of 7 children. He attended elementary and secondary schools in Brandon MB, completing his high school at St. Vladimir’s College and Minor Seminary in Roblin MB. After initial University studies and some work experience, Michael began his seminary formation on 7 September 1980. He resided at St. Josaphat Seminary in Rome, attending courses at the Angelicum, where he earned a BA in Philosophy (1980-1982) and a BA in Theology (1982–1985).

He made his Profession of Faith on 13 September 1985, and was ordained to the Diaconate on 14 September 1985 in Roblin MB by Metropolitan Maxim Hermaniuk CSsR. He was ordained a priest on 28 July 1986 in Brandon MB, also by Metropolitan Hermaniuk. After serving as assistant pastor at Protection of the BVM Church (Boyd) in Winnipeg, he returned to Rome to undertake studies in Canon Law. He completed these studies, earning a Doctorate in Canon Law from the Pontifical Oriental Institute in Rome (JCD).

Fr. Michael lived in Ukraine from 1996-2006, while the Church was reestablishing itself after years of underground existence. There he became chancellor of the Archeparchy of Lviv, and served as Judge and head of the Major Archbishopric Tribunal. He served as Vice-Rector of the Ukrainian Catholic University in Lviv, taught courses in Canon Law and directed the University’s department of pastoral life for six years.

He returned to Canada to serve as Spiritual Director at Holy Spirit Ukrainian Catholic Seminary in Ottawa from 2006–2010. From 1 August 2010–2021, he undertook parish ministry at Holy Eucharist Parish in Winnipeg, and from 2021 until the present has been parish priest at Protection of the BVM Parish in Winnipeg. He serves on the Winnipeg Tri-Diocesan Pro-Life Committee as well as the Tri-Diocesan Prison Ministry Committee. He was State Chaplain for the Manitoba Knights of Columbus from 2016-2019.

Fr. Michael has served as the Chancellor of the Archeparchy of Winnipeg from 1 August 2014, also representing the Archeparchy on the Patriarchal Ukrainian Greek Pastoral Council since its establishment in 2019 in Ukraine.

✙

Для Нью-Вестмінстерської єпархії в Канаді
призначено правлячого єпископа

Сьогодні, 24 серпня 2023 року, у Ватикані повідомлено про те, що Святіший Отець Франциск, поблагословивши рішення Синоду Єпископів УГКЦ, призначив о. Михайла Квятковського правлячим єпископом Української католицької єпархії Нью-Вестмінстера, що на Заході Канади.

Про це інформує пресслужба Святого Престолу, як зазначає Департамент інформації УГКЦ.

Отець Михайло Квятковський, дотепер канцлер Вінніпезької архиєпархії УГКЦ, стане четвертим єпископом для українських греко-католиків у провінції Британська Колумбія та Юкон від часу створення для них Нью-Вестмінстерської єпархії в 1974 році.

Деталі щодо єпископської хіротонії та інтронізації будуть повідомлені згодом.

Біографічна довідка

Отець Михайло Квятковський народився 21 листопада 1961 року в м. Гаміота (провінція Манітоба, Канада). Був третьою із семи дитиною у сім’ї Едварда Квятковського та Філіс Земляк. Здобув неповну середню освіту у школі м. Брендон і повну середню — в коледжі Святого Володимира та Малій семінарії в Робліні (провінція Манітоба, Канада).

Розпочавши навчання в університеті та паралельно працюючи, 7 вересня 1980 року вступив до семінарії. У Римі проживав в Українській папській колегії Святого Йосафата і навчався в Університеті Святого Томи з Аквіну (Анджелікум), де здобув ступені бакалавра з філософії (1980–1982) та богослов’я (1982–1985).

14 вересня 1985 року у м. Робліні (провінція Манітоба, Канада) митрополит Максим Германюк висвятив його на диякона. Ієрейські свячення прийняв 28 липня 1986 року. Послуживши сотрудником у парафії Покрову Пресвятої Богородиці у Вінніпезі, повернувся до Рима вивчати канонічне право у Східному інституті, де здобув ступінь доктора.

З 1996 по 2006 рік, у період, коли Українська Греко-Католицька Церква зміцнювалася після довгих років підпілля, отець Михайло Квятковський проживав в Україні. Здійснював служіння канцлера Патріаршої курії та судді й голови Верховно-Архиєпископського трибуналу. Також був віцеректором Українського католицького університету у Львові, де викладав канонічне право й очолював душпастирський відділ упродовж 6 років.

Повернувшись до Канади, був призначений духівником Української греко-католицької семінарії Святого Духа в Оттаві (2006–2010).

Від 2010 до 2021 року служив в українській греко-католицькій парафії Пресвятої Євхаристії, а від 2021 року і дотепер — парох церкви Покрову Пресвятої Богородиці у м. Вінніпезі. Служив у комітетах за збереження життя та пенітенціарному, організованих двома римо-католицькими архидієцезіями Вінніпега та Вінніпезькою архиєпархією УГКЦ. Також був капеланом Лицарів Колумба у провінції Манітоба (2016–2019).

Від 1 серпня 2014 року і дотепер отець Михайло Квятковський служив канцлером Вінніпезької архиєпархії УГКЦ, був представником Вінніпезької архиєпархії в Душпастирській раді Української Греко-Католицької Церкви з моменту її заснування 2019 року.

Published on

Father Yuriy is on vacation with his family during this time. Divine Liturgy in Nanaimo on Saturdays and Victoria on Sundays will be celebrated by visiting priests, but there will be no online streaming video these weekends.

Published on

Icon of the Resurrection

EASTER PASTORAL LETTER OF HIS BEATITUDE SVIATOSLAV

Christ is Risen!

Having kept its seals intact,
You rose from the grave, O Christ,
Who preserved the Virgin’s keys in Your birth,
and opened for us the doors of Paradise.
— Ode 6, Paschal Canon —

Beloved in Christ!

Once again, we celebrate the Pascha of Christ amid incredible suffering associated with the horrors of open warfare. Over the past year, there has been so much pain and trauma, so many deported and wounded, captured and missing in action, so many broken lives in every corner of Ukraine and in various countries where our people have settled! So many of our dead—our fathers and mothers, brothers and sisters, sons and daughters—have sowed our land, the black-earth of Ukraine, with their bodies, as if with life-giving seeds! Sometimes we simply cry out to the Lord in pain: “My God, my God, why have you forsaken me? Why are you so far from saving me, from the words of my groaning?” (Ps 22:1). Our Saviour, crucified on the cross, also prayed with these words! But today, on this bright and joyful feast of Resurrection and life, the great mystery of victory opens up before us—of joy over sadness, truth over falsehood, glory over insult and mockery, light over darkness, good over evil, life over death. The crucified Lord lives! The Good Shepherd, tortured to death, reigns forever! Christ is risen – eternal joy!

Having kept its seals intact, You rose from the grave, O Christ…

It’s difficult to seek healing when deep wounds afflict our body and soul. It is not easy to speak of the joy of resurrection when we see suffering and death everywhere. But let us note that the risen body of Jesus, whom we encounter today in our communities, still bears all the wounds of the crucifixion. After He appeared to His disciples for the first time on the day of Resurrection, the Apostle Thomas, who was absent on that occasion, did not want to believe: “Unless I see in his hands the mark of the nails, and place my finger into the mark of the nails, and place my hand into his side, I will never believe” (Jn 20:25). However, Christ tells Thomas when he finally meets him: “Put your finger here, and see my hands; and put out your hand, and place it in my side. Do not disbelieve, but believe” (Jn 20:27). He who was crucified and died is the same Lord who rose from the dead. As the Risen One, the conqueror of death, He allows Himself to be recognized by disciples of all nations and generations precisely by His wounds!

At the same time, the body of the risen Saviour is no longer subject to the usual laws of nature: it passes through the stone with which the entrance to the tomb was blocked, without breaking its seals. It passes through the locked door to the upper room, where the disciples hid for fear of the Jews (see Jn 20:19). The risen Christ bears the traces of a terrible death on his glorified body, but death no longer has power over him! Only in order to reveal the emptiness of Christ’s tomb, the angel descends, moves away the stone, breaks the seals and says to the myrrh-bearers: “Do not be alarmed. You seek Jesus of Nazareth, who was crucified. He has risen; he is not here. See the place where they laid him” (Mk 16:6).

Faith in the Resurrection of Christ is the basis for our belief in the resurrection of every person. What our resurrected bodies will be like in God’s glory is hard to even imagine. However, celebrating the Lord’s Pascha, we can be sure that it will be a glorification of the abused, a restoration of the broken and destroyed, a healing of the wounded. Today, the Risen Christ extends His life-giving and wounded right hand to a wounded Ukraine. His glorified wounds touch our wounds, which still bleed and hurt. The Crucified and Risen One makes our wounds His—and in the resurrection of Ukraine they become the glorified wounds of the victors

To celebrate Easter  for us today means to feel the healing touch of Christ’s life-giving hand, which is pierced by His glorified wounds. This touch to our wounds infuses into us the strength of the wounds of the Risen One, the breath of the One who overcame death and gave life to those in the graves. On this great day, let’s remember the words of the Apostle of the nations: “For if we have been united with him in a death like his, we shall certainly be united with him in a resurrection like his” (Rom 6:5). The wounds of those who were wounded with Christ will inevitably turn into the wounds of the glorified Lord: because Christ is risen!

 … Who preserved the Virgin’s keys in Your birth,  and opened for us the doors of Paradise.

In our tradition, we do not reproduce the Resurrection event itself in iconography. For us, the image of “The Descent into Hades” is the icon for the feast. One notes that in this icon at the bottom there are keys—a symbol of Christ’s victory over death and the power of hell. For God everything is open: a virgin’s womb, a tombstone, a locked door, human hearts... The Lord sees our affliction—we can be sure of His closeness in times of trouble. With His Passover, He has already opened the doors of paradise for us, but in order for us to enter, He needs our cooperation and our trust. So, let us firmly believe: just as neither the seals of the tomb nor the military guard could restrain Christ in His glorified body, so no aggressor and occupier will be able to defeat our wounded Ukraine. We will defeat the enemy, rebuild our destroyed cities, towns, and villages, heal our wounds by the power and action of the Holy Spirit—because Christ is risen!

The light of Christ’s Resurrection transforms our sadness and our tears into the joy of Pascha, as it was for the sorrowful myrrh-bearing women at the empty tomb of the Saviour. And today we see that what seems impossible and hopeless from a human point of view emerges victorious to the glory of the One who, having opened the doors of paradise, gives us eternal life.

