Skip to content

Icon of the Resurrection


Christ is Risen!

Having kept its seals intact,
You rose from the grave, O Christ,
Who preserved the Virgins keys in Your birth,
and opened for us the doors of Paradise.
— Ode 6, Paschal Canon —

Beloved in Christ!

Once again, we celebrate the Pascha of Christ amid incredible suffering associated with the horrors of open warfare. Over the past year, there has been so much pain and trauma, so many deported and wounded, captured and missing in action, so many broken lives in every corner of Ukraine and in various countries where our people have settled! So many of our dead—our fathers and mothers, brothers and sisters, sons and daughters—have sowed our land, the black-earth of Ukraine, with their bodies, as if with life-giving seeds! Sometimes we simply cry out to the Lord in pain: “My God, my God, why have you forsaken me? Why are you so far from saving me, from the words of my groaning?” (Ps 22:1). Our Saviour, crucified on the cross, also prayed with these words! But today, on this bright and joyful feast of Resurrection and life, the great mystery of victory opens up before us—of joy over sadness, truth over falsehood, glory over insult and mockery, light over darkness, good over evil, life over death. The crucified Lord lives! The Good Shepherd, tortured to death, reigns forever! Christ is risen – eternal joy!

Having kept its seals intact, You rose from the grave, O Christ

It’s difficult to seek healing when deep wounds afflict our body and soul. It is not easy to speak of the joy of resurrection when we see suffering and death everywhere. But let us note that the risen body of Jesus, whom we encounter today in our communities, still bears all the wounds of the crucifixion. After He appeared to His disciples for the first time on the day of Resurrection, the Apostle Thomas, who was absent on that occasion, did not want to believe: “Unless I see in his hands the mark of the nails, and place my finger into the mark of the nails, and place my hand into his side, I will never believe” (Jn 20:25). However, Christ tells Thomas when he finally meets him: “Put your finger here, and see my hands; and put out your hand, and place it in my side. Do not disbelieve, but believe” (Jn 20:27). He who was crucified and died is the same Lord who rose from the dead. As the Risen One, the conqueror of death, He allows Himself to be recognized by disciples of all nations and generations precisely by His wounds!

At the same time, the body of the risen Saviour is no longer subject to the usual laws of nature: it passes through the stone with which the entrance to the tomb was blocked, without breaking its seals. It passes through the locked door to the upper room, where the disciples hid for fear of the Jews (see Jn 20:19). The risen Christ bears the traces of a terrible death on his glorified body, but death no longer has power over him! Only in order to reveal the emptiness of Christ’s tomb, the angel descends, moves away the stone, breaks the seals and says to the myrrh-bearers: “Do not be alarmed. You seek Jesus of Nazareth, who was crucified. He has risen; he is not here. See the place where they laid him” (Mk 16:6).

Faith in the Resurrection of Christ is the basis for our belief in the resurrection of every person. What our resurrected bodies will be like in God’s glory is hard to even imagine. However, celebrating the Lord’s Pascha, we can be sure that it will be a glorification of the abused, a restoration of the broken and destroyed, a healing of the wounded. Today, the Risen Christ extends His life-giving and wounded right hand to a wounded Ukraine. His glorified wounds touch our wounds, which still bleed and hurt. The Crucified and Risen One makes our wounds His—and in the resurrection of Ukraine they become the glorified wounds of the victors

To celebrate Easter  for us today means to feel the healing touch of Christ’s life-giving hand, which is pierced by His glorified wounds. This touch to our wounds infuses into us the strength of the wounds of the Risen One, the breath of the One who overcame death and gave life to those in the graves. On this great day, let’s remember the words of the Apostle of the nations: “For if we have been united with him in a death like his, we shall certainly be united with him in a resurrection like his” (Rom 6:5). The wounds of those who were wounded with Christ will inevitably turn into the wounds of the glorified Lord: because Christ is risen!

 Who preserved the Virgins keys in Your birth,  and opened for us the doors of Paradise.

In our tradition, we do not reproduce the Resurrection event itself in iconography. For us, the image of “The Descent into Hades” is the icon for the feast. One notes that in this icon at the bottom there are keys—a symbol of Christ’s victory over death and the power of hell. For God everything is open: a virgin’s womb, a tombstone, a locked door, human hearts... The Lord sees our affliction—we can be sure of His closeness in times of trouble. With His Passover, He has already opened the doors of paradise for us, but in order for us to enter, He needs our cooperation and our trust. So, let us firmly believe: just as neither the seals of the tomb nor the military guard could restrain Christ in His glorified body, so no aggressor and occupier will be able to defeat our wounded Ukraine. We will defeat the enemy, rebuild our destroyed cities, towns, and villages, heal our wounds by the power and action of the Holy Spirit—because Christ is risen!

The light of Christ’s Resurrection transforms our sadness and our tears into the joy of Pascha, as it was for the sorrowful myrrh-bearing women at the empty tomb of the Saviour. And today we see that what seems impossible and hopeless from a human point of view emerges victorious to the glory of the One who, having opened the doors of paradise, gives us eternal life.

If Christ on the cross, in the midst of incredible suffering, was able to raise His eyes to the Father with a hope that dispels despair, then let us have the courage today to speak to the resurrected Saviour together with the Psalmist: “For he has not despised or abhorred the affliction of the afflicted, and he has not hidden his face from him, but has heard, when he cried to him.... Posterity shall serve him; it shall be told of the Lord to the coming generation; they shall come and proclaim his righteousness to a people yet unborn, that he (the Lord) has done it” (Ps 22, 24, 30–31).

Let us remember that our victory depends not only on our military ability to resist the Russian troops, but also on our ability on the spiritual front to open ourselves to the power of the Resurrection and become an instrument of healing and peace in the Lord’s hands:

Peace is brought by Christ Himself,
Peace proclaimed to us from heaven,
Let Gods peace be shared among us,
Let Gods grace be given glory,
Divine miracle of miracles:
Christ is Risen! Christ is Risen!

(Ukrainian Easter Hymn, Khrystos Voskres! Radist z neba.)

Dear Brothers and Sisters in Christ! I greet you on the feast of Christ’s victory over every evil and over death itself. Let our confidence in victory be a healing balm for all our wounds, spiritual and physical. In the joy of the Resurrection of our Lord, I greet all our defenders-heroes who are on the front lines today or who have been wounded. Open your heart to Christ, who sees your sacrifice and your pain, and makes them His own.

I embrace the families of our soldiers, especially of prisoners of war and those missing in action. I pray that your relatives will be found and will return home as soon as possible. Be joined with them through prayer because the Lord is always close to them.

I unite myself spiritually to those who are in the occupied territories and do not have an opportunity to go to their Church today but are waiting for liberation and pray for Ukraine’s victory. In the hope of the resurrection and with tears in my eyes, I embrace those who mourn their dead, both soldier-heroes and peaceful civilians who became victims of the criminal actions of the occupier. I greet our refugees and displaced persons who foster the hope of returning home after victory and rebuilding their native city or village.

With gratitude I greet our volunteers, our military and medical chaplains, each in their own place working to bring our common victory closer; those who labour to support a neighbour in need, both in Ukraine and abroad. You are awesome and we are proud of you! I embrace all Ukrainians—children, adults and the elderly, men and women. In sharing the Easter basket, may you experience profound joy, God’s mercy and blessings. I embrace with a fatherly love all the clergy, religious, and faithful in Ukraine and throughout the world, and sincerely wish you all a blessed Easter feast, a tasty sharing of our traditional blessed egg, and a Paschal joy that is full of light.

The grace of our Risen Lord Jesus Christ, the love of God the Father, and the communion of the Holy Spirit be with you all.

Christ is risen! Truly, He is risen!


Given in Kyiv at the Patriarchal Cathedral of the Resurrection of Christ, on the Day of the Holy Martyrs Sabinus and Papas March 29 (16), 2023 A.D.


Христос воскрес!

Зберігши цілими печаті,
Воскрес Ти із гробу, Христе,
що ключів Діви не порушив у різдві Твоїм,
і відчинив нам райські двері.
— Пісня 6 Канону Пасхи —

Дорогі в Христі!

Знову ми святкуємо Пасху Христову серед неймовірного терпіння, пов’язаного з жахіттям відкритої війни. За минулий рік стільки болю і травм, стільки депортованих і поранених, полонених і зниклих безвісти, покалічених у кожному куточку України та в різних країнах нашого поселення! Стільки загиблих – наших батьків і матерів, братів і сестер, синів і дочок – засíяли своїми тілами, немов життєдайним зерном, нашу землю, українські чорноземи! Деколи ми вже просто з болю взиваємо до Господа: «Боже мій, Боже мій, чому мене покинув? Стоїш далеко від спасіння мого, від слів мого зойку» (Пс. 22, 2). Цими словами також молився наш Спаситель, розп’ятий на хресті. Та сьогодні, у це світле й радісне свято Воскресіння і життя, відкривається перед нами велике таїнство перемоги—радості над смутком, правди над неправдою, слави над наругою і знущанням, світла над темрявою, добра над злом, життя над смертю. Розп’ятий Господь живе! Добрий Пастир, замучений на смерть, царює повік! Христос воскрес – радість вічна!

Зберігши цілими печаті, воскрес Ти із гробу, Христе…

Шукати зцілення важко, коли на нашому тілі й нашій душі ятряться глибокі рани. Говорити про радість воскресіння нелегко, коли скрізь бачимо терпіння і смерть. Але зауважмо, що тіло воскреслого Ісуса, якого ми зустрічаємо сьогодні в наших спільнотах, усе ще носить на собі всі рани розп’яття. Після того як Він уперше з’явився перед своїми учнями в день Воскресіння, відсутній на той момент апостол Тома не хотів нікому повірити: «Якщо не побачу на Його руках знаків від цвяхів і не вкладу свого пальця у місце, де були цвяхи, а й руки моєї не вкладу в бік Його, – не повірю!» (Ів. 20, 25). Однак Христос говорить Томі, коли нарешті його зустрічає: «Подай сюди твій палець і глянь на Мої руки. І руку твою простягни і вклади її у бік Мій. Та й не будь невіруючий, – а віруючий!» (Ів. 20, 27). Той, хто був розп’ятий на хресті й помер, – це той самий Господь, який воскрес із мертвих. Як воскреслий, переможець смерті, Він дає себе пізнати своїм учням усіх часів і народів саме своїми ранами!

Водночас тіло воскреслого Спасителя вже не підлягає звичайним законам природи: воно проходить крізь камінь, яким був завалений вхід до гробу, не порушуючи печатей, проходить через замкнені двері до світлиці, де учні переховувалися зі страху перед юдеями (див. Ів. 20, 19). Воскреслий Христос носить на своєму прославленому тілі сліди жахливої смерті, але смерть над ним влади вже не має! Лише для того щоб виявити порожнечу Божого гробу, ангел сходить, відсуває камінь, ламає печаті й каже до мироносиць: «Не жахайтеся! Ви шукаєте Ісуса Назарянина, розп’ятого. Він воскрес, Його нема тут. Ось місце, де Його були поклали» (Мр. 16, 6).

Віра у Воскресіння Христове є основою для нашої віри у воскресіння кожної людини. Якими будуть наші воскреслі тіла у Божій славі, важко навіть собі уявити. Проте, святкуючи Пасху Господню, ми впевнені, що це буде прославлення зневаженого, відновлення розбитого і знищеного, оздоровлення зраненого. Воскреслий Христос сьогодні простягає свою життєдайну і зранену правицю до зраненої України, Його прославлені рани торкаються наших ран, які ще кровлять і болять. Розп’ятий і Воскреслий робить наші рани Своїми – і вони у воскресінні України стають прославленими ранами переможців!

Святкувати Пасху для нас сьогодні означає відчути цілющий дотик Христової життєдайної десниці, яка пробита Його прославленими ранами. Цей доторк до наших ран вливає в нас силу ран Воскреслого, подих Того, хто смерть подолав і тим, що в гробах, життя дарував. Цього великого дня згадаймо слова Апостола народів: «Бо якщо ми з'єднані з Ним подобою Його смерти, то будемо і подобою воскресіння» (Рим. 6, 5). Рани тих, кого поранено з Христом, неминуче перетворяться на рани прославленого Господа: бо Христос воскрес!

…Що ключів Діви не порушив у різдві Твоїм, і відчинив нам райські двері

У нашій традиції ми не відтворюємо в іконописі самої події Воскресіння. Для нас празничною іконою є зображення «Зішестя в ад». Слід зауважити, що внизу на цій іконі лежать ключі—символ Христової перемоги над смертю та силою пекла. Для Бога все відкрите: дівиче лоно, надгробний камінь, замкнені двері, людські серця… Господь бачить нашу біду — ми можемо бути впевненими в Його близькості в час тривоги. Своєю Пасхою Він уже відчинив нам райські двері, але, для того щоб ми могли ввійти, Він потребує нашої співпраці та нашого довір’я. Отож вірмо твердо: як не стримали Христа в Його прославленому тілі ні гробні печаті, ні військова сторожа, так само нашої зраненої України не буде здатним поконати жодний агресор і окупант. Ми переможемо ворога, відбудуємо наші зруйновані міста і села, залікуємо наші рани силою і діянням Святого Духа: бо Христос воскрес!

Світло Воскресіння Христового перетворює наш смуток і наші сльози на пасхальну радість, як це сталося із печаллю жінок-мироносиць при порожньому гробі Спасителя. І ми сьогодні бачимо, що те, що з людського погляду неможливе, безнадійне, стає переможним, перетворюється на прославу Того, хто, відчинивши райські двері, дарує нам життя вічне.

Якщо Христос на хресті, серед неймовірних страждань, зміг підвести свої очі до Отця з надією, яка розвіює відчай, то й ми маймо нині сміливість промовити до воскреслого Спасителя разом із псалмоспівцем: «Бо Він не гидував, не гордував бідою бідака, і не ховав обличчя свого від нього; і коли той взивав до Нього, – слухав…  І душа моя для Нього житиме; моє потомство буде Йому служити, і розповість про Господа прийдешньому родові; прийдуть, оповістять про Його добрість народові, що має народитись: Таке вчинив Господь!» (Пс. 22, 25. 29–32).

Пам’ятаймо, що наша перемога залежить не тільки від військової спроможності протистояти російським військам, а й від нашої здатності на духовному фронті відкритися Божій силі воскресіння і стати знаряддям зцілення та миру в Господніх руках:

Мир нам сам Христос приносить,
Мир нам небо днесь голосить,
Мир той Божий всі вітаймо,
Ласку Божу прославляймо,
Чудо Боже всіх чудес:
Христос воскрес! Христос воскрес!

(Пісня «Христос воскрес! Радість з неба».)

Дорогі в Христі браття і сестри! Вітаю вас зі святом Христової перемоги над будь-яким злом і над самою смертю. Хай упевненість у перемозі буде цілющим бальзамом на всі наші рани, душевні й тілесні. У радості Воскресіння Господнього вітаю всіх наших захисників-героїв, які сьогодні на фронті та які зазнали поранення. Відкрийте серце Христові, який бачить вашу жертву та ваш біль і робить їх Своїми.


Обіймаю родини наших військових, особливо полонених і зниклих безвісти. Молюся, щоб якнайшвидше ваші рідні були віднайдені та повернулися додому. Єднайтеся з ними через молитву, бо Господь завжди близько до них.

Духовно об’єднуюся з тими, що перебувають на окупованих територіях і не мають можливості сьогодні піти до своєї Церкви, але чекають на звільнення і моляться за перемогу України. У надії на воскресіння та зі сльозами на очах обіймаю тих, хто оплакує загиблих, і воїнів-героїв, і мирних громадян, які стали жертвами злочинних дій окупанта. Вітаю наших біженців і переселенців, які плекають надію на повернення додому після перемоги та на відбудову рідного міста чи села.

Із вдячністю вітаю наших волонтерів, військових і медичних капеланів, кожного, хто на своєму місці наближає нашу спільну перемогу, хто трудиться для того, щоб допомогти ближньому в біді, як в Україні, так і в країнах поселення. Ви сильні і ми пишаємося вами! Обіймаю всіх українців—дітей, дорослих і похилих віком, чоловіків і жінок—і зичу вам, щоб, ділячись великоднім кошиком, ви відчули глибоку радість, Божу милість і  благословення. Усе духовенство, усіх богопосвячених осіб і мирян в Україні та на поселеннях огортаю батьківською любов’ю. Щиро бажаю вам благословенних Великодніх свят, смачного свяченого яйця та світлої пасхальної радості!

Благодать воскреслого Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога Отця і причастя Святого Духа нехай будуть з усіма вами!

Христос воскрес! Воістину воскрес!


Дано в Києві, при Патріаршому соборі Воскресіння Христового, у день Святих мучеників Савина й Папи, 29 (16) березня 2023 року Божого

Icon of the Resurrection


Were not our hearts burning insideIt is true.  Our Lord is risen!
(Luke 24:32&34)

Christ is Risen!

Dearly Beloved in Christ!

Following the ancient tradition, our Church invited us to more intense prayer, penance and charity during the forty days of the Great Fast.  This was not a forced imposition to make us sad or irritable.  Rather, it was an invitation to transformation.  It was a challenge to change our hearts, purify our souls and improve ourselves in order that we would be truly worthy to meet and enjoy the glorious Feast of our Lord’s Holy Resurrection.

Just prior to that first glorious Easter morning, there was betrayal, loneliness, suffering, passion and death.  Faith was displaced by fear and sadness in the apostles and disciples of Christ.  Their hope was buried in the tomb.  The seemingly last act of love was the weeping women going to the tomb to anoint the body of Jesus.

Let us recall the event at Emmaus.  Two disheartened disciples, Cleopas and Luke, talk sadly along the way about Jesus’ passion and death.  Unknown to them, our Lord joins them on the road and explains all those things that had to happen.  Later, at the “breaking of bread”, the two disciples recognized the Risen Jesus, and as the Gospel tells us, “They said to one another, ‘Were not our hearts burning inside us as He talked to us on the road and explained the Scriptures to us?’” They rush back to meet the other disciples and are greeted with the joyous news, “It is true. The Lord is risen.”  (Lk. 24: 32 & 34)

During this whole period of Great Fast preparation, our Church led us gradually to these astonishing Gospel passages announcing the Resurrection of our Lord, God and Savior Jesus Christ.  And every time we hear this “good news” our hearts should burn inside us as we marvel at all these things that were done for our salvation.  We cannot remain silent. We cannot just whisper it. We have to shout it out! Not just you and I, but everyone, the whole Church: Christ is risen! Truly He is risen!

The Resurrection of Christ is the greatest proof of God’s love for us.  Just like the disciples, we too realize that there is no Resurrection without suffering and the cross.  Jesus wanted to suffer, die and rise from the dead for our sakes.  Christ’s victory over death is also our victory because we have been baptized into His death and shall rise with Him in glory.  We live according to Christ’s Gospel anticipating His blessings and eternal life.

The Resurrection of Christ validates everything He taught and did during His early mission. Faith in the Resurrection leads to life.  Our faith in Easter goes beyond the tomb.  Yes, we kiss the burial shroud with tears in our eyes.  These tears of sadness are transformed into tears of gladness because of our faith in the Risen Christ.  Our Lord lives.

We do not just read about the Resurrection once a year or celebrate Easter merely as a historical event. In times of uncertainty, confusion, helplessness and need of protection, we rush to the empty tomb and witness the love that conquered death.  This faith has meaning for us today and every day of our lives.  Christ’s Resurrection is reflected in our lives every time we choose life over death; when we prefer light to darkness; when we choose a life of grace rather than a life of sin; when we put love where there is hatred and indifference and when we choose peace over discord and war.

Particularly today we need to demonstrate this faith to everyone - together, in churches, at our Easter meals, and say, “It is true, Christ is risen!” Just like the two disciples at Emmaus, Mary Magdalene and the myrrh-bearing women, Peter and John and the unbelieving Thomas, we proclaim: “Are not our hearts burning inside us … It is true!  Our Lord is risen!” (Lk. 24: 32 & 34).

There is no doubt that Christ’s resurrection constitutes the greatest and most important feast in our Church’s calendar.  It is the Feast of Feasts, the Holy Day of Holy Days. However, it is possible that not everyone in our congregations will be able to go to their parish church or be home for Easter because they were destroyed or had to flee from it because of the war. Not everyone may be able to share with their loved ones the traditional Easter dinner and the joy of Easter. If you know someone who has no family or relatives close by, please invite them to come to church for Easter worship and then to your home for a meal of paska and other blessed foods. No one should be homе alone this Easter!  The ongoing war is not an excuse for self-isolation, self-pity and fear. We are people who believe in the Resurrection of Christ, a people of hope and light even in times of darkness. Faith gives strength, perseverance and endurance. Christ has conquered our greatest enemy - death, and we prevail over the powers of evil, all visible and invisible enemies with His help.

On this joyous, solemn and glorious Feast of Easter, we want to assure you of our prayers for great joy, abundant grace, good health and success in your daily struggles for the good of our families, beloved nations of Canada and Ukraine, and Christ’s Church.  Let us be grateful for Almighty God’s great love for us and all His generous gifts.

May the abundant blessings of the Risen Christ and His promise of peace and eternal life be yours today and always!

🞤 Lawrence Huculak, OSBM
Metropolitan Archbishop of Winnipeg
Apostolic Administrator of Saskatoon

🞤 David Motiuk
Eparchial Bishop of Edmonton
Apostolic Administrator of New Westminster

🞤 Bryan Bayda, CSsR
Eparchial Bishop of Toronto

🞤 Andriy Rabiy
Auxiliary Bishop of Winnipeg


 Чи не палало наше серце в нас у грудях... Христос справді воскрес!
(Лука 24:32; 34)

Христос Воскрес!

Дорогі у Христі!

За давньою традицією наша Церква знову закликала нас до більш ревної молитви, покаяння та милосердя протягом сорока днів Великого посту. Це не було примусовим нав’язуванням, щоб зробити нас сумними чи дратівливими. Швидше, це було запрошення до перетворення. Це потрібно сприйняти як виклик до зміни нашого серця, очистити наші душі та самовдосконалення, щоб ми справді стали готовими та гідними зустріти світле і величне свято Святого Воскресіння нашого Господа Ісуса Христа.

Напередодні того першого великоднього ранку були зрада, самотність, страждання, пристрасть і смерть. Віра була витіснена страхом і сумом в апостолів та учнів Христа. Їхня надія була похована в гробниці. Здавалося б, останнім актом любові був прихід заплаканих жінок, які йшли до гробу, щоб помазати тіло Ісуса.

Згадаймо подію, яка сталася в Емаусі. Двоє засмучених учнів, Клеопа та Лука, дорогою сумно розповідають про страждання та смерть Ісуса. Невідомо їм, наш Господь приєднується до них у дорозі та пояснює все те, що мало статися. Пізніше, під час «ламання хліба», два учні впізнали Воскреслого Ісуса, і, як розповідає нам Євангеліє, «вони сказали один одному: «Чи не горіло в нас серце, коли Він розмовляв з нами в дорозі і пояснював Писання для нас?» Вони поспішають назад, щоб зустріти інших учнів, і їх вітають радісною новиною: «Чи не палало наше серце в нас у грудях... Христос справді воскрес!» (Лк. 24: 32 і 34).

Протягом приготування у часі Великого посту наша Церква поступово вела нас до цих дивовижних євангельських уривків, які сповіщають про Воскресіння нашого Господа, Бога і Спасителя Ісуса Христа. І кожного разу, коли ми чуємо цю «добру новину», наші серця повинні горіти всередині нас, і дивуємося всьому тому, що було зроблено для нашого спасіння. Ми не можемо мовчати. Ми не можемо просто прошепотіти це. Ми повинні чим дужче голосити! Не тільки ми з вами, але всі, уся Церква: Христос Воскрес! Воістину воскрес!

Воскресіння Христове є найбільшим доказом Божої любові до нас. Подібно до учнів, ми теж усвідомлюємо, що немає Воскресіння без страждань і хреста. Ісус хотів постраждати, померти і воскреснути з мертвих заради нас. Перемога Христа над смертю є також нашою перемогою, тому що ми охристилися в Його смерть і воскреснемо з Ним у славі. Ми живемо  Христовим Євангелієм, очікуючи Його благословень і вічного життя.

Воскресіння Христа підтверджує все, чого Він навчав і робив, перебуваючи з нами. Віра у Воскресіння веде до життя. Наша віра у воскресіння виходить за межі гробу. Так, ми зі сльозами на очах цілуємо плащаницю. Але сьогодні ці сльози смутку перетворюються на сльози радості через нашу віру у Воскреслого Христа. Наш Господь живий.

Ми читаємо про Воскресіння не тільки раз на рік або святкуємо Великдень просто як історичну подію. У часи невизначеності, розгубленості, безпорадності та потреби захисту ми поспішаємо до порожньої гробниці й стаємо свідками Любові, яка перемогла смерть. Ця віра має значення для нас сьогодні і кожного дня нашого життя. Воскресіння Христове відображається в нашому житті кожного разу, коли ми обираємо життя, а не смерть; коли ми віддаємо перевагу світлу перед темрявою; коли ми обираємо життя в благодаті, а не життя в гріху; коли ми ставимо любов там, де є ненависть і байдужість, і коли ми обираємо мир замість розбрату та війни.

Особливо сьогодні ми маємо демонструвати цю віру всім і разом - в товаристві, у церквах, під час пасхальних трапез і говорити: «Воістину Христос воскрес!» Подібно до двох учнів в Еммаусі, Марії Магдалини та жінок-мироносиць, Петра та Івана та невіруючого Фоми, ми проголошуємо: «Чи не палало наше серце в нас у грудях... Христос справді воскрес!» (Лк. 24: 32 і 34).