If Christ on the cross, in the midst of incredible suffering, was able to raise His eyes to the Father with a hope that dispels despair, then let us have the courage today to speak to the resurrected Saviour together with the Psalmist: “For he has not despised or abhorred the affliction of the afflicted, and he has not hidden his face from him, but has heard, when he cried to him.... Posterity shall serve him; it shall be told of the Lord to the coming generation; they shall come and proclaim his righteousness to a people yet unborn, that he (the Lord) has done it” (Ps 22, 24, 30–31).

Let us remember that our victory depends not only on our military ability to resist the Russian troops, but also on our ability on the spiritual front to open ourselves to the power of the Resurrection and become an instrument of healing and peace in the Lord’s hands:

Peace is brought by Christ Himself,
Peace proclaimed to us from heaven,
Let God’s peace be shared among us,
Let God’s grace be given glory,
Divine miracle of miracles:
Christ is Risen! Christ is Risen!

(Ukrainian Easter Hymn, Khrystos Voskres! Radist z neba.)

Dear Brothers and Sisters in Christ! I greet you on the feast of Christ’s victory over every evil and over death itself. Let our confidence in victory be a healing balm for all our wounds, spiritual and physical. In the joy of the Resurrection of our Lord, I greet all our defenders-heroes who are on the front lines today or who have been wounded. Open your heart to Christ, who sees your sacrifice and your pain, and makes them His own.

I embrace the families of our soldiers, especially of prisoners of war and those missing in action. I pray that your relatives will be found and will return home as soon as possible. Be joined with them through prayer because the Lord is always close to them.

I unite myself spiritually to those who are in the occupied territories and do not have an opportunity to go to their Church today but are waiting for liberation and pray for Ukraine’s victory. In the hope of the resurrection and with tears in my eyes, I embrace those who mourn their dead, both soldier-heroes and peaceful civilians who became victims of the criminal actions of the occupier. I greet our refugees and displaced persons who foster the hope of returning home after victory and rebuilding their native city or village.

With gratitude I greet our volunteers, our military and medical chaplains, each in their own place working to bring our common victory closer; those who labour to support a neighbour in need, both in Ukraine and abroad. You are awesome and we are proud of you! I embrace all Ukrainians—children, adults and the elderly, men and women. In sharing the Easter basket, may you experience profound joy, God’s mercy and blessings. I embrace with a fatherly love all the clergy, religious, and faithful in Ukraine and throughout the world, and sincerely wish you all a blessed Easter feast, a tasty sharing of our traditional blessed egg, and a Paschal joy that is full of light.

The grace of our Risen Lord Jesus Christ, the love of God the Father, and the communion of the Holy Spirit be with you all.

Christ is risen! Truly, He is risen!

🞤 SVIATOSLAV

Given in Kyiv at the Patriarchal Cathedral of the Resurrection of Christ, on the Day of the Holy Martyrs Sabinus and Papas March 29 (16), 2023 A.D.

✙

ВЕЛИКОДНЄ ПОСЛАННЯ БЛАЖЕННІШОГО СВЯТОСЛАВА 

Христос воскрес!

Зберігши цілими печаті,
Воскрес Ти із гробу, Христе,
що ключів Діви не порушив у різдві Твоїм,
і відчинив нам райські двері.
— Пісня 6 Канону Пасхи —

Дорогі в Христі!

Знову ми святкуємо Пасху Христову серед неймовірного терпіння, пов’язаного з жахіттям відкритої війни. За минулий рік стільки болю і травм, стільки депортованих і поранених, полонених і зниклих безвісти, покалічених у кожному куточку України та в різних країнах нашого поселення! Стільки загиблих – наших батьків і матерів, братів і сестер, синів і дочок – засíяли своїми тілами, немов життєдайним зерном, нашу землю, українські чорноземи! Деколи ми вже просто з болю взиваємо до Господа: «Боже мій, Боже мій, чому мене покинув? Стоїш далеко від спасіння мого, від слів мого зойку» (Пс. 22, 2). Цими словами також молився наш Спаситель, розп’ятий на хресті. Та сьогодні, у це світле й радісне свято Воскресіння і життя, відкривається перед нами велике таїнство перемоги—радості над смутком, правди над неправдою, слави над наругою і знущанням, світла над темрявою, добра над злом, життя над смертю. Розп’ятий Господь живе! Добрий Пастир, замучений на смерть, царює повік! Христос воскрес – радість вічна!

Зберігши цілими печаті, воскрес Ти із гробу, Христе…

Шукати зцілення важко, коли на нашому тілі й нашій душі ятряться глибокі рани. Говорити про радість воскресіння нелегко, коли скрізь бачимо терпіння і смерть. Але зауважмо, що тіло воскреслого Ісуса, якого ми зустрічаємо сьогодні в наших спільнотах, усе ще носить на собі всі рани розп’яття. Після того як Він уперше з’явився перед своїми учнями в день Воскресіння, відсутній на той момент апостол Тома не хотів нікому повірити: «Якщо не побачу на Його руках знаків від цвяхів і не вкладу свого пальця у місце, де були цвяхи, а й руки моєї не вкладу в бік Його, – не повірю!» (Ів. 20, 25). Однак Христос говорить Томі, коли нарешті його зустрічає: «Подай сюди твій палець і глянь на Мої руки. І руку твою простягни і вклади її у бік Мій. Та й не будь невіруючий, – а віруючий!» (Ів. 20, 27). Той, хто був розп’ятий на хресті й помер, – це той самий Господь, який воскрес із мертвих. Як воскреслий, переможець смерті, Він дає себе пізнати своїм учням усіх часів і народів саме своїми ранами!

Водночас тіло воскреслого Спасителя вже не підлягає звичайним законам природи: воно проходить крізь камінь, яким був завалений вхід до гробу, не порушуючи печатей, проходить через замкнені двері до світлиці, де учні переховувалися зі страху перед юдеями (див. Ів. 20, 19). Воскреслий Христос носить на своєму прославленому тілі сліди жахливої смерті, але смерть над ним влади вже не має! Лише для того щоб виявити порожнечу Божого гробу, ангел сходить, відсуває камінь, ламає печаті й каже до мироносиць: «Не жахайтеся! Ви шукаєте Ісуса Назарянина, розп’ятого. Він воскрес, Його нема тут. Ось місце, де Його були поклали» (Мр. 16, 6).

Віра у Воскресіння Христове є основою для нашої віри у воскресіння кожної людини. Якими будуть наші воскреслі тіла у Божій славі, важко навіть собі уявити. Проте, святкуючи Пасху Господню, ми впевнені, що це буде прославлення зневаженого, відновлення розбитого і знищеного, оздоровлення зраненого. Воскреслий Христос сьогодні простягає свою життєдайну і зранену правицю до зраненої України, Його прославлені рани торкаються наших ран, які ще кровлять і болять. Розп’ятий і Воскреслий робить наші рани Своїми – і вони у воскресінні України стають прославленими ранами переможців!

Святкувати Пасху для нас сьогодні означає відчути цілющий дотик Христової життєдайної десниці, яка пробита Його прославленими ранами. Цей доторк до наших ран вливає в нас силу ран Воскреслого, подих Того, хто смерть подолав і тим, що в гробах, життя дарував. Цього великого дня згадаймо слова Апостола народів: «Бо якщо ми з'єднані з Ним подобою Його смерти, то будемо і подобою воскресіння» (Рим. 6, 5). Рани тих, кого поранено з Христом, неминуче перетворяться на рани прославленого Господа: бо Христос воскрес!

…Що ключів Діви не порушив у різдві Твоїм, і відчинив нам райські двері

У нашій традиції ми не відтворюємо в іконописі самої події Воскресіння. Для нас празничною іконою є зображення «Зішестя в ад». Слід зауважити, що внизу на цій іконі лежать ключі—символ Христової перемоги над смертю та силою пекла. Для Бога все відкрите: дівиче лоно, надгробний камінь, замкнені двері, людські серця… Господь бачить нашу біду — ми можемо бути впевненими в Його близькості в час тривоги. Своєю Пасхою Він уже відчинив нам райські двері, але, для того щоб ми могли ввійти, Він потребує нашої співпраці та нашого довір’я. Отож вірмо твердо: як не стримали Христа в Його прославленому тілі ні гробні печаті, ні військова сторожа, так само нашої зраненої України не буде здатним поконати жодний агресор і окупант. Ми переможемо ворога, відбудуємо наші зруйновані міста і села, залікуємо наші рани силою і діянням Святого Духа: бо Христос воскрес!

Світло Воскресіння Христового перетворює наш смуток і наші сльози на пасхальну радість, як це сталося із печаллю жінок-мироносиць при порожньому гробі Спасителя. І ми сьогодні бачимо, що те, що з людського погляду неможливе, безнадійне, стає переможним, перетворюється на прославу Того, хто, відчинивши райські двері, дарує нам життя вічне.

Якщо Христос на хресті, серед неймовірних страждань, зміг підвести свої очі до Отця з надією, яка розвіює відчай, то й ми маймо нині сміливість промовити до воскреслого Спасителя разом із псалмоспівцем: «Бо Він не гидував, не гордував бідою бідака, і не ховав обличчя свого від нього; і коли той взивав до Нього, – слухав…  І душа моя для Нього житиме; моє потомство буде Йому служити, і розповість про Господа прийдешньому родові; прийдуть, оповістять про Його добрість народові, що має народитись: Таке вчинив Господь!» (Пс. 22, 25. 29–32).

Пам’ятаймо, що наша перемога залежить не тільки від військової спроможності протистояти російським військам, а й від нашої здатності на духовному фронті відкритися Божій силі воскресіння і стати знаряддям зцілення та миру в Господніх руках:

Мир нам сам Христос приносить,
Мир нам небо днесь голосить,
Мир той Божий всі вітаймо,
Ласку Божу прославляймо,
Чудо Боже всіх чудес:
Христос воскрес! Христос воскрес!

(Пісня «Христос воскрес! Радість з неба».)

Дорогі в Христі браття і сестри! Вітаю вас зі святом Христової перемоги над будь-яким злом і над самою смертю. Хай упевненість у перемозі буде цілющим бальзамом на всі наші рани, душевні й тілесні. У радості Воскресіння Господнього вітаю всіх наших захисників-героїв, які сьогодні на фронті та які зазнали поранення. Відкрийте серце Христові, який бачить вашу жертву та ваш біль і робить їх Своїми.

 

Обіймаю родини наших військових, особливо полонених і зниклих безвісти. Молюся, щоб якнайшвидше ваші рідні були віднайдені та повернулися додому. Єднайтеся з ними через молитву, бо Господь завжди близько до них.