Без сумніву, Воскресіння Христове є найбільшим і найважливішим святом у календарі нашої Церкви. Це торжество всіх торжеств та свято всіх свят. Однак можливо, що не всі в наших парафіях зможуть піти до своєї парафіяльної церкви або бути в рідній хаті на Великдень, тому що вони були зруйновані або змушені були втекти через війну. Можливо, не кожен зможе розділити зі своїми близькими традиційний великодній обід та радість Великодня. Якщо ви знаєте когось, у кого немає родини чи родичів, запросіть їх прийти до церкви на пасхальне богослужіння, а потім до свого дому поділитися смачною паскою та іншою освяченою їжею. На Великдень ніхто не повинен бути вдома сам! Війна, яка триває, не є приводом для самоізоляції, жалю себе та страху. Ми є людьми, які вірять у Воскресіння Христове, людьми надії та світла навіть у темряві. Віра надає силу, наполегливість і витривалість. Христос переміг нашого найбільшого ворога – смерть, і ми з Його допомогою переможемо сили зла, усіх видимих і невидимих ворогів.

У цей радісний, урочистий та світлий празник Воскресіння Христового ми хочемо запевнити вас у своїх молитвах, просячи Всемилостивого Господа великої радості, рясних ласк і благодаті, міцного здоров’я та успіху у щоденних змаганнях для добра ваших сімей, улюблених народів Канади та України, і Христової Церкви. Будьмо вдячні за велику любов Всемогутнього Бога до нас і всі Його щедрі дари.

Нехай Воскреслий Господь Ісус Христос благословить вас усіх і Його обітниця миру та вічного життя будуть вашими сьогодні і завжди!

🞤 Лаврентій Гуцуляк, ЧСВВ
Митрополит-Архиєпископ Вінніпезький
Апостольський Адміністратор Саскатунської єпархії

🞤 Давид Мотюк
Єпарх Едмонтонський
Апостольський Адміністратор Ню-Вестмінстерської єпархії

🞤 Браян Байда, ЧНІ
Єпарх Торонтонський

🞤 Андрій Рабій
Єпископ-помічник Вінніпезький

His Beatitude Sviatoslav, Christmas 2022


Most Reverend Archbishops and Metropolitans,
God-loving Bishops, Very Reverend Clergy, Venerable Monastics,
Dearly Beloved Brothers and Sisters,
in Ukraine and throughout the world

Fear not, for behold, I bring you good news of great joy
that will be for all the people (Lk 2:10)

Christ is born! Glorify Him!

Beloved in Christ!

I share a great joy with you, “For unto you is born this day in the city of David a Saviour, who is Christ the Lord” (Lk 2:11). For us who believe in the Lord Jesus, to celebrate Christmas is to open ourselves to a joy that lasts forever. The Son of God becomes one of us—God is with us!

In life, we often experience joyful or pleasant events: the birth of a child, a wedding, some achievement, dinner with relatives and friends, etc. However, life experience tells us that such moments are very fragile: a brief moment—and what brought us joy and pleasure, irrevocably sinks into nothingness, and we are left alone with pain, sadness and disappointment. There are many reasons for such a sudden change: a second of inattention, an accident, illness, human malice, or war, as we see in the fate of our long-suffering nation.

And yet, today, we announce to each other a joy that no earthly ordeal or misfortune can deprive us of—the invincible joy of Christ’s Nativity. This is not some fleeting experience or form of distraction that allows us to escape for a while from some daily or even cruel reality. The joy of Christmas is an immersion into the reality of God himself. The Son of God enters into human life, human reality, and takes upon himself the fragility and drama of human existence in order to bring a heavenly perspective into human horizons: “And suddenly there was with the angel a multitude of the heavenly host praising God and saying, Glory to God in the highest, and on earth peace among those with whom he is pleased!’” (Lk 2:13-14).


Christmas invites us to an encounter with a God who comes as the Saviour of the world—an encounter that brings heavenly joy. However, in preparing for it, we inevitably become aware of our own weakness and unworthiness, which give rise in us to fear. In itself, this fear is not a bad thing, if it arises from the humility of a creature before its Creator, a disciple before his Master, a servant before his Lord. At the Divine Liturgy, the celebrant invites the faithful to Holy Communion with the words: “Approach with the fear of God and faith.” Awareness of our sins and weaknesses should not lead to paralysis, but to repentance and action. That is why the angel says to the shepherds, frightened by the bright vision of divine glory: “Do not be afraid!” The Lord overcomes our sinfulness and weakness. And so, a person should not be afraid of heavenly joy. We are called to joy—one that is authentic, sincere, profound, eternal. It is given to us as a generous gift from God. This is the profound meaning of the incarnation of the Son of God—He becomes one of us to pave for us the way to the joy of his Father and ours.

Therefore, despite all our limitations, anxieties and fears, as human beings we are called to accept this joy, to open our hearts to it. The angel explains how to recognize it: “And this will be a sign for you: you will find a baby wrapped in swaddling cloths and lying in a manger” (Lk 2:12). The Almighty God makes himself known “not in a royal palace, but among cattle, in the desert, in a cave...,” as we sing in the carol. The Apostle of the Nations writes about this when he paints a contrast between divine and human wisdom: “For the foolishness of God is wiser than men, and the weakness of God is stronger than men” (1 Cor 1:25). The divine path to true joy passes through weakness and patience, as once again notes St. Paul: “Therefore I will boast all the more gladly of my weaknesses, so that the power of Christ may rest upon me” (2 Cor 12:9).

Finally, a person is called to share the joy of Christmas: “The shepherds said to one another, ‘Let us go over to Bethlehem and see this thing that has happened, which the Lord has made known to us.’ And they went with haste and found Mary and Joseph, and the baby lying in a manger. And when they saw it, they made known the saying that had been told them concerning this child. And all who heard it wondered at what the shepherds told them” (Lk 2:15-18). Dear brothers and sisters, no matter where we are, let us sincerely share the joy of the Birth of our Saviour, so that it truly becomes “a joy for all the people.”

Celebrating Christmas from year to year, we enter ever more profoundly into the mystery of the incarnation of the Son of God in human history, which became an integral part of the history of our people with the Baptism of Rus-Ukraine. This year, when in the Ukrainian sky the enemy is trying to cancel out the radiance of the Christmas star with its missiles and bombs, we should pay attention not to the calendar, not to astronomical phenomena, but to the fact that Christ came today to be born in the body of a tortured, crucified, and wounded Ukraine. Perhaps it sounds paradoxical, but our victory in this war will come not by the power of the mighty of this world, but by the newborn Divine Child, of whom Isaiah prophesied: “For to us a child is born, to us a son is given; and the government shall be upon his shoulder, and his name shall be called Wonderful Counsellor, Mighty God, Everlasting Father, Prince of Peace” (Is 9:6).

To celebrate Christmas means not to be afraid of heavenly joy while engulfed in a sea of tears and blood. Allowing the joy of Christmas to enter our hearts guarantees our perseverance and indomitability, our ability to overcome all life’s challenges, as St. Paul explains: “I know how to be brought low, and I know how to abound. In any and every circumstance, I have learned the secret of facing plenty and hunger, abundance and need. I can do all things through him who strengthens me” (Phil 4:12-13).

Now, in this time of war, we should celebrate Christmas more than ever—solemnly and openly, carolling with joy—both at home and in parish churches, and on the streets of our towns and villages:

Blahoslovy nas, Dytyatko Bozhe (Bless us, Divine Child),
Dary nas nyni lyuboviu (Grant us love today)
Naj tsila syla pekla ne zmozhe (May all forces of hell fail)
Nas rozdilyty z Toboiu. (To separate us from You.)
Blahoslovy nas, my Tvoyi dity (Bless us, for we are Your children,)
Khrystos rodyvsia! Slavite! (Christ is born! Glorify!)
Khrystos rodyvsia! Slavite! (Christ is born! Glorify!)

Having received the power of the newborn Son of God, we are called to share it with our brothers and sisters in order to fortify their faith, confirm hope, and strengthen love. Singing carols is not some loud social gathering. To carol is to share the power and joy of Christ’s Nativity, which from the beginning already contains the Lord God’s promise of Paschal triumph. That is why many generations of ancestors drew inspiration and strength from their faith in the incarnate Christ, our crucified and risen Saviour, to fight against enslavers and invaders. Let us remind ourselves how our insurgents in hiding and the prisoners of Stalin’s concentration camps were strengthened by our ancestral carol to fight the enemy, how our underground Church carolled, despite the repressions of the communist authorities. In those dark times, the carol became a hymn of victory over the night of atheism and godlessness, a prophecy foretelling the inevitable fall of the prison of nations—the Soviet Union. Today, let the Ukrainian army sing carols at the front. Let those imprisoned, the wounded, and those brothers and sisters who are in the temporarily occupied territories carol. Let the joy of the Christmas carol in their mouths turn into a hymn of victory over the Russian invader. Let our cities and villages, our faithful families in Ukraine and abroad, our volunteers and activists sing carols. Let this carol become a space of solidarity and a sharing of our gifts—spiritual and temporal. Let our Christmas carol donations be a personal contribution—to support the Ukrainian army and provide aid to war victims.

Dear brothers and sisters! I warmly greet you all with the Birth of Christ: from East to West, from North to South—in Ukraine and abroad, on all the continents of the world. In a special way, I unite myself to our soldiers at the front. I embrace you with Christmas joy and thank you for your courage and heroism. I embrace those who were forced by the war to leave their homes or even their native land. I embrace our wounded, both military and civilian. With tears, I embrace those who lost relatives and friends in the past year. I extend my words of love and support to all in captivity or in temporarily occupied territories, who endure torture and abuse by the occupier and are unable to prepare for themselves a festive dinner nor pray in their native church on Christmas Day. I sincerely greet our volunteers and those who serve and work to eliminate the consequences of war and ensure the life of our peaceful cities and villages, especially our doctors, rescuers, and energy-sector workers.

From the bottom of my heart, I wish all of you the authentic joy of the children of God, a tasty kutia, a cheerful celebration of Christ’s Nativity, and a happy, peaceful, and blessed New Year!

Christ is born! Glorify Him!


Given in Kyiv at the Patriarchal Cathedral of the Resurrection of Christ,
on the day of our father St. Nicholas, Archbishop of Myra in Lycia, Wonderworker
the 19th (6th) of December in the Year of our Lord 2022


Високопреосвященним архиєпископам і митрополитам,
боголюбивим єпископам, всечесному духовенству,
преподобному монашеству, возлюбленим братам і сестрам,
в Україні та на поселеннях у світі сущим

Не бійтесь, бо я звіщаю вам велику радість,
що буде радістю всього народу (Лк. 2, 10).

Христос народився! Славімо Його!

Дорогі в Христі!

Ділюся з вами великою радістю, бо «сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, Він же Христос Господь» (Лк. 2, 11). Для нас, що віримо в Господа Ісуса, святкувати Різдво Христове – це відкритися радості, яка триває вічно. Божий Син стає одним із нас – з нами Бог!

У житті ми не раз переживаємо радісні чи приємні події: народження дитини, весілля, особливий успіх, вечерю з близькими та друзями тощо. Проте життєвий досвід нам підказує, що такі моменти бувають дуже крихкими: мить – і те, що приносило нам радість і задоволення, безповоротно кане в небуття, а ми залишаємося сам на сам із болем, смутком і розчаруванням. Причин для такої раптової зміни є чимало: секунда неуважності, аварія, хвороба, людська злоба або ж війна, як бачимо на долі нашого многостраждального народу.

І все ж, ми сьогодні звіщаємо одне одному радість, якої нас не може позбавити жодне земне випробування і нещастя, – непереможну радість Христового Різдва. Це не миттєве переживання чогось, не розваги, які дають змогу на якийсь час втекти від буденної чи навіть жорстокої реальності. Радість Різдва Христового – це занурення в дійсність самого Бога. Син Божий входить у людське життя, людську реальність і переймає на себе крихкість і драму людського буття, аби вносити в людські горизонти небесну перспективу: «І вмить пристала до ангела велика сила небесного війська, що хвалила Бога й промовляла: “Слава на висотах Богу й на землі мир людям Його вподобання”» (Лк. 2, 13–14).

Різдво Христове запрошує нас на зустріч із Богом, який надходить як Спаситель світу, – на зустріч, що несе небесну радість. Проте, готуючись до неї, ми неминуче усвідомлюємо власну неміч і негідність, які породжують у нас страх. Сам собою цей страх не є чимось поганим, якщо випливає з покори створіння перед своїм Творцем, учня перед своїм Учителем, слуги перед своїм Господом. На Божественній Літургії служитель запрошує вірний народ до Святого Причастя словами: «Зі страхом Божим і вірою приступіть». Свідомість наших гріхів і немочей має вести не до паралічу, а до покаяння і дії. Саме тому ангел каже пастухам, переляканим світлим видінням Божої слави: «Не бійтеся!». Господь долає нашу гріховність і неміч. І тому людина не повинна боятися небесної радості. Ми покликані до радості—справжньої, щирої, глибокої, вічної. Вона дається нам як щедрий Божий дар. У цьому полягає глибоке значення воплочення Божого Сина—Він стає одним із нас, щоб прокласти нам дорогу до радості Отця свого й нашого.