Духовно об’єднуюся з тими, що перебувають на окупованих територіях і не мають можливості сьогодні піти до своєї Церкви, але чекають на звільнення і моляться за перемогу України. У надії на воскресіння та зі сльозами на очах обіймаю тих, хто оплакує загиблих, і воїнів-героїв, і мирних громадян, які стали жертвами злочинних дій окупанта. Вітаю наших біженців і переселенців, які плекають надію на повернення додому після перемоги та на відбудову рідного міста чи села.

Із вдячністю вітаю наших волонтерів, військових і медичних капеланів, кожного, хто на своєму місці наближає нашу спільну перемогу, хто трудиться для того, щоб допомогти ближньому в біді, як в Україні, так і в країнах поселення. Ви сильні і ми пишаємося вами! Обіймаю всіх українців—дітей, дорослих і похилих віком, чоловіків і жінок—і зичу вам, щоб, ділячись великоднім кошиком, ви відчули глибоку радість, Божу милість і  благословення. Усе духовенство, усіх богопосвячених осіб і мирян в Україні та на поселеннях огортаю батьківською любов’ю. Щиро бажаю вам благословенних Великодніх свят, смачного свяченого яйця та світлої пасхальної радості!

Благодать воскреслого Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога Отця і причастя Святого Духа нехай будуть з усіма вами!

Христос воскрес! Воістину воскрес!

🞤 СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві, при Патріаршому соборі Воскресіння Христового, у день Святих мучеників Савина й Папи, 29 (16) березня 2023 року Божого

Published on

Icon of the Resurrection

PASTORAL LETTER OF THE UKRAINIAN CATHOLIC BISHOPS OF CANADA
ON THE OCCASION OF THE FEAST OF THE RESURRECTION OF OUR LORD

“Were not our hearts burning inside… It is true.  Our Lord is risen!”
(Luke 24:32&34)

Christ is Risen!

Dearly Beloved in Christ!

Following the ancient tradition, our Church invited us to more intense prayer, penance and charity during the forty days of the Great Fast.  This was not a forced imposition to make us sad or irritable.  Rather, it was an invitation to transformation.  It was a challenge to change our hearts, purify our souls and improve ourselves in order that we would be truly worthy to meet and enjoy the glorious Feast of our Lord’s Holy Resurrection.

Just prior to that first glorious Easter morning, there was betrayal, loneliness, suffering, passion and death.  Faith was displaced by fear and sadness in the apostles and disciples of Christ.  Their hope was buried in the tomb.  The seemingly last act of love was the weeping women going to the tomb to anoint the body of Jesus.

Let us recall the event at Emmaus.  Two disheartened disciples, Cleopas and Luke, talk sadly along the way about Jesus’ passion and death.  Unknown to them, our Lord joins them on the road and explains all those things that had to happen.  Later, at the “breaking of bread”, the two disciples recognized the Risen Jesus, and as the Gospel tells us, “They said to one another, ‘Were not our hearts burning inside us as He talked to us on the road and explained the Scriptures to us?’” They rush back to meet the other disciples and are greeted with the joyous news, “It is true. The Lord is risen.”  (Lk. 24: 32 & 34)

During this whole period of Great Fast preparation, our Church led us gradually to these astonishing Gospel passages announcing the Resurrection of our Lord, God and Savior Jesus Christ.  And every time we hear this “good news” our hearts should burn inside us as we marvel at all these things that were done for our salvation.  We cannot remain silent. We cannot just whisper it. We have to shout it out! Not just you and I, but everyone, the whole Church: Christ is risen! Truly He is risen!

The Resurrection of Christ is the greatest proof of God’s love for us.  Just like the disciples, we too realize that there is no Resurrection without suffering and the cross.  Jesus wanted to suffer, die and rise from the dead for our sakes.  Christ’s victory over death is also our victory because we have been baptized into His death and shall rise with Him in glory.  We live according to Christ’s Gospel anticipating His blessings and eternal life.

The Resurrection of Christ validates everything He taught and did during His early mission. Faith in the Resurrection leads to life.  Our faith in Easter goes beyond the tomb.  Yes, we kiss the burial shroud with tears in our eyes.  These tears of sadness are transformed into tears of gladness because of our faith in the Risen Christ.  Our Lord lives.

We do not just read about the Resurrection once a year or celebrate Easter merely as a historical event. In times of uncertainty, confusion, helplessness and need of protection, we rush to the empty tomb and witness the love that conquered death.  This faith has meaning for us today and every day of our lives.  Christ’s Resurrection is reflected in our lives every time we choose life over death; when we prefer light to darkness; when we choose a life of grace rather than a life of sin; when we put love where there is hatred and indifference and when we choose peace over discord and war.

Particularly today we need to demonstrate this faith to everyone - together, in churches, at our Easter meals, and say, “It is true, Christ is risen!” Just like the two disciples at Emmaus, Mary Magdalene and the myrrh-bearing women, Peter and John and the unbelieving Thomas, we proclaim: “Are not our hearts burning inside us … It is true!  Our Lord is risen!” (Lk. 24: 32 & 34).

There is no doubt that Christ’s resurrection constitutes the greatest and most important feast in our Church’s calendar.  It is the Feast of Feasts, the Holy Day of Holy Days. However, it is possible that not everyone in our congregations will be able to go to their parish church or be home for Easter because they were destroyed or had to flee from it because of the war. Not everyone may be able to share with their loved ones the traditional Easter dinner and the joy of Easter. If you know someone who has no family or relatives close by, please invite them to come to church for Easter worship and then to your home for a meal of paska and other blessed foods. No one should be homе alone this Easter!  The ongoing war is not an excuse for self-isolation, self-pity and fear. We are people who believe in the Resurrection of Christ, a people of hope and light even in times of darkness. Faith gives strength, perseverance and endurance. Christ has conquered our greatest enemy - death, and we prevail over the powers of evil, all visible and invisible enemies with His help.

On this joyous, solemn and glorious Feast of Easter, we want to assure you of our prayers for great joy, abundant grace, good health and success in your daily struggles for the good of our families, beloved nations of Canada and Ukraine, and Christ’s Church.  Let us be grateful for Almighty God’s great love for us and all His generous gifts.

May the abundant blessings of the Risen Christ and His promise of peace and eternal life be yours today and always!

🞤 Lawrence Huculak, OSBM
Metropolitan Archbishop of Winnipeg
Apostolic Administrator of Saskatoon

🞤 David Motiuk
Eparchial Bishop of Edmonton
Apostolic Administrator of New Westminster

🞤 Bryan Bayda, CSsR
Eparchial Bishop of Toronto

🞤 Andriy Rabiy
Auxiliary Bishop of Winnipeg

✙

ПАСТОРАЛЬНЕ ПОСЛАННЯ УКРАЇНСЬКИХ КАТОЛИЦЬКИХ ЄПИСКОПІВ КАНАДИ
НА СВІТЛИЙ ПРАЗНИК  ВОСКРЕСІННЯ ГОСПОДНЬОГО

 “Чи не палало наше серце в нас у грудях... Христос справді воскрес!”
(Лука 24:32; 34)

Христос Воскрес!

Дорогі у Христі!

За давньою традицією наша Церква знову закликала нас до більш ревної молитви, покаяння та милосердя протягом сорока днів Великого посту. Це не було примусовим нав’язуванням, щоб зробити нас сумними чи дратівливими. Швидше, це було запрошення до перетворення. Це потрібно сприйняти як виклик до зміни нашого серця, очистити наші душі та самовдосконалення, щоб ми справді стали готовими та гідними зустріти світле і величне свято Святого Воскресіння нашого Господа Ісуса Христа.

Напередодні того першого великоднього ранку були зрада, самотність, страждання, пристрасть і смерть. Віра була витіснена страхом і сумом в апостолів та учнів Христа. Їхня надія була похована в гробниці. Здавалося б, останнім актом любові був прихід заплаканих жінок, які йшли до гробу, щоб помазати тіло Ісуса.

Згадаймо подію, яка сталася в Емаусі. Двоє засмучених учнів, Клеопа та Лука, дорогою сумно розповідають про страждання та смерть Ісуса. Невідомо їм, наш Господь приєднується до них у дорозі та пояснює все те, що мало статися. Пізніше, під час «ламання хліба», два учні впізнали Воскреслого Ісуса, і, як розповідає нам Євангеліє, «вони сказали один одному: «Чи не горіло в нас серце, коли Він розмовляв з нами в дорозі і пояснював Писання для нас?» Вони поспішають назад, щоб зустріти інших учнів, і їх вітають радісною новиною: «Чи не палало наше серце в нас у грудях... Христос справді воскрес!» (Лк. 24: 32 і 34).

Протягом приготування у часі Великого посту наша Церква поступово вела нас до цих дивовижних євангельських уривків, які сповіщають про Воскресіння нашого Господа, Бога і Спасителя Ісуса Христа. І кожного разу, коли ми чуємо цю «добру новину», наші серця повинні горіти всередині нас, і дивуємося всьому тому, що було зроблено для нашого спасіння. Ми не можемо мовчати. Ми не можемо просто прошепотіти це. Ми повинні чим дужче голосити! Не тільки ми з вами, але всі, уся Церква: Христос Воскрес! Воістину воскрес!

Воскресіння Христове є найбільшим доказом Божої любові до нас. Подібно до учнів, ми теж усвідомлюємо, що немає Воскресіння без страждань і хреста. Ісус хотів постраждати, померти і воскреснути з мертвих заради нас. Перемога Христа над смертю є також нашою перемогою, тому що ми охристилися в Його смерть і воскреснемо з Ним у славі. Ми живемо  Христовим Євангелієм, очікуючи Його благословень і вічного життя.

Воскресіння Христа підтверджує все, чого Він навчав і робив, перебуваючи з нами. Віра у Воскресіння веде до життя. Наша віра у воскресіння виходить за межі гробу. Так, ми зі сльозами на очах цілуємо плащаницю. Але сьогодні ці сльози смутку перетворюються на сльози радості через нашу віру у Воскреслого Христа. Наш Господь живий.

Ми читаємо про Воскресіння не тільки раз на рік або святкуємо Великдень просто як історичну подію. У часи невизначеності, розгубленості, безпорадності та потреби захисту ми поспішаємо до порожньої гробниці й стаємо свідками Любові, яка перемогла смерть. Ця віра має значення для нас сьогодні і кожного дня нашого життя. Воскресіння Христове відображається в нашому житті кожного разу, коли ми обираємо життя, а не смерть; коли ми віддаємо перевагу світлу перед темрявою; коли ми обираємо життя в благодаті, а не життя в гріху; коли ми ставимо любов там, де є ненависть і байдужість, і коли ми обираємо мир замість розбрату та війни.