Тому, попри всі свої обмеження, тривоги і страхи, людина покликана цю радість прийняти, відкрити для неї своє серце. Ангел пояснює, як її розпізнати: «І ось вам знак: Ви знайдете дитя сповите, що лежатиме в яслах» (Лк. 2, 12). Всемогутній Бог дає себе пізнати «не в царській палаті, а межи бидляти, у пустині, у яскині…», як співаємо в колядці. Про це пише Апостол народів, коли змальовує контраст між Божою і людською мудрістю: «Бо, нібито немудре Боже – мудріше від людської мудрости, і немічне Боже міцніше від людської сили» (1 Кор. 1,  25). Божа дорога до справжньої радості проходить через неміч і терпіння, як зауважує той же св. Павло: «Отож, я краще буду радо хвалитися своїми немочами, щоб у мені Христова сила перебувала» (2 Кор. 12, 9).

Відтак людина покликана різдвяною радістю ділитися: «Пастухи один до одного заговорили: “Ходім лишень до Вифлеєму та подивімся на ту подію, що Господь об’явив нам”. І пішли вони притьмом і знайшли Марію, Йосифа й дитятко, що лежало в яслах. Побачивши Його, вони розповіли, що їм було сказано про це хлоп’ятко; і всі, хто чув їх, дивувались тому, що пастухи їм оповідали» (Лк. 2, 15–18). Дорогі брати і сестри, хоч би де ми перебували, щиро ділімося радістю народження нашого Спаса, щоб вона справді стала «радістю всього народу».

Святкуючи Різдво Христове з року в рік, ми заглиблюємося в таїнство воплочення Сина Божого в людській історії, що з Хрещенням Русі-України стало інтегральною частиною історії нашого народу. Цього року, коли в українському небі ворог намагається приглушити сяйво різдвяної зорі своїми ракетами і бомбами, нам варто звертати увагу не на календар, не на астрономічні явища, а на те, що Христос сьогодні прийшов, щоб народитися в тілі замученої, розп’ятої і пораненої України. Можливо, це звучить парадоксально, але наша перемога в цій війні настане силою не могутніх цього світу, а новонародженого Божого Дитяти, про якого провіщав Ісая: «Бо хлоп’ятко нам народилося, сина нам дано; влада на плечах у нього; і дадуть йому ім'я: Чудесний порадник, сильний Бог, Отець довічний, Князь миру» (Іс. 9, 5).

Святкувати Різдво означає не боятися небесної радості серед моря сліз і крові. Дозволити різдвяній радості вселитися в наші серця – це запорука нашої стійкості й незламності, нашої здатності переборювати всі життєві виклики, як це пояснює св. Павло: «Умію бути в упокоренні, умію бути і в достатку: в усьому й в усіх обставинах я звик і насичуватися, і голодувати, жити в достатках і терпіти злидні. Я можу все в тому, хто укріплює мене» (Флп. 4, 12–13).

Тепер, під час війни, ми маємо святкувати Різдво більше, ніж будь-коли — урочисто і відкрито, колядуючи з радістю — як вдома і в парафіяльних храмах, так і на вулицях наших міст та сіл:

Благослови нас, Дитятко Боже,
Дари нас нині любов’ю,
Най ціла сила пекла не зможе
Нас розділити з Тобою.
Благослови нас, ми Твої діти,
Христос родився! Славіте!
Христос родився! Славіте!

Прийнявши силу народженого Божого Сина, ми покликані ділитися нею з нашими братами і сестрами для зміцнення їхньої віри, підтвердження надії і скріплення любові. Спів коляди – це не проведення гучної вечірки. Колядувати – це ділитися силою і радістю Христового Різдва, у якому Господь Бог від початку заклав обітницю пасхального тріумфу. Саме тому з віри у воплоченого Христа, нашого розп’ятого і воскреслого Спасителя, багато поколінь наших предків черпали наснагу та силу до боротьби з поневолювачами і загарбниками. Пригадаймо, як прабатьківською колядою скріплювалися для боротьби з ворогом наші повстанці в криївках та в’язні сталінських концтаборів, як колядувала наша підпільна Церква, незважаючи на репресії комуністичної влади. Коляда в ті темні часи ставала гімном перемоги над ніччю атеїзму та безбожництва, пророцтвом про неминуче падіння тюрми народів – Радянського Союзу. Сьогодні нехай колядує українське військо на фронті. Нехай колядують наші полонені, поранені й ті брати і сестри, які перебувають на тимчасово окупованих територіях. Нехай у їхніх устах радість різдвяної коляди перетвориться на гімн перемоги над російським загарбником. Нехай колядують наші міста і села, наші віруючі родини в Україні та на поселеннях, наші волонтери та активісти. Нехай ця коляда стане простором солідарності і ділення нашими дарами—духовними і дочасними. Нехай наші різдвяні дари на коляду будуть особистим внеском у підтримку українського війська та допомоги постраждалим від війни.

Дорогі брати і сестри! Із Різдвом Христовим сердечно вітаю вас усіх: від Сходу до Заходу, від Півночі до Півдня — в Україні і на поселеннях, на всіх континентах світу. В особливий спосіб єднаюся з нашими воїнами на фронті. Обіймаю вас різдвяною радістю і дякую вам за мужність і героїзм. Обіймаю тих, кого війна змусила покинути домівку чи навіть рідну землю. Обіймаю наших поранених, як військових, так і цивільних. Зі сльозами обіймаю тих, хто втратив рідних і близьких у році, що минає. Ділюся словами любові й підтримки з кожним, хто перебуває в полоні чи на тимчасово окупованих територіях, хто терпить катування і наругу окупанта й не має змоги приготувати собі різдвяної вечері чи на Різдво молитися в рідному храмі. Щиро вітаю зі святом наших волонтерів і тих, хто служить і працює для ліквідації наслідків війни та забезпечення життя наших мирних міст і сіл, зокрема лікарів, рятувальників та енергетиків.

Від щирого серця бажаю всім вам справжньої радості дітей Божих, смачної куті, веселих свят Різдва Христового та щасливого, переможного, мирного і благословенного прийдешнього року!

Христос народився! Славімо Його!


Дано в Києві, при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
у день Святого отця нашого Миколая, архиєпископа Мир Лікійських, чудотворця,
19 (6) грудня 2022 року Божого

Icon of the Nativity of Christ

To the Very Reverend Clergy, Monastics and Religious Sisters and Brothers, Seminarians and Laity of the Ukrainian Catholic Church in Canada

6/19 December 2022, Feast of Saint Nicholas

Christ is Born! Let us Glorify Him!

Dear Brothers and Sisters in Christ,

The Legend of the Elderly Grandmother
A Ukrainian Folk Tale

As we celebrate Christmas, the Feast of the Nativity of Our Lord, let us revisit the legend of the Elderly Grandmother.

It was the night the dear Christ-Child came to Bethlehem. In a country far away from Him, an old, old grandmother or “baba” sat in her snug little house by her warm fire. The wind was drifting the snow outside and howling down the chimney, but it only made baba’s fire burn more brightly.

“How glad I am that I may stay indoors,” said baba, holding her hands out to the bright blaze.

But suddenly she heard a loud rap at her door. She opened it and her candle shone on three old men standing outside in the snow. Their beards were as white as the snow, and so long that they reached the ground. Their eyes shone kindly in the light of baba’s candle, and their arms were full of precious things—boxes of jewels, and sweet-smelling oils, and ointments.

“We have travelled far, Baba,” they said, “and we stop to tell you of the Baby Prince born this night in Bethlehem. He comes to rule the world and teach all men to be loving and true. We carry Him gifts. Come with us, Baba.”

But baba looked at the drifting snow, and then inside at her cozy room and the crackling fire. “It is too late for me to go with you, good sirs,” she said, “the weather is too cold.” She went inside again and shut the door, and the old men journeyed on to Bethlehem without her. But as baba sat by her fire, rocking, she began to think about the Little Christ-Child, for she loved all babies.

“Tomorrow I will go to find Him,” she said; “tomorrow, when it is light, and I will carry Him some toys.”

So when it was morning baba put on her long cloak and took her staff, and filled her basket with the pretty things a baby would like – gold balls and wooden toys – and she set out to find the Christ-Child.

But, oh, baba had forgotten to ask the three old men the road to Bethlehem, and they travelled so far through the night that she could not overtake them. Up and down the road she hurried, through woods and fields and towns, saying to whomsoever she met: “I go to find the Christ-Child. Where does He lie? I bring some pretty toys for His sake.”

But no one could tell her the way to go, and they all said: “Farther on, Baba, farther on.” So she travelled on and on and on for years and years – but she never found the little Christ-Child.

They say that old baba is travelling still, looking for Him. When it comes Christmas Eve, and the children are lying fast asleep, baba comes softly through the snowy fields and towns, wrapped in her long cloak and carrying her basket on her arm. With her staff she raps gently at the doors and goes inside and holds her candle close to the little children's faces.

“Is He here?” she asks. “Is the little Christ-Child here?” And then she turns sorrowfully away again, crying: “Farther on, farther on!” But before she leaves she takes a toy from her basket and lays it beside the pillow for a Christmas gift. “For His sake,” she says softly, and then hurries on through the years and forever in search of the little Christ-Child.

We celebrate Christmas this year in the context of the war in Ukraine and other places in the world. Jesus comes into the world as an infant, an innocent baby, in need of care and love. He chooses to be born in the simplicity of a manger, not in a palace as a king. As such, his humble beginnings declare him to be the Prince of Peace. His mission is to declare peace among all peoples.

As Jesus’ followers, we are called to be peacemakers. Let us work towards peace in our families, among our friends, and among neighbours and strangers alike by adopting a way of life that puts the needs of others first, and ours second. Let us “live simply so others may simply live,” a motto made famous by Gandhi, quoting Saint Elizabeth Seton.

To live simply so others may simply live means to put God first in our lives, to live according to God’s ways, to see brother and sister in each person, to satisfy the hunger and thirst in those in need, to value justice and freedom, to seek truth, to honour human dignity, to take care of mother earth so that our children and grandchildren may have a home to inherit, to have compassion, and above all to love God, neighbour and self as God loves us.

To live otherwise, that is, to live a life that values money, wealth, and power above all else, risks selling ourselves short, ending up unhappy and disappointed. Rather God wants us to be happy and to live with God forever in paradise, in the Garden of Eden, in heaven with God and all our loved ones.

The elderly grandmother – baba, missed her opportunity to see the Christ-child, and forever searches for him, unsatisfied, alone, and cold, growing ever older.

Yet, it is not too late for us. May the story of Christmas – of Jesus’ birth, of God’s presence among us – continue to inspire the world, transforming it through peace and love into the Kingdom of God here on earth.

As we celebrate the Feast of the Nativity of Our Lord, may Christ, truly bless you and your family with peace, love and joy, now and in the New Year!

Christ is Born!  Glorify Him!

Sincerely Yours in Christ,

🞤 Lawrence Huculak, OSBM, Metropolitan Archbishop of Winnipeg; Apostolic Administrator of Saskatoon

🞤 David Motiuk, Eparchial Bishop of Edmonton; Apostolic Administrator of New Westminster

🞤 Bryan Bayda, CSsR, Eparchial Bishop of Toronto

🞤 Andriy Rabiy, Auxiliary Bishop of Winnipeg

🞤 Michael Wiwchar, CSsR, Bishop Emeritus of Saskatoon

🞤 Stephen Chmilar, Bishop Emeritus of Toronto


Всечеснішим Отцям, Преподобним Сестрам та Братам Монаших Спільнот,
Семінаристам та Вірним Української Католицької Церкви в Канаді

6/19 грудня 2022, Свято Святого Муколая

Христос Рождається! Славіте Його!

Дорогі Брати і Сестри у Христі,

Казка про Бабцю

Відзначаючи Різдво, свято народження нашого Господа, давайте пригадаємо Легенду про стареньку бабцю, події якої відбулися багато років тому, тієї ночі, коли Дитятко-Ісус народився у Вифлеємі.

В одній краïні далеко від місця, де народився Ісус, старенька бабуня, яку в селі всі звали «Бабця» сиділа в своïй теплій хатинці біля вогнища. Вітер скавулів і дув снігом, але це зовсім не турбувало Бабцю; навпаки, чим більше дув вітер, тим краще грів вогонь.

«Яка я шаслива, що у мене тепла хата і не треба кудись ходити,» – думає Бабця та далі гріється перед вогнем.