Особливо сьогодні ми маємо демонструвати цю віру всім і разом - в товаристві, у церквах, під час пасхальних трапез і говорити: «Воістину Христос воскрес!» Подібно до двох учнів в Еммаусі, Марії Магдалини та жінок-мироносиць, Петра та Івана та невіруючого Фоми, ми проголошуємо: «Чи не палало наше серце в нас у грудях... Христос справді воскрес!» (Лк. 24: 32 і 34).

Без сумніву, Воскресіння Христове є найбільшим і найважливішим святом у календарі нашої Церкви. Це торжество всіх торжеств та свято всіх свят. Однак можливо, що не всі в наших парафіях зможуть піти до своєї парафіяльної церкви або бути в рідній хаті на Великдень, тому що вони були зруйновані або змушені були втекти через війну. Можливо, не кожен зможе розділити зі своїми близькими традиційний великодній обід та радість Великодня. Якщо ви знаєте когось, у кого немає родини чи родичів, запросіть їх прийти до церкви на пасхальне богослужіння, а потім до свого дому поділитися смачною паскою та іншою освяченою їжею. На Великдень ніхто не повинен бути вдома сам! Війна, яка триває, не є приводом для самоізоляції, жалю себе та страху. Ми є людьми, які вірять у Воскресіння Христове, людьми надії та світла навіть у темряві. Віра надає силу, наполегливість і витривалість. Христос переміг нашого найбільшого ворога – смерть, і ми з Його допомогою переможемо сили зла, усіх видимих і невидимих ворогів.

У цей радісний, урочистий та світлий празник Воскресіння Христового ми хочемо запевнити вас у своїх молитвах, просячи Всемилостивого Господа великої радості, рясних ласк і благодаті, міцного здоров’я та успіху у щоденних змаганнях для добра ваших сімей, улюблених народів Канади та України, і Христової Церкви. Будьмо вдячні за велику любов Всемогутнього Бога до нас і всі Його щедрі дари.

Нехай Воскреслий Господь Ісус Христос благословить вас усіх і Його обітниця миру та вічного життя будуть вашими сьогодні і завжди!

🞤 Лаврентій Гуцуляк, ЧСВВ
Митрополит-Архиєпископ Вінніпезький
Апостольський Адміністратор Саскатунської єпархії

🞤 Давид Мотюк
Єпарх Едмонтонський
Апостольський Адміністратор Ню-Вестмінстерської єпархії

🞤 Браян Байда, ЧНІ
Єпарх Торонтонський

🞤 Андрій Рабій
Єпископ-помічник Вінніпезький

Published on

Saturday 1 April 2023, 11AM to 3PM

Decorated Easter eggs (pysanky)

Come to Saint Michael’s parish hall (4017 Victoria Avenue, Nanaimo) for frozen perogies, borscht, home baking, jams and jellies, pickles, cabbage rolls, Ukrainian novelty items, pysanky, and more.

Raffle tickets available at the door to win one of three fabulous prizes.

Special guest: Diana Stevan, author of the Lukia trilogy of novels about one family’s journey from Ukraine to Canada, Sunflowers Under Fire, Lilacs in the Dustbowl, and Paper Roses on Stony Mountain.

PLEASE NOTE: to accommodate the bazaar, our Divine Liturgy on 1 April will commence at 10AM. For the times of Easter services, please see the Service Times page.

Published on

Note: this event was originally scheduled for 24 February, but has been postponed due to snowfall in the Parksville area.

On Friday 3 March, at 7PM, our Orthodox brothers and sisters at Saint Mary the Protectress Church in Parksville will host a candle light prayer vigil on the first anniversary of the Russian invasion of Ukraine. Please join us in praying for Ukraine, for peace, and for justice.

Saint Mary the Protectress parish is located at 594 Karls Way, at the North end of Parksville.

Prayer vigil on the eve of the Russian invasion of Ukraine, 24 February 2022.
Prayer vigil at St Mary the Protectress, Parksville, on the eve of the Russian invasion of Ukraine, 24 February 2022.

Published on

His Beatitude Sviatoslav, Christmas 2022

CHRISTMAS PASTORAL LETTER OF HIS BEATITUDE SVIATOSLAV

Most Reverend Archbishops and Metropolitans,
God-loving Bishops, Very Reverend Clergy, Venerable Monastics,
Dearly Beloved Brothers and Sisters,
in Ukraine and throughout the world

Fear not, for behold, I bring you good news of great joy
that will be for all the people (Lk 2:10)

Christ is born! Glorify Him!

Beloved in Christ!

I share a great joy with you, “For unto you is born this day in the city of David a Saviour, who is Christ the Lord” (Lk 2:11). For us who believe in the Lord Jesus, to celebrate Christmas is to open ourselves to a joy that lasts forever. The Son of God becomes one of us—God is with us!

In life, we often experience joyful or pleasant events: the birth of a child, a wedding, some achievement, dinner with relatives and friends, etc. However, life experience tells us that such moments are very fragile: a brief moment—and what brought us joy and pleasure, irrevocably sinks into nothingness, and we are left alone with pain, sadness and disappointment. There are many reasons for such a sudden change: a second of inattention, an accident, illness, human malice, or war, as we see in the fate of our long-suffering nation.

And yet, today, we announce to each other a joy that no earthly ordeal or misfortune can deprive us of—the invincible joy of Christ’s Nativity. This is not some fleeting experience or form of distraction that allows us to escape for a while from some daily or even cruel reality. The joy of Christmas is an immersion into the reality of God himself. The Son of God enters into human life, human reality, and takes upon himself the fragility and drama of human existence in order to bring a heavenly perspective into human horizons: “And suddenly there was with the angel a multitude of the heavenly host praising God and saying, ‘Glory to God in the highest, and on earth peace among those with whom he is pleased!’” (Lk 2:13-14).

 

Christmas invites us to an encounter with a God who comes as the Saviour of the world—an encounter that brings heavenly joy. However, in preparing for it, we inevitably become aware of our own weakness and unworthiness, which give rise in us to fear. In itself, this fear is not a bad thing, if it arises from the humility of a creature before its Creator, a disciple before his Master, a servant before his Lord. At the Divine Liturgy, the celebrant invites the faithful to Holy Communion with the words: “Approach with the fear of God and faith.” Awareness of our sins and weaknesses should not lead to paralysis, but to repentance and action. That is why the angel says to the shepherds, frightened by the bright vision of divine glory: “Do not be afraid!” The Lord overcomes our sinfulness and weakness. And so, a person should not be afraid of heavenly joy. We are called to joy—one that is authentic, sincere, profound, eternal. It is given to us as a generous gift from God. This is the profound meaning of the incarnation of the Son of God—He becomes one of us to pave for us the way to the joy of his Father and ours.

Therefore, despite all our limitations, anxieties and fears, as human beings we are called to accept this joy, to open our hearts to it. The angel explains how to recognize it: “And this will be a sign for you: you will find a baby wrapped in swaddling cloths and lying in a manger” (Lk 2:12). The Almighty God makes himself known “not in a royal palace, but among cattle, in the desert, in a cave...,” as we sing in the carol. The Apostle of the Nations writes about this when he paints a contrast between divine and human wisdom: “For the foolishness of God is wiser than men, and the weakness of God is stronger than men” (1 Cor 1:25). The divine path to true joy passes through weakness and patience, as once again notes St. Paul: “Therefore I will boast all the more gladly of my weaknesses, so that the power of Christ may rest upon me” (2 Cor 12:9).

Finally, a person is called to share the joy of Christmas: “The shepherds said to one another, ‘Let us go over to Bethlehem and see this thing that has happened, which the Lord has made known to us.’ And they went with haste and found Mary and Joseph, and the baby lying in a manger. And when they saw it, they made known the saying that had been told them concerning this child. And all who heard it wondered at what the shepherds told them” (Lk 2:15-18). Dear brothers and sisters, no matter where we are, let us sincerely share the joy of the Birth of our Saviour, so that it truly becomes “a joy for all the people.”

Celebrating Christmas from year to year, we enter ever more profoundly into the mystery of the incarnation of the Son of God in human history, which became an integral part of the history of our people with the Baptism of Rus-Ukraine. This year, when in the Ukrainian sky the enemy is trying to cancel out the radiance of the Christmas star with its missiles and bombs, we should pay attention not to the calendar, not to astronomical phenomena, but to the fact that Christ came today to be born in the body of a tortured, crucified, and wounded Ukraine. Perhaps it sounds paradoxical, but our victory in this war will come not by the power of the mighty of this world, but by the newborn Divine Child, of whom Isaiah prophesied: “For to us a child is born, to us a son is given; and the government shall be upon his shoulder, and his name shall be called Wonderful Counsellor, Mighty God, Everlasting Father, Prince of Peace” (Is 9:6).

To celebrate Christmas means not to be afraid of heavenly joy while engulfed in a sea of tears and blood. Allowing the joy of Christmas to enter our hearts guarantees our perseverance and indomitability, our ability to overcome all life’s challenges, as St. Paul explains: “I know how to be brought low, and I know how to abound. In any and every circumstance, I have learned the secret of facing plenty and hunger, abundance and need. I can do all things through him who strengthens me” (Phil 4:12-13).

Now, in this time of war, we should celebrate Christmas more than ever—solemnly and openly, carolling with joy—both at home and in parish churches, and on the streets of our towns and villages:

Blahoslovy nas, Dytyatko Bozhe (Bless us, Divine Child),
Dary nas nyni lyuboviu (Grant us love today)
Naj tsila syla pekla ne zmozhe (May all forces of hell fail)
Nas rozdilyty z Toboiu. (To separate us from You.)
Blahoslovy nas, my Tvoyi dity (Bless us, for we are Your children,)
Khrystos rodyvsia! Slavite! (Christ is born! Glorify!)
Khrystos rodyvsia! Slavite! (Christ is born! Glorify!)

Having received the power of the newborn Son of God, we are called to share it with our brothers and sisters in order to fortify their faith, confirm hope, and strengthen love. Singing carols is not some loud social gathering. To carol is to share the power and joy of Christ’s Nativity, which from the beginning already contains the Lord God’s promise of Paschal triumph. That is why many generations of ancestors drew inspiration and strength from their faith in the incarnate Christ, our crucified and risen Saviour, to fight against enslavers and invaders. Let us remind ourselves how our insurgents in hiding and the prisoners of Stalin’s concentration camps were strengthened by our ancestral carol to fight the enemy, how our underground Church carolled, despite the repressions of the communist authorities. In those dark times, the carol became a hymn of victory over the night of atheism and godlessness, a prophecy foretelling the inevitable fall of the prison of nations—the Soviet Union. Today, let the Ukrainian army sing carols at the front. Let those imprisoned, the wounded, and those brothers and sisters who are in the temporarily occupied territories carol. Let the joy of the Christmas carol in their mouths turn into a hymn of victory over the Russian invader. Let our cities and villages, our faithful families in Ukraine and abroad, our volunteers and activists sing carols. Let this carol become a space of solidarity and a sharing of our gifts—spiritual and temporal. Let our Christmas carol donations be a personal contribution—to support the Ukrainian army and provide aid to war victims.

Dear brothers and sisters! I warmly greet you all with the Birth of Christ: from East to West, from North to South—in Ukraine and abroad, on all the continents of the world. In a special way, I unite myself to our soldiers at the front. I embrace you with Christmas joy and thank you for your courage and heroism. I embrace those who were forced by the war to leave their homes or even their native land. I embrace our wounded, both military and civilian. With tears, I embrace those who lost relatives and friends in the past year. I extend my words of love and support to all in captivity or in temporarily occupied territories, who endure torture and abuse by the occupier and are unable to prepare for themselves a festive dinner nor pray in their native church on Christmas Day. I sincerely greet our volunteers and those who serve and work to eliminate the consequences of war and ensure the life of our peaceful cities and villages, especially our doctors, rescuers, and energy-sector workers.

From the bottom of my heart, I wish all of you the authentic joy of the children of God, a tasty kutia, a cheerful celebration of Christ’s Nativity, and a happy, peaceful, and blessed New Year!

Christ is born! Glorify Him!

🞤 SVIATOSLAV

Given in Kyiv at the Patriarchal Cathedral of the Resurrection of Christ,
on the day of our father St. Nicholas, Archbishop of Myra in Lycia, Wonderworker
the 19th (6th) of December in the Year of our Lord 2022

✙

РІЗДВЯНЕ ПОСЛАННЯ БЛАЖЕННІШОГО СВЯТОСЛАВА

Високопреосвященним архиєпископам і митрополитам,
боголюбивим єпископам, всечесному духовенству,
преподобному монашеству, возлюбленим братам і сестрам,
в Україні та на поселеннях у світі сущим

Не бійтесь, бо я звіщаю вам велику радість,
що буде радістю всього народу (Лк. 2, 10).

Христос народився! Славімо Його!

Дорогі в Христі!

Ділюся з вами великою радістю, бо «сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, Він же Христос Господь» (Лк. 2, 11). Для нас, що віримо в Господа Ісуса, святкувати Різдво Христове – це відкритися радості, яка триває вічно. Божий Син стає одним із нас – з нами Бог!

У житті ми не раз переживаємо радісні чи приємні події: народження дитини, весілля, особливий успіх, вечерю з близькими та друзями тощо. Проте життєвий досвід нам підказує, що такі моменти бувають дуже крихкими: мить – і те, що приносило нам радість і задоволення, безповоротно кане в небуття, а ми залишаємося сам на сам із болем, смутком і розчаруванням. Причин для такої раптової зміни є чимало: секунда неуважності, аварія, хвороба, людська злоба або ж війна, як бачимо на долі нашого многостраждального народу.

І все ж, ми сьогодні звіщаємо одне одному радість, якої нас не може позбавити жодне земне випробування і нещастя, – непереможну радість Христового Різдва. Це не миттєве переживання чогось, не розваги, які дають змогу на якийсь час втекти від буденної чи навіть жорстокої реальності. Радість Різдва Христового – це занурення в дійсність самого Бога. Син Божий входить у людське життя, людську реальність і переймає на себе крихкість і драму людського буття, аби вносити в людські горизонти небесну перспективу: «І вмить пристала до ангела велика сила небесного війська, що хвалила Бога й промовляла: “Слава на висотах Богу й на землі мир людям Його вподобання”» (Лк. 2, 13–14).

Різдво Христове запрошує нас на зустріч із Богом, який надходить як Спаситель світу, – на зустріч, що несе небесну радість. Проте, готуючись до неї, ми неминуче усвідомлюємо власну неміч і негідність, які породжують у нас страх. Сам собою цей страх не є чимось поганим, якщо випливає з покори створіння перед своїм Творцем, учня перед своїм Учителем, слуги перед своїм Господом. На Божественній Літургії служитель запрошує вірний народ до Святого Причастя словами: «Зі страхом Божим і вірою приступіть». Свідомість наших гріхів і немочей має вести не до паралічу, а до покаяння і дії. Саме тому ангел каже пастухам, переляканим світлим видінням Божої слави: «Не бійтеся!». Господь долає нашу гріховність і неміч. І тому людина не повинна боятися небесної радості. Ми покликані до радості—справжньої, щирої, глибокої, вічної. Вона дається нам як щедрий Божий дар. У цьому полягає глибоке значення воплочення Божого Сина—Він стає одним із нас, щоб прокласти нам дорогу до радості Отця свого й нашого.

Тому, попри всі свої обмеження, тривоги і страхи, людина покликана цю радість прийняти, відкрити для неї своє серце. Ангел пояснює, як її розпізнати: «І ось вам знак: Ви знайдете дитя сповите, що лежатиме в яслах» (Лк. 2, 12). Всемогутній Бог дає себе пізнати «не в царській палаті, а межи бидляти, у пустині, у яскині…», як співаємо в колядці. Про це пише Апостол народів, коли змальовує контраст між Божою і людською мудрістю: «Бо, нібито немудре Боже – мудріше від людської мудрости, і немічне Боже міцніше від людської сили» (1 Кор. 1,  25). Божа дорога до справжньої радості проходить через неміч і терпіння, як зауважує той же св. Павло: «Отож, я краще буду радо хвалитися своїми немочами, щоб у мені Христова сила перебувала» (2 Кор. 12, 9).

Відтак людина покликана різдвяною радістю ділитися: «Пастухи один до одного заговорили: “Ходім лишень до Вифлеєму та подивімся на ту подію, що Господь об’явив нам”. І пішли вони притьмом і знайшли Марію, Йосифа й дитятко, що лежало в яслах. Побачивши Його, вони розповіли, що їм було сказано про це хлоп’ятко; і всі, хто чув їх, дивувались тому, що пастухи їм оповідали» (Лк. 2, 15–18). Дорогі брати і сестри, хоч би де ми перебували, щиро ділімося радістю народження нашого Спаса, щоб вона справді стала «радістю всього народу».

Святкуючи Різдво Христове з року в рік, ми заглиблюємося в таїнство воплочення Сина Божого в людській історії, що з Хрещенням Русі-України стало інтегральною частиною історії нашого народу. Цього року, коли в українському небі ворог намагається приглушити сяйво різдвяної зорі своїми ракетами і бомбами, нам варто звертати увагу не на календар, не на астрономічні явища, а на те, що Христос сьогодні прийшов, щоб народитися в тілі замученої, розп’ятої і пораненої України. Можливо, це звучить парадоксально, але наша перемога в цій війні настане силою не могутніх цього світу, а новонародженого Божого Дитяти, про якого провіщав Ісая: «Бо хлоп’ятко нам народилося, сина нам дано; влада на плечах у нього; і дадуть йому ім'я: Чудесний порадник, сильний Бог, Отець довічний, Князь миру» (Іс. 9, 5).

Святкувати Різдво означає не боятися небесної радості серед моря сліз і крові. Дозволити різдвяній радості вселитися в наші серця – це запорука нашої стійкості й незламності, нашої здатності переборювати всі життєві виклики, як це пояснює св. Павло: «Умію бути в упокоренні, умію бути і в достатку: в усьому й в усіх обставинах я звик і насичуватися, і голодувати, жити в достатках і терпіти злидні. Я можу все в тому, хто укріплює мене» (Флп. 4, 12–13).

Тепер, під час війни, ми маємо святкувати Різдво більше, ніж будь-коли — урочисто і відкрито, колядуючи з радістю — як вдома і в парафіяльних храмах, так і на вулицях наших міст та сіл:

Благослови нас, Дитятко Боже,
Дари нас нині любов’ю,
Най ціла сила пекла не зможе
Нас розділити з Тобою.
Благослови нас, ми Твої діти,
Христос родився! Славіте!
Христос родився! Славіте!

Прийнявши силу народженого Божого Сина, ми покликані ділитися нею з нашими братами і сестрами для зміцнення їхньої віри, підтвердження надії і скріплення любові. Спів коляди – це не проведення гучної вечірки. Колядувати – це ділитися силою і радістю Христового Різдва, у якому Господь Бог від початку заклав обітницю пасхального тріумфу. Саме тому з віри у воплоченого Христа, нашого розп’ятого і воскреслого Спасителя, багато поколінь наших предків черпали наснагу та силу до боротьби з поневолювачами і загарбниками. Пригадаймо, як прабатьківською колядою скріплювалися для боротьби з ворогом наші повстанці в криївках та в’язні сталінських концтаборів, як колядувала наша підпільна Церква, незважаючи на репресії комуністичної влади. Коляда в ті темні часи ставала гімном перемоги над ніччю атеїзму та безбожництва, пророцтвом про неминуче падіння тюрми народів – Радянського Союзу. Сьогодні нехай колядує українське військо на фронті. Нехай колядують наші полонені, поранені й ті брати і сестри, які перебувають на тимчасово окупованих територіях. Нехай у їхніх устах радість різдвяної коляди перетвориться на гімн перемоги над російським загарбником. Нехай колядують наші міста і села, наші віруючі родини в Україні та на поселеннях, наші волонтери та активісти. Нехай ця коляда стане простором солідарності і ділення нашими дарами—духовними і дочасними. Нехай наші різдвяні дари на коляду будуть особистим внеском у підтримку українського війська та допомоги постраждалим від війни.