Раптом, хтось сильно застукав у двері. Бабця поволеньки відкриває двері, й при світлі свічки бачить трьох стареньких дідусів, що стоять на засніженім порозі. Бороди у них білі як сніг, а такі довгі, що стеляться по землі. Очі дідусів мило віддзеркaлюють світло свічки, що тримала бабця в руці, а в ïхніх обіймах блищать дорогоцінні подарунки—коробочки наповнені коштовними каміннями, пахучими маслами й оліями.

«Пройшли ми дуже далеку дорогу, розповідають дідусі, але ми зупинилися в тебе, Бабцю, щоб розказати тобі про Князя-Дитятка, який народився цієï ночі у Вифлеємі. Він прийшов на землю, щоб царювати на землі і навчати усіх бути люблячими і вірними. Ми йдемо, щоб принести Йому дари. Ходи з нами Бабцю, щоб привітати Дитятка Ісуса!»

Бабця глянула на завірюху, що віяла за плечами дідусів а тоді дивиться в свою теплу кімнату, де потріскувало вогнище. «Здається, що уже дуже пізно мені кудись виходити, та й ще до того, мороз тріщить цієï ночі,» – відповідає старенька. Бабця закрила двері та повернулася в кімнату. Дідусі продовжили без бабуні. Бабця гойдається перед вогнем та й думає про Немовлятка Ісуса. Вона любила усіх маленьких дітей.

«Завтра, піду і пошукаю Дитятка Ісуса,’ – вирішила бабця, – «Завтра, коли сонце світить; подарую Йому гарні забавки».

Наступного ранку, Бабця вдягнула довгий, теплий плащ, взяла паличку в руки, наповнила кошик цікавими подарунками: золотими кульками і дерев’яними іграшками, та пішла в дорогу шукати Дитятка Ісуса.

Але, Бабця забула одну річ – вона забула запитати трьох старців дорогу до Вифлеєма. А старці зайшли так далеко, що бабця не могла ïх наздогнати. Шукала бабця дорогу. Блукала по лісах, полях і містах, питала усіх подорожуючих: «Я шукаю Дитятка Ісуса. Чи знаєте місце де він знаходиться? Я несу Йому гарні забавки».

Ніхто Бабці не зміг допомогти; усі ïй однаково відповідали: «Продовжуйте йти, бабцю, вони пішли далі». Бабця човгала дальше, повільно ішла вона зі своєю паличкою, далі й далі. Крок за кроком, рік за роком, шукала бабця ясла, де лежить Дитятко Ісус. На жаль, бабця не могла відшукати дорогу до місця, де знаходиться маленький Ісус.

Говорять, що бабця надалі шукає дорогу до Ісуса. Розповідають, що кожного року вночі перед Різдвом Христовим, коли діточки у своïх ліжечках сплять солодким сном, Бабця, одягнена в своєму довгому, теплому плащі та з кошиком у руці тихенко стукає паличкою в двері, входить у кімнати де сплять дітоньки і прихиляється до кожного личка та питає,

«Чи Ісус тут знаходиться? Чи то тут спить Дитятко Ісус?» І сумно бабця відвертається з наповненими сльозами очима та шамотить собі, «дальше, ще трішки дальше». Перед тим як бабця виходить із спальні, вона вибирає з кошика і залишає забавку на подушці кожноï дитини. «Це ради Нього,» шепоче Бабця, та продовжує рік за роком на віки вічні шукати Дитятка Ісуса.

Цьогоріч ми святкуємо Різдво в контексті війни в Україні та інших країнах світу. Христос приходить до цього світу, як немовля, як невинна дитинка, яка потребує опіки і любові. Він вибирає бути народженим у простоті ясел, а не у царському палаці. Тому вже через цей смиренний початок життя Ісус проявляє себе як Цар миру. Його місія - проголошення миру між усіма людьми.

Як Христові послідовники, ми покликані бути миротворцями. Тож давайте разом працювати над миром у наших сім’ях, серед друзів, сусідів як і серед чужинців через переміну у нашому ставленні до потреб ближніх, які мають бути на першому місці, у той час як нашим потребам належить лише друге місце. Давайте згідно і життєвим кредом Махатми Ганді, яке він запозичив від святої Єлизавети Сетон: »жити в простоті, щоб інші могли попросту жити.»

Жити просто, щоб інші могли попросту жити - означає поставити Бога на першому місці у нашому житті, ходити Божими стежками, бачити брата чи сестру у кожній особі, нагодувати і напоїти потребуючих, цінувати справедливість і свободу, шукати істину, шанувати людську гідність, піклуватися матінкою-землею, щоб наші діти і внуки могли успадкувати від нас свою домівку, мати співчуття, і понад усе - любити Бога, ближнього і себе так як Господь любить нас.

Жити по-іншому означає жити життям, яке цінує лише гроші, багатство і владу над іншими і призводить до марної розтрати життєвих вартостей, розчарувань і відсутності щастя. Натомість, Господь хоче, щоб ми були щасливими і жили у раю, у Едемському саді, на небесах разом з Ним і тими, кого ми любимо.

Старенька бабуся, Бабця, втратила можливість побачити Дитятка Ісуса і тому - вічно шукає Його, будучи не задоволеною життям, самотньою, замерзлою і постійно старіючою.

Але ми ще не втратили свого шансу. Тож нехай історія Різдва, Ісусового народження, Божої присутності серед нас продовжує надихати світ, перетворюючи його через мир і любов на Царство Небесне, яке присутнє вже тут на землі.

Святкуючи Празник Господнього Рождества, нехай Христос благословить Вас і Вашу сім’ю миром, любов’ю і радістю, зараз і в новому році!

Христос Рождається! Славіте Його!

Ваші у Христі,

🞤 Лаврентій Гуцуляк, ЧСВВ, Митрополит-Архиєпископ Вінніпезький; Апостольський Адміністратор Саскатунський

🞤 Давид Мотюк, Єпарх Едмонтонський; Апостольський Адміністратор Нью-Вестмінстерсьої Єпархії

🞤 Браєн Байда, ЧНІ, Єпарх Саскатунський

🞤 Андрій Рабій, Помічник Вінніпезький

🞤 Михаїл Вівчар, ЧНІ, Єпископ-емерит Саскатунський

🞤 Стефан Хміляр, Єпископ-емерит Торонтонський


Pastoral Letter to the Clergy, Religious and Faithful
of the Ukrainian Catholic Church in Canada and to all Good People.
The War in Ukraine: A Call to Prayer, Fasting, and Action 

17 October 2022

Dear Faithful,

The war in Ukraine rages on with no end in site, claiming the lives of thousands of innocent children, men and women, with millions more on the move as refugees in search of safety, food, shelter, clothing and medicine, in addition to the destruction of countless homes, schools, hospitals and business. As winter approaches, hundreds of thousands of people will have no heat in their homes, with energy being used as a weapon of punishment.

Ukraine and its people are in crisis. Like the Holodomor-Genocide or Ukrainian Famine of 1932–1933, which claimed the lives of millions of people in Ukraine when the Soviet Union deliberately and methodically starved as many as one-quarter of the Ukrainian population, today’s war in Ukraine by foreign aggressors has as its intent to erase the identity and history of the Ukrainian people—a genocide in the making.

In light of the recent intensified attacks, let us renew our attention to the plight of the people of Ukraine in an effort to continue to ‘Stand with Ukraine’.

In particular, let us renew our efforts to pray, fast, and act.

Prayer is the privilege and duty of every person where we worship and praise the Lord God and bring forth our immediate needs and concerns.

We, the Ukrainian Catholic Bishops in Canada, invite you to renew your efforts to pray daily for peace in Ukraine.

Let us pray for those who endure the war, who defend their country and nationhood, who live in fear, and who have been forced to flee their homes.

Let us pray for those who have died as a result of the war, and for those who have died today and who will die tomorrow.

Let us pray:
O Lord Jesus Christ, our God, we entreat You to hear the earnest prayer of Your beloved Church of Kyivan Rus’ for her afflicted children abiding in the land of Ukraine. Deliver Your vulnerable people from unjust aggressors, foreign invasion and the terror of war. O kind-hearted Lord, as You are our peace, soften the hearts of the unmerciful and convert those who promote hostilities toward reconciliation, so that your beloved children of the land of Ukraine, may abide in that tranquility, justice and freedom which reflects your Kingdom, where You reign with Your eternal Father, and Your most holy, good and life-giving Spirit, now, and forever and ever. Amen.

The age-old practice of fasting is a means to spiritual growth and purity of heart.

Through fasting we recall the failure of Adam and Eve to fast from the forbidden fruit thereby leading to their expulsion from the Garden of Eden. Through fasting, we resolve to renew our lives according to God’s ways and laws.

We, the Ukrainian Catholic Bishops in Canada, invite you to fast for the people of Ukraine and for peace in their country. Like the Holodomor Ukrainian Famine in 1932-1933, many people in Ukraine today have no food. In solidarity with them, let us fast.

In particular, we invite you to a three-day fast starting on Thursday, November 24, concluding on Saturday, November 26, when we commemorate the Holodomor annually throughout Canada.

Fast as best as you can. For some, that will mean only bread and water, for some no sweets, for others only one meal each day. However you choose to fast, unite your thoughts and prayers before the Lord for peace for the people of Ukraine.

Almsgiving is a charitable way of expressing gratitude to God for the bounty of God’s blessings in our daily lives.

Almsgiving is also a way to identify with the needs of others and respond in some meaningful way.

We, the Ukrainian Catholic Bishops in Canada, acknowledge and thank you for your unprecedented generosity in providing humanitarian aid to the people of Ukraine. May God bless your kindness and generosity!

Yet, today, as winter approaches, the people of Ukraine need your support evermore.

We invite you to consider a further humanitarian aid donation so that the people of Ukraine may have the basic necessities in life that each of us enjoys—food, shelter, clothing, and medicine, as well as heat, for their homes this winter.

Kindly donate through

The purpose of this pastoral letter has been to raise our awareness of the ongoing war in Ukraine and to invite you to prayer, fasting, and action towards our brothers and sisters who are in desperate need of your support.

These are not easy times. The entire world is ill at ease. Yet, together we can make a difference in the millions of lives of the children, men and women who are counting on you.

May God bless you and your family with health, peace, love and joy.

Sincerely in Christ,
🞤 Lawrence Huculak, OSBM, Metropolitan Archbishop of Winnipeg; Apostolic Administrator of Saskatoon
🞤 David Motiuk, Eparchial Bishop of Edmonton; Apostolic Administrator of New Westminster
🞤 Bryan Bayda, CSsR, Eparchial Bishop of Toronto

Пастирський лист до духовенства, монашества і вірних
Української Католицької Церкви у Канаді і до всіх людей доброї волі
Війна в Україні: Заклик до молитви, посту і дій

17 жовтня 2022 р

Дорогі вірні,

Війна в Україні шаленіє без видимих ознак завершення, забираючи життя тисяч невинних дітей, чоловіків і жінок і змушуючи мільйони українців залишати домівки у пошуках безпеки, їжі, прихистку, одягу, медикаментів через втрату зруйнованого житла, шкіл, лікарень і підприємств. З наближенням зими сотні тисяч людей також будуть позбавлені опалення у своїх помешканнях, оскільки енергоносії сьогодні перетворюються на засоби тиску і покарання. 

Україна і її народ – у кризі. Схоже до того, як у свій час Геноцид-Голодомор 1932-33 років, який позбавив життя мільйонів людей в Україні, коли Радянська влада свідомо і методично заморила голодом чверть українського населення, сучасна війна в Україні, спричинена зовнішнім агресором, має на меті стерти ідентичність і саму історію українського народу, стаючи таким чином новим «геноцидом в дії».

У світлі нещодавніх ще інтенсивніших ворожих нападів, давайте разом заново привернемо увагу до важкої ситуації в Україні, намагаючись продовжувати «стояти з Україною».

Зокрема, давайте заново докладемо зусиль до молитви, посту і активних дій. 

Молитва є водночас привілегією і обов’язком кожної особи, яка через прославу Господа Бога доносить до Нього наші безпосередні потреби і занепокоєння. 

Ми, Українські католицькі єпископи Канади, закликаємо вас відновити старання стосовно щоденної молитви за мир в Україні. 

Давайте молитися за тих хто потерпає від війни, хто захищає свою країну, хто живе в страху і тих, хто був змушений залишити свої домівки. 

Давайте молитися за тих, хто загинув через цю війну, тих, хто загинув сьогодні і тих, хто загине завтра. 

Господи Ісусе Христе, Боже наш, благаємо Тебе вислухати щиру молитву Твоєї улюбленої Церкви Київської Русі за її засмучених дітей, які потерпають в Україні. Звільни Твій наражений на небезпеку народ від несправедливого агресора, нападу чужинців і терору війни. Добросердний Господи, джерело нашого миру, умиротвори серця немилосердних і наверни тих, хто пропагує ворожнечу до примирення, щоб Твої улюблені діти української землі могли проживати у такому спокої, справедливості і свободі, які завжди панують у Твоєму Царстві, де Ти царюєш зі своїм споконвічним Отцем і Твоїм благим і животворящим Духом нині, повсякчас і на віки віків. Амінь. 