Дорогі брати і сестри! Із Різдвом Христовим сердечно вітаю вас усіх: від Сходу до Заходу, від Півночі до Півдня — в Україні і на поселеннях, на всіх континентах світу. В особливий спосіб єднаюся з нашими воїнами на фронті. Обіймаю вас різдвяною радістю і дякую вам за мужність і героїзм. Обіймаю тих, кого війна змусила покинути домівку чи навіть рідну землю. Обіймаю наших поранених, як військових, так і цивільних. Зі сльозами обіймаю тих, хто втратив рідних і близьких у році, що минає. Ділюся словами любові й підтримки з кожним, хто перебуває в полоні чи на тимчасово окупованих територіях, хто терпить катування і наругу окупанта й не має змоги приготувати собі різдвяної вечері чи на Різдво молитися в рідному храмі. Щиро вітаю зі святом наших волонтерів і тих, хто служить і працює для ліквідації наслідків війни та забезпечення життя наших мирних міст і сіл, зокрема лікарів, рятувальників та енергетиків.

Від щирого серця бажаю всім вам справжньої радості дітей Божих, смачної куті, веселих свят Різдва Христового та щасливого, переможного, мирного і благословенного прийдешнього року!

Христос народився! Славімо Його!

🞤 СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві, при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
у день Святого отця нашого Миколая, архиєпископа Мир Лікійських, чудотворця,
19 (6) грудня 2022 року Божого

Published on
Icon of the Nativity of Christ
PASTORAL GREETINGS OF THE UKRAINIAN CATHOLIC BISHOPS OF CANADA
ON THE OCCASION OF THE FEAST OF THE NATIVITY OF OUR LORD

To the Very Reverend Clergy, Monastics and Religious Sisters and Brothers, Seminarians and Laity of the Ukrainian Catholic Church in Canada

6/19 December 2022, Feast of Saint Nicholas

Christ is Born! Let us Glorify Him!

Dear Brothers and Sisters in Christ,

The Legend of the Elderly Grandmother
A Ukrainian Folk Tale

As we celebrate Christmas, the Feast of the Nativity of Our Lord, let us revisit the legend of the Elderly Grandmother.

It was the night the dear Christ-Child came to Bethlehem. In a country far away from Him, an old, old grandmother or “baba” sat in her snug little house by her warm fire. The wind was drifting the snow outside and howling down the chimney, but it only made baba’s fire burn more brightly.

“How glad I am that I may stay indoors,” said baba, holding her hands out to the bright blaze.

But suddenly she heard a loud rap at her door. She opened it and her candle shone on three old men standing outside in the snow. Their beards were as white as the snow, and so long that they reached the ground. Their eyes shone kindly in the light of baba’s candle, and their arms were full of precious things—boxes of jewels, and sweet-smelling oils, and ointments.

“We have travelled far, Baba,” they said, “and we stop to tell you of the Baby Prince born this night in Bethlehem. He comes to rule the world and teach all men to be loving and true. We carry Him gifts. Come with us, Baba.”

But baba looked at the drifting snow, and then inside at her cozy room and the crackling fire. “It is too late for me to go with you, good sirs,” she said, “the weather is too cold.” She went inside again and shut the door, and the old men journeyed on to Bethlehem without her. But as baba sat by her fire, rocking, she began to think about the Little Christ-Child, for she loved all babies.

“Tomorrow I will go to find Him,” she said; “tomorrow, when it is light, and I will carry Him some toys.”

So when it was morning baba put on her long cloak and took her staff, and filled her basket with the pretty things a baby would like – gold balls and wooden toys – and she set out to find the Christ-Child.

But, oh, baba had forgotten to ask the three old men the road to Bethlehem, and they travelled so far through the night that she could not overtake them. Up and down the road she hurried, through woods and fields and towns, saying to whomsoever she met: “I go to find the Christ-Child. Where does He lie? I bring some pretty toys for His sake.”

But no one could tell her the way to go, and they all said: “Farther on, Baba, farther on.” So she travelled on and on and on for years and years – but she never found the little Christ-Child.

They say that old baba is travelling still, looking for Him. When it comes Christmas Eve, and the children are lying fast asleep, baba comes softly through the snowy fields and towns, wrapped in her long cloak and carrying her basket on her arm. With her staff she raps gently at the doors and goes inside and holds her candle close to the little children's faces.

“Is He here?” she asks. “Is the little Christ-Child here?” And then she turns sorrowfully away again, crying: “Farther on, farther on!” But before she leaves she takes a toy from her basket and lays it beside the pillow for a Christmas gift. “For His sake,” she says softly, and then hurries on through the years and forever in search of the little Christ-Child.

We celebrate Christmas this year in the context of the war in Ukraine and other places in the world. Jesus comes into the world as an infant, an innocent baby, in need of care and love. He chooses to be born in the simplicity of a manger, not in a palace as a king. As such, his humble beginnings declare him to be the Prince of Peace. His mission is to declare peace among all peoples.

As Jesus’ followers, we are called to be peacemakers. Let us work towards peace in our families, among our friends, and among neighbours and strangers alike by adopting a way of life that puts the needs of others first, and ours second. Let us “live simply so others may simply live,” a motto made famous by Gandhi, quoting Saint Elizabeth Seton.

To live simply so others may simply live means to put God first in our lives, to live according to God’s ways, to see brother and sister in each person, to satisfy the hunger and thirst in those in need, to value justice and freedom, to seek truth, to honour human dignity, to take care of mother earth so that our children and grandchildren may have a home to inherit, to have compassion, and above all to love God, neighbour and self as God loves us.

To live otherwise, that is, to live a life that values money, wealth, and power above all else, risks selling ourselves short, ending up unhappy and disappointed. Rather God wants us to be happy and to live with God forever in paradise, in the Garden of Eden, in heaven with God and all our loved ones.

The elderly grandmother – baba, missed her opportunity to see the Christ-child, and forever searches for him, unsatisfied, alone, and cold, growing ever older.

Yet, it is not too late for us. May the story of Christmas – of Jesus’ birth, of God’s presence among us – continue to inspire the world, transforming it through peace and love into the Kingdom of God here on earth.

As we celebrate the Feast of the Nativity of Our Lord, may Christ, truly bless you and your family with peace, love and joy, now and in the New Year!

Christ is Born!  Glorify Him!

Sincerely Yours in Christ,

🞤 Lawrence Huculak, OSBM, Metropolitan Archbishop of Winnipeg; Apostolic Administrator of Saskatoon

🞤 David Motiuk, Eparchial Bishop of Edmonton; Apostolic Administrator of New Westminster

🞤 Bryan Bayda, CSsR, Eparchial Bishop of Toronto

🞤 Andriy Rabiy, Auxiliary Bishop of Winnipeg

🞤 Michael Wiwchar, CSsR, Bishop Emeritus of Saskatoon

🞤 Stephen Chmilar, Bishop Emeritus of Toronto

✙

ПАСТИРСЬКЕ ПОСЛАННЯ
ЄПИСКОПІВ УКРАЇНСЬКОЇ КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ КАНАДИ
З НАГОДИ ПРАЗНИКА РІЗДВА ГОСПОДНЬОГО

Всечеснішим Отцям, Преподобним Сестрам та Братам Монаших Спільнот,
Семінаристам та Вірним Української Католицької Церкви в Канаді

6/19 грудня 2022, Свято Святого Муколая

Христос Рождається! Славіте Його!

Дорогі Брати і Сестри у Христі,

Казка про Бабцю

Відзначаючи Різдво, свято народження нашого Господа, давайте пригадаємо Легенду про стареньку бабцю, події якої відбулися багато років тому, тієї ночі, коли Дитятко-Ісус народився у Вифлеємі.

В одній краïні далеко від місця, де народився Ісус, старенька бабуня, яку в селі всі звали «Бабця» сиділа в своïй теплій хатинці біля вогнища. Вітер скавулів і дув снігом, але це зовсім не турбувало Бабцю; навпаки, чим більше дув вітер, тим краще грів вогонь.

«Яка я шаслива, що у мене тепла хата і не треба кудись ходити,» – думає Бабця та далі гріється перед вогнем.

Раптом, хтось сильно застукав у двері. Бабця поволеньки відкриває двері, й при світлі свічки бачить трьох стареньких дідусів, що стоять на засніженім порозі. Бороди у них білі як сніг, а такі довгі, що стеляться по землі. Очі дідусів мило віддзеркaлюють світло свічки, що тримала бабця в руці, а в ïхніх обіймах блищать дорогоцінні подарунки—коробочки наповнені коштовними каміннями, пахучими маслами й оліями.

«Пройшли ми дуже далеку дорогу, розповідають дідусі, але ми зупинилися в тебе, Бабцю, щоб розказати тобі про Князя-Дитятка, який народився цієï ночі у Вифлеємі. Він прийшов на землю, щоб царювати на землі і навчати усіх бути люблячими і вірними. Ми йдемо, щоб принести Йому дари. Ходи з нами Бабцю, щоб привітати Дитятка Ісуса!»

Бабця глянула на завірюху, що віяла за плечами дідусів а тоді дивиться в свою теплу кімнату, де потріскувало вогнище. «Здається, що уже дуже пізно мені кудись виходити, та й ще до того, мороз тріщить цієï ночі,» – відповідає старенька. Бабця закрила двері та повернулася в кімнату. Дідусі продовжили без бабуні. Бабця гойдається перед вогнем та й думає про Немовлятка Ісуса. Вона любила усіх маленьких дітей.

«Завтра, піду і пошукаю Дитятка Ісуса,’ – вирішила бабця, – «Завтра, коли сонце світить; подарую Йому гарні забавки».

Наступного ранку, Бабця вдягнула довгий, теплий плащ, взяла паличку в руки, наповнила кошик цікавими подарунками: золотими кульками і дерев’яними іграшками, та пішла в дорогу шукати Дитятка Ісуса.

Але, Бабця забула одну річ – вона забула запитати трьох старців дорогу до Вифлеєма. А старці зайшли так далеко, що бабця не могла ïх наздогнати. Шукала бабця дорогу. Блукала по лісах, полях і містах, питала усіх подорожуючих: «Я шукаю Дитятка Ісуса. Чи знаєте місце де він знаходиться? Я несу Йому гарні забавки».

Ніхто Бабці не зміг допомогти; усі ïй однаково відповідали: «Продовжуйте йти, бабцю, вони пішли далі». Бабця човгала дальше, повільно ішла вона зі своєю паличкою, далі й далі. Крок за кроком, рік за роком, шукала бабця ясла, де лежить Дитятко Ісус. На жаль, бабця не могла відшукати дорогу до місця, де знаходиться маленький Ісус.