Споконвічна традиція посту є потужним засобом духовного росту і очищення серця. 

Через піст ми пригадуємо невдачу Адама і Єви стриматися від забороненого плоду, що призвело до їхнього вигнання з Едемського саду. Через піст ми постановляємо відновити свої життя згідно Божих доріг і законів. 

Ми, українські католицькі єпископи Канади, запрошуємо вас постити за український люд і за мир у їхній країні. Як у часи Голодомору 1932-1933 років, багатьом людям в Україні сьогодні бракує їжі. Тож давайте постити у солідарності з ними. 

Зокрема, запрошуємо вас до трьох-денного посту від четверга, 24 листопада до суботи, 26 листопада, в часі коли ми у Канаді щороку відзначаємо пам’ять Голодомору. 

Постіть так, як ви найкраще можете. Для декого, це може бути лише хліб і вода, інші – можуть відмовитися від солодощів, у той час коли хтось може обмежити споживання їжі до одного разу на день. Як би ви не вирішили постити, нехай ваші думки і молитви перед Господом будуть за мир для українського народу. 

Активні дії
Милостиня – є практичним харитативним способом виявляння вдячності Богові за обильні Божі дари в нашому щоденному житті. 

Милостиня – це також можливість ідентифікувати себе з потребами інших і здатність реагувати на ці потреби у конкретний осмислений спосіб. 

Ми, українські католицькі єпископи Канади, цінуємо і висловлюємо вам вдячність за вашу безпрецидентну щедрість у наданні гуманітарної допомоги людям з України! Нехай Господь благословить вашу доброту і щедрість! 

Однак сьогодні, в часі наближення зими, український народ потребує вашої підтримки ще більше. 

Ми запрошуємо вас розглянути можливість подальшої гуманітарної допомоги, яку буде потрібно спрямувати на забезпечення базових життєвих потреб людей в Україні, всього того, чим кожен з нас втішається тут у Канаді – їжа, дах над головою, одяг, медикаменти як і тепло у їх помешканнях цієї зими. 

Ласкаво просимо надсилати пожертви через

Метою цього Пастирського листа було підвищити наше загальне усвідомлення того, що війна в Україні триває і запросити вас до молитви, посту і активних дій спрямованих на допомогу нашим братам і сестрам, які надзвичайно потребують вашої підтримки. 

Ми живемо у нелегкі часи. Весь світ є хворим. Однак разом ми можемо зробити суттєвий внесок у життя мільйонів дітей, чоловіків і жінок, які розраховують на нас. 

Нехай Господь благословить вас і ваші сім’ї здоров’ям, миром, любов’ю і радістю. 

Щиро у Христі,

🞤 Лаврентій Гуцуляк, ЧСВВ, Митрополит і Архиєпископ Вінніпегу, Апостольський Адміністратор Саскатуну
🞤 Давид Мотюк, Єпископ Єдмонтону, Апостольський Адміністратор Нью Вестмінстеру
🞤 Браян Байда, ЧНІ, Єпископ Торонто

[Image: the ruined Church of the Nativity of the Blessed Virgin, built in 1862, in Ukraine’s Zhytomyr region. Photo: Olga Rutkovskaya.]

Icon of the Resurrection of our Lord Jesus Christ.

Most Reverend Archbishops and Bishops,
Very Reverend and Reverend Fathers,
Venerable Brothers and Sisters in Monastic and Religious Life,
 Dearly Beloved Laity in Christ of the Ukrainian Greek-Catholic Church

Christ is Risen!

You have descended into the depths of the earth, O Christ,
And have broken the eternal bonds which held the captive,
And like Jonah from the whale on the third day,
You arose from the tomb!
— Ode 6, Paschal Canon

Beloved in Christ!

This year we approach the Pascha of Christ in the midst of particular challenges, suffering, cruelty, indignities, and ruin. For our people, in Ukraine and abroad, it would seem that the cross of our Lord was abruptly thrust upon our shoulders from the very beginning of Great Lent, and we have already been carrying it not for a day or two, a week or two, but continuously, day and night. For us, Holy Friday has become our daily bread, our everyday reality, and we do not know when the glorious day of victory over evil, hate, and violence will come. However, precisely today our Lord calls on us to have no doubt in the victory of light over darkness, life over death, truth over falsehood, and He assures us of His love and grace. From Him, our Risen Saviour, we draw strength in the midst of our suffering today. He is the source of our hope. Therefore, together with the apostle Paul, we say today: “We are afflicted in every way, but not crushed; perplexed, but not driven to despair… For we who live are always being given over to death for Jesus’ sake, so that the life of Jesus also may be manifested in our mortal flesh” (2 Cor. 4:8,11). In that spirit with confidence, we greet one another with the victorious salutation: Christ is risen! Truly, He is risen!

You have descended into the depths of the earth, O Christ…

In His suffering and death on the cross, Christ descends into the depths of our fallen human nature. Accepting the worst cruelty—betrayal, unlawful condemnation, mockery, spitting, strikes in the face, scourging, and killing (see Mk. 10:33-34), the Son of God takes upon Himself all the consequences of human sin. He touches the furthest distance from God, the worst human downfall, the greatest defacement of dignity, for which mankind was created. Possibly, this week in the context of war, when we read or listened to the Passion Gospels, we especially felt and experienced all that our Lord underwent for our salvation.

At the same time we have become aware of how human nature remains fallen, how the devil continues to control human beings, who have no God in their hearts. He who sows hatred and instigates war against one’s neighbour, opposes the Almighty. All war is a clear manifestation of the ruinous, murderous action of the devil, for only the evil one is able to spread fear and carry death in such a manner, is able to inflict such wounds, and destruction, and pain, and loss. And even when the path to recovery and healing of trauma may seem distant, closed, or unpassable for those suffering, we must remember that with the Risen Christ there is nothing that cannot be conquered or healed.

The war of russia against Ukraine is the latest war of a prison of nations that seeks to reestablish itself before our very eyes. The occupier once again brings to us chains, with which entire generations of our ancestors were fettered. The chains that bound the arms of cossacks who built Saint Petersburg. The chains that for centuries bound the intellectual and ecclesial life of Ukraine. The chains of serfs, chains of the Holodomor, chains of millions of deported and exiled Ukrainians, whose bones are strewn across the vast Siberian expanse “to the ends of the earth.” The ideologues of russia’s war against Ukraine state openly that our existence is a mistake of history—one that must be rectified precisely through “eternal bonds” of death and destruction. This is a war against the very right of the Ukrainian people to its own history, language, and culture, to its own independent country, its own existence.

From a spiritual perspective it has become clear how our aggressive neighbour is unable to cast aside his false idols and how in them he continues to pursue his greatness at our cost. With his cruise missiles, bombs, and artillery shells, he seeks to instill fear, to drive us into the depths of the earth and non-existence, to bind us with eternal chains. And precisely in those underground shelters a miracle takes place—one of common prayer, selfless help of neighbour, unbroken spirit, and of demonstrating the power of the presence of God.

And have broken the eternal bonds which held the captive…

Our traditional icon of Christ’s Resurrection is the icon of the Descent into Hades. On it we find depicted the dislodged doors of hell and the broken chains of sin. The Resurrection of Christ is a feast of victory—victory of life over death, of Divine truth over diabolical falsehood, of love over hate. One of our soldiers wrote on his helmet the following prayer: “God, if I am killed on the field of battle, take me into paradise, for I have already been in hell!” In His resurrection Christ emerges not only from the empty tomb, but from the depths of hell and from deadly captivity for humankind. He emerges not alone, but by taking our forebearers Adam and Eve by the hand, he leads all humanity out of the bonds of death. He takes the hand of our soldiers and volunteers, our civilian population, who have seen the hell of russian occupation—he takes the hand of Ukraine and leads it to resurrection, filling it with the paschal joy of the victorious hymn, “Christ is risen!”

Today, when Ukraine is defending itself against an insidious foe, more than ever we are called to spiritual warfare, remembering that evil can only be overcome by good. Saint Paul reminds us that we must be cautious, so that in the midst of the horrors of war we remain human and not fall into the devil’s trap of malice and hate: “For freedom Christ has set us free; stand firm therefore, and do not submit again to a yoke of slavery… For the whole law is fulfilled in one word: ‘You shall love your neighbor as yourself’” (Gal. 5:1,14). And then he encourages each of us to open up to Divine grace and allow the Holy Spirit to bear His life-giving fruit: “But the fruit of the Spirit is love, joy, peace, patience, kindness, goodness, faithfulness, gentleness, self-control; against such things there is no law” (Gal. 5:22-23).

Pascha is the feast of the victory of love over hatred, of joy over sorrow, of peace over war, of patience over panic, of kindness over anger, of faithfulness over betrayal, of gentleness over unrest, of self-control over voracity. Pascha is the victory of spirit over flesh, of truth over mendacity, of life over death. Christ rose from the tomb in order to raise up and grant victory to those, who have been swallowed up by death, slavery, and degradation, as once was Jonah by the whale.

And like Jonah from the whale on the third day, You arose from the tomb!

What an irony it is that the enemy planned to celebrate his victory in the capital city of Kyiv in three days! He thought that he would quickly swallow up an entire people, but his insidious plans were broken by the heroism of our armed forces. In reality, it is Christ, risen on the third day from the tomb, who grants us who believe in His resurrection, faith in victory over hell and death. St. John Chrysostom, in his paschal sermon, notes that the enemy of the human race “took a body, and met God face to face. It took earth, and encountered Heaven. It took that which was seen, and fell upon the unseen.” Similarly, our enemy took what he saw, but fell because of what he failed to see—the power of the spirit, faith, and love of our people! Our victory, the victory of Ukraine, flows from the power of the risen Christ, who leads us out of the depths of the horrors of war and death, who breaks the eternal bonds and victoriously leads us to life. To celebrate the Pascha of Christ in a time of war is to already taste our victory. Let us have no doubt!

The one who brings death is destined for defeat because Ukraine is celebrating Pascha! Again, John Chrysostom, echoing the words of the Apostle of the Gentiles (see 1 Cor. 15:55), proclaims: “O Hell, where is your victory? Christ is risen, and you are overthrown. Voskres Khrystos, and the demons are fallen. Anesti Chrystos, and the angels rejoice. Christ is risen, and life flows freely.” The one who sought to enslave us by death is already defeated, for his main weapons of colonization and aggression have been destroyed by Christ Himself through His death on the cross and glorious Resurrection.

Dear Brothers and Sisters in Christ! Today I extend to all of you my fatherly and brotherly embrace, and share with you the joy of Pascha. I embrace all who fight on different fronts—spiritual and physical, especially our unbreakable soldiers, our dedicated pastors, and tireless volunteers. I embrace with paschal joy all who have been forced to leave their home and even their native land, and pray for your speedy return in a time of peace, which will surely arrive. I embrace in prayer all the wounded, so that in your suffering you feel the support, love, and gratitude of an entire nation, but especially—God’s grace and constant love. I greet all who all over the world support and assist Ukraine, in efforts both great and small. As a world community we have shown ourselves to be like a beehive, where each of us senses in spirit what he or she must do in the face of danger. I embrace those who are in occupied territories, in areas of military engagement—those who do not have the possibility to prepare an Easter basket and who sing “Christ is risen!” under the roar of cannons and exploding shells. In the hope of the resurrection, I cry and weep with all who lament their dead, from the ranks of the armed forces, and from the civilian population. May each of us today sense hope in a bright future in peace and harmony, for the Resurrection of Christ is the source of peace. May the rich symbolism of our traditional pysanka remind us that the Risen Lord is the source of heavenly gifts, of joy, goodness, victory, and eternal life.

I embrace with a fatherly love all the clergy, religious, and faithful in Ukraine and throughout the world, and sincerely wish you all a blessed Easter feast, a tasty sharing of our traditional blessed egg, and a Paschal joy that is full of light.

The grace of our Risen Lord Jesus Christ, the love of God the Father, and the communion of the Holy Spirit be with you all.

Christ is risen! – Truly, He is risen! 


Given in Kyiv at the Patriarchal Cathedral of the Resurrection of Christ,
on the Feast of the Annunciation of Most Holy Theotokos,
April 7 (March 25), 2022 A.D.

Високопреосвященним і преосвященним владикам,
всесвітлішим, всечеснішим і преподобним отцям,
преподобним ченцям і черницям, дорогим у Христі мирянам
Української Греко-Католицької Церкви

 Христос воскрес!

Зійшов Ти, Христе, в глибини підземні
І розбив кайдани вічні, що держали ув’язнених,
І на третій день, як із кита Йона,
Воскрес Ти із гробу!
— Пісня 6 Канону Воскресної утрені

Дорогі в Христі!

Цього року ми зустрічаємо Пасху Христову серед особливих випробувань, страждань, знущань, зневаги і руїни. У нашому народі, в Україні та на поселеннях, може здатися, що хрест Господній був раптово кинений нам на плечі на самому початку Великого посту і ми несемо його вже не день-два, не тиждень-два, а безнастанно, день і ніч. Для нас Велика п’ятниця стала немовби хлібом насущним, буденною дійсністю і ми не знаємо, коли настане світлий день перемоги над злом, ненавистю і насильством. Але саме сьогодні Господь закликає нас не сумніватися в перемозі світла над темрявою, життя над смертю, істини над брехнею, і Він запевняє нас у своїй любові та милості. Від Нього, нашого воскреслого Спасителя, ми черпаємо силу в теперішніх стражданнях, Він – джерело нашої надії. Тож разом з апостолом Павлом ми сьогодні кажемо: «Нас тиснуть звідусіль, але ми не пригноблені; ми в труднощах, та ми не втрачаємо надії… Нас бо ввесь час живими віддають на смерть із-за Ісуса, щоб і життя Ісуса було явним у нашім смертнім тілі» (2 Кор. 4, 8. 11). В тому ж дусі ми впевнено вітаємо одне одного переможним привітом: Христос воскрес! Воістину воскрес!

Зійшов Ти, Христе, в глибини підземні…

Своїми стражданнями і смертю на хресті Христос сходить у глибину впалої людської природи. Приймаючи найгірші знущання — зраду, протизаконне засудження, наругу, плювання, удари по обличчі, бичування і вбивство (див. Мр. 10, 33-34), Син Божий бере на себе всі наслідки людського гріха. Він торкається найдальшого віддалення від Бога, найгіршого людського падіння, найбільшого спотворення гідності, для якої людина була створена. Можливо, цього тижня в контексті війни, коли ми читали чи слухали Страсті Христові, то особливо відчули і пережили все, що переніс Господь спасіння нашого ради.

Водночас ми усвідомлюємо, наскільки впалою залишається людська природа, наскільки диявол далі оволодіває людиною, яка не має Бога в серці. Хто сіє ненависть і розпочинає війну проти ближнього свого, той противиться Всевишньому. Кожна війна – це явний прояв руйнівної душогубної дії диявола, бо тільки нечистий уміє в такий спосіб ширити страх і нести смерть, завдавати стільки ран, і шкоди, і болю, і втрат. І навіть коли для стражденних дорога до зцілення і вилікування травм може видаватися далекою, закритою чи непрохідною, слід пам’ятати, що з воскреслим Христом немає нічого такого, чого не можна здолати і зцілити.

Війна росії проти України — це чергова колоніальна війна тюрми народів, яка пробує відродитися на наших очах. Окупант знову несе нам кайдани, якими кували цілі покоління наших предків. Це кайдани, якими в’язали руки козаків, що будували Санкт-Петербург. Це кайдани, століттями накладені на інтелектуальне і церковне життя України. Це кайдани кріпаків, кайдани Голодомору, кайдани мільйонів депортованих і переселених українців, що засіяли своїми кістками безмежні сибірські простори «аж до краю землі». Ідеологи війни росії проти України відкрито говорять, що наше існування — це історична помилка, яку треба виправити саме «вічними кайданами» смерті та знищення. Це війна проти самого права українського народу на свою історію, мову і культуру, на свою незалежну державу, на своє існування.

З духовного погляду зрозуміло, наскільки наш агресивний сусід не спроможний позбутися своїх фальшивих кумирів і що він далі шукає в них своєї величі нашим коштом. Своїми крилатими ракетами, авіабомбами та артилерійськими снарядами він намагається нас залякати, загнати в глибини підземні, у небуття і увінчати вічними кайданами. Але саме в тих підземеллях відбувається чудо — спільної молитви, жертовної допомоги ближньому, незламного духу і прояву сили Божої присутності.

І розбив кайдани вічні, що держали ув’язнених…

Наша традиційна ікона Христового Воскресіння — Зішестя в ад. На ній зображені розбиті двері аду і порвані кайдани гріховності. Воскресіння Христове є святом перемоги, — перемоги життя на смертю, Божої істини над неправдою диявола, любові над ненавистю. Один із наших воїнів на своєму шоломі написав такі слова молитви: «Боже, коли мене уб’ють на полі бою, то забери мене в рай, бо в аді я вже побував!». У своєму воскресінні Христос виходить не тільки з порожнього гробу, а й із глибин аду і смертельного поневолення людини. Виходить не сам: беручи за руку прабатьків Адама і Єву, виводить на волю все людство, ув’язнене кайданами смерті. Бере за руку наших воїнів і волонтерів, мирних людей, які бачили ад російської окупації, — бере за руку Україну та веде її у воскресіння, наповнюючи пасхальною радістю переможного гімну «Христос воскрес!».

Сьогодні, коли Україна захищає себе від підступного ворога, ми більше ніж будь-коли покликані до духовної боротьби, пам’ятаючи, що зло можна перемогти тільки добром. Святий Павло пригадує нам, що треба бути пильними, щоб серед жахіття війни ми самі залишилися людьми і не впали в диявольську пастку злоби і ненависті: «Христос нас визволив на те, щоб ми були свобідні. Тож стійте і під кормигу рабства не піддавайтеся знову… Увесь бо закон міститься у цій одній заповіді: “Люби ближнього твого, як себе самого”» (Гал. 5, 1. 14). Відтак заохочує кожного з нас відкритися до Божої благодаті і дозволили Святому Духові приносити свій життєдайний плід: «А плід Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, лагідність, доброта, вірність, тихість, здержливість. На тих то нема закону» (Гал. 5, 22-23).

Пасха — це свято перемоги любові над ненавистю, радості над смутком, миру над війною, довготерпіння над панікою, доброти над злістю, вірності над зрадою, тихості над неспокоєм, здержливості над ненаситністю. Пасха — це перемога духу над тілом, правди над брехнею, життя над смертю. Христос воскресає із гробу, щоб воскресити і обдарувати перемогою тих, кого смерть, неволя і приниження поглинули, наче колись кит  — пророка Йону.

І на третій день, як із кита Йона, вокрес Ти із гробу!

Яка це іронія, що ворог планував за три дні святкувати свою перемогу в столичному Києві! Він думав, що швидко проковтне цілий народ, але його підступні плани поламав героїзм нашого війська. Насправді це Христос, який воскрес на третій день із гробу, дає сьогодні нам, що віримо в Його воскресіння, віру в перемогу над адом і смертю. Святий Іван Золотоустий у своїй пасхальній проповіді зауважує, що ворог людського роду «взяв людину, а на Бога натрапив. Взяв землю, а стрінув небо. Взяв, що бачив, і впав через те, чого не добачив». Так само наш ворог взяв, що бачив, але впав через те, чого не добачав, — сили духу, віри і любові нашого народу! Наша перемога, перемога України, — у силі воскреслого Христа, який виводить нас із глибин жахіть війни і смерті, розбиває кайдани вічні та переможно веде нас до життя. Святкувати Пасху Христову в час війни означає вже куштувати нашу перемогу. Не сумніваймося в цьому!

Той, хто несе смерть, приречений на поразку, бо Україна святкує Пасху! Вищезгаданий Золотоустий, переспівуючи слова Апостола народів (див. 1 Кор. 15, 55), мовить: «Де твоє, смерте, жало? Де твоя, аде, перемога? Воскрес Христос — і ти звалений. Воскрес Христос — і попадали демони. Воскрес Христос — радіють ангели. Воскрес Христос —і життя вільно пливе». Той, хто хоче нас поневолити смертю, вже переможений, бо його головну зброю колонізації і загарбництва сам Христос знешкодив і подолав своєю смертю на хресті та славним Воскресінням.

Дорогі в Христі браття і сестри! Сьогодні обіймаю своїми батьківськими і братніми обіймами кожного з вас і ділюся з вами пасхальною радістю. Обіймаю всіх, хто воює на фронтах — духовних і тілесних, особливо наших незламних воїнів, відданих душпастирів і невтомних волонтерів. Обіймаю пасхальною радістю всіх, хто був змушений покинути свій дім чи навіть рідну землю, і молюся за ваше швидке повернення в час миру, який неминуче настане. Обіймаю молитвою всіх поранених, щоб у своєму терпінні ви відчували підтримку, любов і вдячність всього народу, а передусім — Божу милість і безнастанну Божу любов. Вітаю всіх, хто по всьому світу підтримує і допомагає Україні, великим чи малим. Як світова спільнота, ми проявилися немов вулик, у якому кожний духом відчуває, що має робити в час загрози. Обіймаю тих, хто на окупованих територіях, у зонах бойових дій, — тих, хто не має можливості зібрати пасхального кошика і співає «Христос воскрес!» під голос гармат і вибухів снарядів. У надії на воскресіння плачу і ридаю разом з усіма, хто оплакує своїх загиблих, як з лав наших Збройних сил, так і серед мирного населення. Хай сьогодні кожний із нас відчує надію у світле майбутнє в мирі і злагоді, бо саме Воскресіння Христове – джерело миру. Хай пребагата символіка нашої писанки нагадує всім нам, що воскреслий Господь – джерело небесних благ, радості, добра, перемоги і вічного життя.

Усе духовенство, усіх богопосвячених осіб і мирян в Україні та на поселеннях обіймаю батьківською любов’ю і щиро бажаю вам благословенних Великодніх свят, смачного свяченого яйця та світлої пасхальної радості!

Благодать воскреслого Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога Отця і причастя Святого Духа нехай будуть з усіма вами!

Христос воскрес! Воістину воскрес!


Дано в Києві, при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
у Свято Благовіщення Пресвятої Богородиці,
7 квітня (25 березня) 2022 року Божого

His Beatitude Sviatoslav before the icon of Our Lady and Christ at Zarvanytsya

Beloved in God people of Ukraine!

Our country is in danger again!

The treacherous enemy, despite his own commitments and assurances, breaking the basic norms of international law, as an unjust aggressor, stepped on Ukrainian soil, bringing with him death and destruction.

Our Ukraine, which the world fairly called ‘lands of blood’, which has been so many times sprinkled with the blood of martyrs and fighters for the freedom and independence of its people, calls us today to stand up for it—to defend its dignity before God and humanity, its rights for existence and the right to choose one's future.

It is our natural right and sacred duty to defend our land and our people, our state and all that is dearest to us: family, language and culture, history and the spiritual world! We are a peaceful nation that loves children of all nations with Christian love, regardless of origin or belief, nationality or religious identity.

We do not infringe upon others and do not threaten anyone, but we have no right to give our own to anyone! At this historic moment, the voice of our conscience calls us all as one to stand up for a free, united and independent Ukrainian State!

The history of the last century teaches us that all those who started world wars lost them, and the idolaters of war brought only destruction and decline to their own states and peoples.

We believe that in this historic moment the Lord is with us! He, who holds in his hands the fate of the whole world and of each person in particular, is always on the side of the victims of unjust aggression, the suffering and the enslaved. It is He who proclaims His holy Name in the history of every nation, captures and overthrows the mighty of this world with their pride, the conquerors with the illusion of their omnipotence, the proud and insolent with their self-confidence. It is He who grants victory over evil and death. The victory of Ukraine will be the victory of God's power over the meanness and arrogance of man! So it was, is and will be!

Our holy Church-Martyr has always been and always will be with its people! This Church, which has already survived death and resurrection, as the Body of the Risen Christ, over which death has no power, the Lord gave to his people in the baptismal waters of the Dnipro River.

Since then, the history of our people and its Church, the history of their liberation struggles, the history of the incarnation of God's Word and the manifestation of His Spirit of truth in our culture have intertwined forever. And in this dramatic moment, our Church, as a mother and teacher will be with its children, will protect them and serve them in the name of God! In God is our hope and our victory will come from Him!

Today we solemnly proclaim: ‘Our soul and body offer we for our freedom!’ With one heart we pray: ‘Lord, Great and Almighty, protect our beloved Ukraine!’

Holy righteous people, martyrs and confessors of the Ukrainian land, pray and intercede for us before God!

God’s blessing be upon you!


Given in Kyiv, at the Patriarchal Cathedral of the Resurrection of Christ
24 February AD 2022

Улюблений Богом бережений Український народе!

Знову наша Батьківщина в небезпеці!

Віроломний ворог, незважаючи на власні зобов’язання та запевнення, ламаючи основні норми міжнародного права, як несправедливий агресор ступив на українську землю, несучи зі собою смерть і розруху.

Наша Україна, яку світ справедливо назвав «кривавими землями», яка стільки разів була скроплена кров’ю мучеників і борців за свободу і незалежність свого народу, кличе нас сьогодні стати на її захист, – на захист своєї гідності перед Богом і людством, свого права на існування та права на вибір свого майбуття.