Говорять, що бабця надалі шукає дорогу до Ісуса. Розповідають, що кожного року вночі перед Різдвом Христовим, коли діточки у своïх ліжечках сплять солодким сном, Бабця, одягнена в своєму довгому, теплому плащі та з кошиком у руці тихенко стукає паличкою в двері, входить у кімнати де сплять дітоньки і прихиляється до кожного личка та питає,

«Чи Ісус тут знаходиться? Чи то тут спить Дитятко Ісус?» І сумно бабця відвертається з наповненими сльозами очима та шамотить собі, «дальше, ще трішки дальше». Перед тим як бабця виходить із спальні, вона вибирає з кошика і залишає забавку на подушці кожноï дитини. «Це ради Нього,» шепоче Бабця, та продовжує рік за роком на віки вічні шукати Дитятка Ісуса.

Цьогоріч ми святкуємо Різдво в контексті війни в Україні та інших країнах світу. Христос приходить до цього світу, як немовля, як невинна дитинка, яка потребує опіки і любові. Він вибирає бути народженим у простоті ясел, а не у царському палаці. Тому вже через цей смиренний початок життя Ісус проявляє себе як Цар миру. Його місія - проголошення миру між усіма людьми.

Як Христові послідовники, ми покликані бути миротворцями. Тож давайте разом працювати над миром у наших сім’ях, серед друзів, сусідів як і серед чужинців через переміну у нашому ставленні до потреб ближніх, які мають бути на першому місці, у той час як нашим потребам належить лише друге місце. Давайте згідно і життєвим кредом Махатми Ганді, яке він запозичив від святої Єлизавети Сетон: »жити в простоті, щоб інші могли попросту жити.»

Жити просто, щоб інші могли попросту жити - означає поставити Бога на першому місці у нашому житті, ходити Божими стежками, бачити брата чи сестру у кожній особі, нагодувати і напоїти потребуючих, цінувати справедливість і свободу, шукати істину, шанувати людську гідність, піклуватися матінкою-землею, щоб наші діти і внуки могли успадкувати від нас свою домівку, мати співчуття, і понад усе - любити Бога, ближнього і себе так як Господь любить нас.

Жити по-іншому означає жити життям, яке цінує лише гроші, багатство і владу над іншими і призводить до марної розтрати життєвих вартостей, розчарувань і відсутності щастя. Натомість, Господь хоче, щоб ми були щасливими і жили у раю, у Едемському саді, на небесах разом з Ним і тими, кого ми любимо.

Старенька бабуся, Бабця, втратила можливість побачити Дитятка Ісуса і тому - вічно шукає Його, будучи не задоволеною життям, самотньою, замерзлою і постійно старіючою.

Але ми ще не втратили свого шансу. Тож нехай історія Різдва, Ісусового народження, Божої присутності серед нас продовжує надихати світ, перетворюючи його через мир і любов на Царство Небесне, яке присутнє вже тут на землі.

Святкуючи Празник Господнього Рождества, нехай Христос благословить Вас і Вашу сім’ю миром, любов’ю і радістю, зараз і в новому році!

Христос Рождається! Славіте Його!

Ваші у Христі,

🞤 Лаврентій Гуцуляк, ЧСВВ, Митрополит-Архиєпископ Вінніпезький; Апостольський Адміністратор Саскатунський

🞤 Давид Мотюк, Єпарх Едмонтонський; Апостольський Адміністратор Нью-Вестмінстерсьої Єпархії

🞤 Браєн Байда, ЧНІ, Єпарх Саскатунський

🞤 Андрій Рабій, Помічник Вінніпезький

🞤 Михаїл Вівчар, ЧНІ, Єпископ-емерит Саскатунський

🞤 Стефан Хміляр, Єпископ-емерит Торонтонський

 

Published on

Svyaty Vechir (Holy Supper)

The Ukrainian-Canadian Cultural Society of Nanaimo and Vesna Ukrainian Dancers are holding their annual Christmas Bazaar in the church hall on Saturday 10 December, from Noon until 4 PM. You will find perogies, borscht, cabbage rolls, homemade baking, jams, pickles and relish, Ukrainian novelties, and much more. Raffle tickets available at the door for three fabulous prizes. NB: cash only event.

Please note that to accommodate the bazaar, our Divine Liturgy that day is rescheduled to the earlier time of 10AM.

Published on

Pastoral Letter to the Clergy, Religious and Faithful
of the Ukrainian Catholic Church in Canada and to all Good People.
The War in Ukraine: A Call to Prayer, Fasting, and Action 

17 October 2022

Dear Faithful,

The war in Ukraine rages on with no end in site, claiming the lives of thousands of innocent children, men and women, with millions more on the move as refugees in search of safety, food, shelter, clothing and medicine, in addition to the destruction of countless homes, schools, hospitals and business. As winter approaches, hundreds of thousands of people will have no heat in their homes, with energy being used as a weapon of punishment.

Ukraine and its people are in crisis. Like the Holodomor-Genocide or Ukrainian Famine of 1932–1933, which claimed the lives of millions of people in Ukraine when the Soviet Union deliberately and methodically starved as many as one-quarter of the Ukrainian population, today’s war in Ukraine by foreign aggressors has as its intent to erase the identity and history of the Ukrainian people—a genocide in the making.

In light of the recent intensified attacks, let us renew our attention to the plight of the people of Ukraine in an effort to continue to ‘Stand with Ukraine’.

In particular, let us renew our efforts to pray, fast, and act.

Prayer
Prayer is the privilege and duty of every person where we worship and praise the Lord God and bring forth our immediate needs and concerns.

We, the Ukrainian Catholic Bishops in Canada, invite you to renew your efforts to pray daily for peace in Ukraine.

Let us pray for those who endure the war, who defend their country and nationhood, who live in fear, and who have been forced to flee their homes.

Let us pray for those who have died as a result of the war, and for those who have died today and who will die tomorrow.

Let us pray:
O Lord Jesus Christ, our God, we entreat You to hear the earnest prayer of Your beloved Church of Kyivan Rus’ for her afflicted children abiding in the land of Ukraine. Deliver Your vulnerable people from unjust aggressors, foreign invasion and the terror of war. O kind-hearted Lord, as You are our peace, soften the hearts of the unmerciful and convert those who promote hostilities toward reconciliation, so that your beloved children of the land of Ukraine, may abide in that tranquility, justice and freedom which reflects your Kingdom, where You reign with Your eternal Father, and Your most holy, good and life-giving Spirit, now, and forever and ever. Amen.

Fasting
The age-old practice of fasting is a means to spiritual growth and purity of heart.

Through fasting we recall the failure of Adam and Eve to fast from the forbidden fruit thereby leading to their expulsion from the Garden of Eden. Through fasting, we resolve to renew our lives according to God’s ways and laws.

We, the Ukrainian Catholic Bishops in Canada, invite you to fast for the people of Ukraine and for peace in their country. Like the Holodomor Ukrainian Famine in 1932-1933, many people in Ukraine today have no food. In solidarity with them, let us fast.

In particular, we invite you to a three-day fast starting on Thursday, November 24, concluding on Saturday, November 26, when we commemorate the Holodomor annually throughout Canada.

Fast as best as you can. For some, that will mean only bread and water, for some no sweets, for others only one meal each day. However you choose to fast, unite your thoughts and prayers before the Lord for peace for the people of Ukraine.

Action
Almsgiving is a charitable way of expressing gratitude to God for the bounty of God’s blessings in our daily lives.

Almsgiving is also a way to identify with the needs of others and respond in some meaningful way.

We, the Ukrainian Catholic Bishops in Canada, acknowledge and thank you for your unprecedented generosity in providing humanitarian aid to the people of Ukraine. May God bless your kindness and generosity!

Yet, today, as winter approaches, the people of Ukraine need your support evermore.

We invite you to consider a further humanitarian aid donation so that the people of Ukraine may have the basic necessities in life that each of us enjoys—food, shelter, clothing, and medicine, as well as heat, for their homes this winter.

Kindly donate through

Conclusion
The purpose of this pastoral letter has been to raise our awareness of the ongoing war in Ukraine and to invite you to prayer, fasting, and action towards our brothers and sisters who are in desperate need of your support.

These are not easy times. The entire world is ill at ease. Yet, together we can make a difference in the millions of lives of the children, men and women who are counting on you.

May God bless you and your family with health, peace, love and joy.

Sincerely in Christ,
🞤 Lawrence Huculak, OSBM, Metropolitan Archbishop of Winnipeg; Apostolic Administrator of Saskatoon
🞤 David Motiuk, Eparchial Bishop of Edmonton; Apostolic Administrator of New Westminster
🞤 Bryan Bayda, CSsR, Eparchial Bishop of Toronto

✙

Пастирський лист до духовенства, монашества і вірних
Української Католицької Церкви у Канаді і до всіх людей доброї волі
Війна в Україні: Заклик до молитви, посту і дій

17 жовтня 2022 р

Дорогі вірні,

Війна в Україні шаленіє без видимих ознак завершення, забираючи життя тисяч невинних дітей, чоловіків і жінок і змушуючи мільйони українців залишати домівки у пошуках безпеки, їжі, прихистку, одягу, медикаментів через втрату зруйнованого житла, шкіл, лікарень і підприємств. З наближенням зими сотні тисяч людей також будуть позбавлені опалення у своїх помешканнях, оскільки енергоносії сьогодні перетворюються на засоби тиску і покарання. 

Україна і її народ – у кризі. Схоже до того, як у свій час Геноцид-Голодомор 1932-33 років, який позбавив життя мільйонів людей в Україні, коли Радянська влада свідомо і методично заморила голодом чверть українського населення, сучасна війна в Україні, спричинена зовнішнім агресором, має на меті стерти ідентичність і саму історію українського народу, стаючи таким чином новим «геноцидом в дії».

У світлі нещодавніх ще інтенсивніших ворожих нападів, давайте разом заново привернемо увагу до важкої ситуації в Україні, намагаючись продовжувати «стояти з Україною».

Зокрема, давайте заново докладемо зусиль до молитви, посту і активних дій. 

Молитва
Молитва є водночас привілегією і обов’язком кожної особи, яка через прославу Господа Бога доносить до Нього наші безпосередні потреби і занепокоєння. 

Ми, Українські католицькі єпископи Канади, закликаємо вас відновити старання стосовно щоденної молитви за мир в Україні. 

Давайте молитися за тих хто потерпає від війни, хто захищає свою країну, хто живе в страху і тих, хто був змушений залишити свої домівки. 

Давайте молитися за тих, хто загинув через цю війну, тих, хто загинув сьогодні і тих, хто загине завтра. 

Помолімось:
Господи Ісусе Христе, Боже наш, благаємо Тебе вислухати щиру молитву Твоєї улюбленої Церкви Київської Русі за її засмучених дітей, які потерпають в Україні. Звільни Твій наражений на небезпеку народ від несправедливого агресора, нападу чужинців і терору війни. Добросердний Господи, джерело нашого миру, умиротвори серця немилосердних і наверни тих, хто пропагує ворожнечу до примирення, щоб Твої улюблені діти української землі могли проживати у такому спокої, справедливості і свободі, які завжди панують у Твоєму Царстві, де Ти царюєш зі своїм споконвічним Отцем і Твоїм благим і животворящим Духом нині, повсякчас і на віки віків. Амінь. 

Піст
Споконвічна традиція посту є потужним засобом духовного росту і очищення серця. 

Через піст ми пригадуємо невдачу Адама і Єви стриматися від забороненого плоду, що призвело до їхнього вигнання з Едемського саду. Через піст ми постановляємо відновити свої життя згідно Божих доріг і законів. 

Ми, українські католицькі єпископи Канади, запрошуємо вас постити за український люд і за мир у їхній країні. Як у часи Голодомору 1932-1933 років, багатьом людям в Україні сьогодні бракує їжі. Тож давайте постити у солідарності з ними. 

Зокрема, запрошуємо вас до трьох-денного посту від четверга, 24 листопада до суботи, 26 листопада, в часі коли ми у Канаді щороку відзначаємо пам’ять Голодомору. 

Постіть так, як ви найкраще можете. Для декого, це може бути лише хліб і вода, інші – можуть відмовитися від солодощів, у той час коли хтось може обмежити споживання їжі до одного разу на день. Як би ви не вирішили постити, нехай ваші думки і молитви перед Господом будуть за мир для українського народу. 

Активні дії
Милостиня – є практичним харитативним способом виявляння вдячності Богові за обильні Божі дари в нашому щоденному житті. 

Милостиня – це також можливість ідентифікувати себе з потребами інших і здатність реагувати на ці потреби у конкретний осмислений спосіб. 

Ми, українські католицькі єпископи Канади, цінуємо і висловлюємо вам вдячність за вашу безпрецидентну щедрість у наданні гуманітарної допомоги людям з України! Нехай Господь благословить вашу доброту і щедрість! 

Однак сьогодні, в часі наближення зими, український народ потребує вашої підтримки ще більше. 

Ми запрошуємо вас розглянути можливість подальшої гуманітарної допомоги, яку буде потрібно спрямувати на забезпечення базових життєвих потреб людей в Україні, всього того, чим кожен з нас втішається тут у Канаді – їжа, дах над головою, одяг, медикаменти як і тепло у їх помешканнях цієї зими. 

Ласкаво просимо надсилати пожертви через

Підсумки
Метою цього Пастирського листа було підвищити наше загальне усвідомлення того, що війна в Україні триває і запросити вас до молитви, посту і активних дій спрямованих на допомогу нашим братам і сестрам, які надзвичайно потребують вашої підтримки. 

Ми живемо у нелегкі часи. Весь світ є хворим. Однак разом ми можемо зробити суттєвий внесок у життя мільйонів дітей, чоловіків і жінок, які розраховують на нас. 

Нехай Господь благословить вас і ваші сім’ї здоров’ям, миром, любов’ю і радістю. 

Щиро у Христі,

🞤 Лаврентій Гуцуляк, ЧСВВ, Митрополит і Архиєпископ Вінніпегу, Апостольський Адміністратор Саскатуну
🞤 Давид Мотюк, Єпископ Єдмонтону, Апостольський Адміністратор Нью Вестмінстеру
🞤 Браян Байда, ЧНІ, Єпископ Торонто

[Image: the ruined Church of the Nativity of the Blessed Virgin, built in 1862, in Ukraine’s Zhytomyr region. Photo: Olga Rutkovskaya.]

Published on

On Saturday 11 June, 1–4PM, we will be hosting a welcome party for new arrivals to the mid-island area from Ukraine. This event is being co-organised by St Michael’s parish and local welcome basket volunteers, and provides an opportunity for new Ukrainian arrivals, their host families, friends and parishioners to meet, get to know each other, exchange information, eat together, and hopefully enjoy some nice weather.

In order to help us plan this event, please let the organisers know if you will be attending, how many people will be in your party, and whether you might bring some food/drink, no later than Sunday 5 June. Please use the online form to confirm attendance. [Parishioners can also let Gloria know if they plan to attend.]

Published on

Canadian Conference of Catholic Bishops
Conférence des Évêques Catholiques du Canada
13 May 2022

Earlier today, the Vatican formally announced that Pope Francis will travel to Canada from July 24–29, 2022. The historic visit, focused on Indigenous healing and reconciliation, will be the fourth papal journey to Canada and the first since Saint John Paul II’s visit in 2002.

Bishop Raymond Poisson, President of the Canadian Conference of Catholic Bishops (CCCB) welcomed the formal confirmation of the visit on behalf of Canada’s Catholic Bishops: ‘We are immensely grateful that the Holy Father has accepted our invitation to continue the journey of healing and reconciliation with Indigenous Peoples of this land. In late July, Pope Francis will have the opportunity to visit Indigenous Peoples here in their homeland, as he promised when he met them recently in Rome. We pray for the health of the Holy Father as we undertake the intensive planning for this historic visit.’

On April 1, 2022, Pope Francis apologized for the Catholic Church’s role in Canada’s residential school system. The Holy Father expressed ‘sorrow and shame’ for the abuse and lack of respect for Indigenous identities, culture and spiritual values in the residential school system.

The Holy Father’s apology was informed by private encounters between March 28th and April 1st with 32 Indigenous Elders, knowledge keepers, residential school survivors and youth representing the Assembly of First Nations (AFN), the Métis National Council (MNC), and the Inuit Tapiriit Kanatami (ITK).

Given the vast landscape of Canada, the limited time period for the visit and considering the health of the 85 year old Pontiff, the Vatican has announced that Pope Francis will adopt only three communities as a base for his Canadian visit: Edmonton, Quebec City, and Iqaluit. The locations will limit travel for the Holy Father while still allowing an opportunity for both intimate and public encounters, drawing on participation from all regions of the country.

Edmonton is home to the second largest number of Indigenous Peoples living in urban Canadian centres. In addition, 25 residential schools were located in Alberta, the most of any province or territory in Canada.

Iqaluit, with close to 8,000 people, is home to the highest population of Inuit (3,900) of all Canadian cities with more than 5,000 people. Pope Francis was personally invited by Inuit delegates to visit the North during their meetings in March.

Quebec City provides an eastern hub for those who may wish to travel to see Pope Francis, especially Indigenous Peoples of the East. The region is also home to Ste. Anne-de-Beaupré, one of the oldest and most popular pilgrimage sites in North America, drawing Indigenous Peoples and others from throughout Canada and around the world each year. 

While dates and general locations have been confirmed by the Vatican, specific sites and a formal program will be developed in dialogue with Indigenous partners at the local and national level. Given the focus on Indigenous healing and reconciliation, the Holy Father is expected to visit the site of a former residential school and other locations of particular significance. 

Typically, six to eight weeks prior to a papal visit, a full program and itinerary are released by the Vatican. At that time, the public will have an opportunity to learn more about how they may participate in the numerous events and related activity for the papal visit, along with volunteer opportunities and other relevant details. 

The CCCB has appointed Archbishop Richard Smith as General Co-ordinator for the Papal Visit, to guide this immense undertaking on behalf of the Canadian Bishops. As Archbishop of Edmonton, the Archbishop also accompanied Indigenous delegates to the Vatican earlier this year and has long-standing relationships with Indigenous leaders. 

Archbishop Smith commented on the appointment: ‘I am humbled to serve as General Co-ordinator for this historic visit from Pope Francis. I look forward to working with Indigenous Peoples from across this land, as well as local, provincial and federal partners, as we prepare to welcome the Holy Father and continue to walk together on this important healing and reconciliation journey.’

Those interested in learning more about the Papal Visit to Canada can find the latest updates at: www.papalvisit.ca (English) and www.visitepapale.ca (French). 

✙

About the Canadian Conference of Catholic Bishops 

The Canadian Conference of Catholic Bishops (CCCB) is the national assembly of the Bishops of Canada. It was founded in 1943 and officially recognized by the Holy See in 1948. 

For media inquiries on the Papal Visit to Canada:
media@papalvisit.ca (English)
communications@visitepapale.ca (French) 

Published on

Icon of the Holy Family in Exile

Pastoral Centre, Eparchy of New Westminster
6 May 2022

Слава Ісусу Христу!

Дорогі віряни,

Українська Греко-Католицька Церква вітає вас до Британської Колумбії!

Уже протягом останніх 130-ти років українці оселялися в Британській Колумбії, пускали тут свої коріння, вносили свій внесок у розбудову провінції Британська Колумбія, місця, яке ми всі можемо з гордістю називати домом.

Церква була важливою частиною цієї історії, надаючи духовну підтримку своїм вірним.  Сьогодні ми є тут для вас, щоб допомогти вам у ваших потребах. Наші храми є місцем для відвідування богослужінь у неділю та свята, хрещення та весілля, річниці весілля, Першого Урочистого Причастя, катехизації, сповіді, духовної бесіди тощо.

З приблизно 7,500 українців греко-католиків в Британській Колумбії та близько 12 парафій, ви обов’язково знайдете одну з наших парафій поблизу.  Щоб знайти нас, відвідайте www.nweparchy.ca

Будь ласка, подумайте про те, щоб стати членом парафії поблизу вас. Приєднуйтесь до нашої духовної родини. Віддайте славу Богу. Використовуйте свої дари, дані Богом, щоб розбудовувати Царство Боже тут, на землі.

Хай Боже благословення буде на вас!

Владика Давид Мотюк,
Апостольський Адміністратор

✙

Glory be to Jesus Christ!

Dear Faithful:

The Ukrainian Catholic Church welcomes you to British Columbia!

For 130 years, Ukrainians have settled in British Columbia, taking up roots, contributing over the years to the building up of the Province of British Columbia, a place we can all be proud to call home.

The Church has been an important part of that history offering spiritual support for its faithful. And we are here for you today to help you in your needs whether they be a place to worship on Sundays and Feastdays, baptisms and weddings, wedding anniversaries, First Solemn Communion, catechesis, confession, counselling, and so much more.

With some 7,500 Ukrainian Catholics in British Columbia, and some 12 parishes, you’re sure to find one of our parishes nearby. To find us, visit www.nweparchy.ca

Please consider becoming a member of a parish near you. Join our spiritual family Give glory to God. Use your God-given gifts to build up the Kingdom of God here on earth.

May God’s blessing be upon you!

Most Rev. David Motiuk
Apostolic Administrator