Це наше природне право і святий обов’язок боронити свою землю і свій народ, свою державу і все, що є для нас найрідніше: родину, мову і культуру, історію і духовний світ! Ми є мирним народом, який християнською любов’ю любить дітей усіх народів, незважаючи на походження чи переконання, національну чи релігійну приналежність. Ми не зазіхаємо на чуже і не погрожуємо нікому, але і свого нікому не маємо права віддати! У цей історичний момент голос нашого сумління кличе нас усіх як один стати на захист вільної, соборної і незалежної Української Держави!

Істрія минулого століття вчить нас, що всі ті, хто починав світові війни, їх програвали, а ідолопоклонники війни приносили лише знищення і занепад власним державам і народам. Ми віримо, що в цю історичну хвилину Господь Бог є з нами! Він, у руках якого лежить доля всього світу і кожної людини зокрема, є завжди на боці жертви несправедливої агресії, стражденних і поневолених. Це Він, який об’являє своє святе Ім’я в історії кожного народу, вловлює і скидає додолу могутніх світу цього їхньою гординею, завойовників – ілюзією їхньої всемогутності, гордих і зухвалих – їхньою самопевністю. Це Він дарує перемогу над злом і смертю. Перемога України буде перемогою Божої сили над ницістю і зухвальством людини! Так було, є і буде!

Наша свята Церква-мучениця завжди була, є і буде зі своїм народом! Цю Церкву, що вже пережила смерть і воскресінння, як Тіло воскреслого Христа, над яким смерть не має жодної сили, дарував Господь своєму людові в хрещальних водах Дніпра. Відтоді історія нашого народу і його Церкви, історія їх визвольних змагань, історія втілення Божого Слова і вияву Його Духа істини в нашій культурі переплелися навіки. І в цей драматичний момент наша Церква, як мати і учителька, є і буде зі своїми дітьми, буде їх боронити і їм служити в ім’я Боже! У Бозі наша надія і від Нього буде наша перемога!

Сьогодні ми урочисто проголошуємо: «Душу й тіло ми положим за нашу свободу!». Єдиним серцем і устами молимося: «Боже, великий, єдиний, нам Україну храни!».

Святі праведники, мученики та ісповідники української землі, моліться і заступайтеся за нас перед Богом!

Благословення Господнє на вас!


Дано в Києві, при Патріаршому соборі Воскресіння Христового
24 лютого 2022 року Божого

On the eve of the Russian invasion of Ukraine, 22 February 2022, the leader of the Ukrainian Catholic Church issued this

of His Beatitude Sviatoslav
to the Sons and Daughters of the Ukrainian People in Ukraine and Abroad,
and to all People of Good Will

Dear Brothers and Sisters,

The recognition by the president of the Russian Federation of the ‘independence and sovereignty’ of the self-proclaimed LNR and DNR [separatist regions of Eastern Ukraine militarily occupied by Russian proxy forces since 2014] creates serious challenges and threats for the entire international community and for international law, on the basis of which today people and their nations exist and cooperate. Irreparable damage has been done to the very logic of international relations, which are called to safeguard peace and the just order of societies, the supremacy of law, the accountability of state powers, the defence of the human being, human life and natural rights. Today all of humanity has been placed in danger—that the powerful have a right to impose themselves on whomever they wish, with no regard for the rule of law.

In its decision the government of the Russian Federation unilaterally withdrew from a lengthy peace process, tasked with ensuring the restoration of dignified conditions for life on the territories controlled by Russia in the Donetsk and Luhansk regions of Ukraine, for those impacted by Russian military aggression. The war, initiated against our people in 2014, has inflicted deep wounds on many of our fellow citizens: thousands killed, wounded, left in solitude. Yesterday’s step taken by the president of the Russian Federation destroyed foundational principles for a long-term process of restoring peace in Ukraine, created the path for a new wave of military aggression against our state, opened the doors for a full scale military operation against the Ukrainian people.

We consider the defense of our native land, our historical memory and our hope, our God-given right to exist to be the personal responsibility and sacred duty of the citizens of Ukraine. The defence of our Fatherland is our natural right and civic duty. We are strong when we are together. Now has come the time to unite our efforts in order to defend the independence, territorial integrity and sovereignty of the Ukrainian state. The duty and responsibility of all of humanity—to actively work to avert war and protect a just peace.

We are convinced that the world cannot develop and find answers for the challenges of today by resorting to might and violence, by showing disdain for shared human values and the truth of the Gospel. I call upon all people of good will to not ignore the suffering of the Ukrainian people, brought on by Russian military aggression. We are a people who love peace. And precisely for that reason we are ready to defend it and fight for it.

Today we call out in prayer to the Almighty Creator, with a special appeal for wisdom for those entrusted with making important decisions for society, in whose hands lies the fate of humanity. We ask the Heavenly Father for assistance in restoring a just peace on Ukrainian land.

We pray especially for those who defend Ukraine, who in these days are for us an example of loving sacrifice and dedicated service to their people. May the merciful Lord protect them from every danger and crown their efforts with the victory of truth and good.

We call for the gracious blessing of a loving God and Creator upon Ukraine and its people!

The blessing of the Lord be upon you.


Блаженнішого Святослава
до синів і дочок українського народу в Україні та на поселеннях сущих
та усіх людей доброї волі

Дорогі брати і сестри!

Визнання президентом Російської Федерації «незалежності та суверенітету» самопроголошених ЛНР і ДНР створює серйозні виклики та загрози для міжнародної спільноти і міжнародного права, на основі якого сьогодні існують та взаємодіють народи та їхні держави. Завдано непоправної шкоди самій логіці міждержавних відносин, що покликані забезпечувати мир і справедливий устрій суспільств, верховенство закону, підзвітність влади, захист людини, її життя та природних прав. Сьогодні все людство опинилося у небезпеці того, що право сильного нав’язуватиме себе кожному, нехтуючи силу права.

Своїм рішенням влада Російської Федерації в односторонньому порядку вийшла із тривалого мирного процесу, завданням якого було забезпечити відновлення гідних людини умов життя на територіях ОРДЛО України, що постраждали внаслідок російської збройної агресії. Війна, розв’язана проти нашого народу у 2014 році, залишила глибокі рани на долях багатьох із наших співвітчизників: тисячі убитих, поранених, самотніх. Вчорашній крок президента РФ зруйнував базові принципи тривалого процесу відновлення миру в Україні, створив можливості для нової хвилі збройної агресії проти нашої держави, відкрив двері для повномасштабної воєнної операції проти українського народу.

Особистою відповідальністю та святим обов’язком громадян України сьогодні вважаємо захист рідної землі, нашої пам’яті та надії, нашого Богом дарованого права на існування. Захист Батьківщини – це наше природне право і наш громадянський обов’язок. Ми сильні, коли ми разом. Тепер настав час об’єднати наші зусилля для того, щоб обстояти незалежність, територіальну цілісність і суверенітет Української Держави. Обов’язком і відповідальністю всього людства сьогодні є діяльна турбота про запобігання війні та захист справедливого миру.

Ми переконані, що світ не може розвиватися та знаходити відповіді на виклики сучасності, вдаючись до сили та насилля, нехтуючи загальнолюдськими цінностями та євангельською істиною. Закликаємо всіх людей доброї волі не стояти осторонь страждань українського народу, спричинених російською військовою агресією. Ми народ, що любить мир. І саме тому готові обстоювати його і за нього віддано боротися.

Звертаємося сьогодні в молитві до Творця всесвіту з особливим проханням про мудрість для тих, хто уповноважений ухвалювати суспільно важливі рішення, у чиїх руках опинилася доля людства. Просимо Небесного Отця про допомогу для відновлення справедливого миру на українській землі.

Особливу молитву складаємо за захисників України, що цими днями є для нас прикладом жертовної любові та відданого служіння своєму народові. Нехай милосердний Господь захистить їх від усяких небезпек і обдарує їхні зусилля остаточною звитягою правди і добра.

Закликаємо щире благословення люблячого Бога і Творця на Україну та її народ!

Благословення Господнє на вас!


Pray for Ukraine


22 January 2022

Dear Brothers and Sisters—Christ is Among Us!

During these most difficult days when Ukraine endures the threat of Russian invasion, the clergy, religious and faithful of the Ukrainian Catholic Church in Canada reach out to our brothers and sisters in Ukraine. We want to ensure you that we are with you day and night in sincere and earnest prayer and support. For some time now, our faithful have been asked to offer prayers for peace in Ukraine both in their churches and in their homes. Know that we remain united with you even more now during these threatening times.

Although many in the world are not surprised at Russia’s conduct in the last months, others are perplexed as to why it sees a need, in this day and age, to strive toward imperialistic ambitions. For our part, we simply and sincerely ask our brothers and sisters in Russia to reconsider the motives of their leaders in re-igniting the hardship that the citizens of Ukraine have undergone in the last seven years. Surely a neighbourly solution of reconciling divergent political visions will prove more successful in building solidarity and mutual beneficial collaboration. We also appeal to our shared Christian faith which flows from the ancient baptism of St. Volodymyr in the Dnipro River in the 10th Century.

We furthermore appeal to all civil authorities that have any influence over the situation—above all, Russia—to consider peaceful solutions to the conflict. This would not necessarily mean a compromise, but would prove to be a just and fair and even magnanimous solution. History teaches us that forced compromises, unnecessary subjugation and unjust resolutions often only fester and eventually erupt in ways unforeseen which are often more devastating than an earlier bilateral resolution would have been. Furthermore, using a third country as a pawn in a game of posturing between outside powers is also not only unjust, but it dangerously threatens to ignite a long-lasting and bitter quest for justice that hampers any efforts toward a peaceful co-existence among peoples.

Finally, we also appeal to all people of goodwill to see this not merely as another distant conflict on the other side of the world that we read about in the press.  This is a conflict that has already brought tragedy and hardship upon millions of individuals and families. It is a tragedy that will not go away, but rather one that threatens to spill out into a wider global conflict. We owe it to ourselves to be informed about the history and the truth of the tensions of the last decade and especially since Ukraine declared its independence in 1991. We believe that by the grace and mercy of our Lord, for which we humbly pray that the world and especially those nations directly involved in the conflict, can arrive at a peaceful and satisfactory resolution that would prove to be long-lasting.

This is not a time for audacious sable rattling nor for drawn out political diplomacy which, as we have seen in the past, is only as effective as there is honour and good will. Rather, we believe that what is especially required in times like these is earnest prayer that peace will prevail and that we all will be inspired by the Lord’s appeal to truth (John 8:32), peace and holiness (Hebrews 12:14). May the great Christian nations now at the potential epicenter of the growing conflict show themselves to be the beacons of light and hope that are so desperately needed in a world darkened by disease, intrigue and avarice. Is a non-violent solution impossible even at this late hour? Is there not a solution that can restore the hope and possibilities that was experienced by the former Soviet nations when the Soviet Union loosened its hold on peoples long pining for freedom and self-determination? We believe that which Christ affirmed to us by His eternal Word, namely, ‘with men it is impossible, but not with God; for all things are possible with God.’ (Mark 10:27)

Dearly Beloved, we call upon you in these critical days to direct your efforts in the following ways:

Be informed. Know the facts and fight falsehood in a post-truth public debate being warped by Russian disinformation. Inform others. The world cannot look away; you should not look away. Seek and share the truth, which gives authentic freedom and wisdom.

Support. There is a huge humanitarian crisis in Ukraine. People near the frontline often lack the basics—clean water, fuel, food, clothes, medicine. Heal the wounds. Help the victims of this senseless invasion. Provide your financial support through the established agencies in your area or through the legitimate channels currently being developed.

Pray. Pray for peace and justice in Ukraine. God is the Lord of history and the Lover of Humankind. His grace changes the most hardened hearts. Ukraine was brutally invaded, its territory annexed, the society traumatized. May God convert the promoters of violence. The Lord miraculously liberated the peoples of the Soviet Union without war. May God’s gift of human dignity be honoured and protected. May God protect Ukraine and its people from further harm.

Christ is among us! He is and will be!

+ Lawrence Huculak, OSBM
Metropolitan Archbishop of Winnipeg

+ David Motiuk
Eparchial Bishop of Edmonton,
Administrator of the Eparchy of New Westminster

+ Bryan Bayda, CSsR
Eparchial Bishop of Saskatoon,
Administrator of the Eparchy of Toronto & Eastern Canada


O Lord Jesus Christ, our God, we entreat You to hear the earnest prayer of Your beloved Church of Kyivan Rus’ for her deeply afflicted children abiding in the land of Ukraine. Behold their grave sorrow and grievous plight, and speedily come to their aid. Deliver Your vulnerable people from unjust aggressors, foreign invasion and the terror of war. Strengthen courageous defenders of the nation to fight virtuously, inspired more by love of those they protect than hatred of the enemy.

O compassionate Lord, shelter the displaced, heal the wounded, console the orphan, protect the widow, comfort those who mourn, and mercifully receive into Your Kingdom those who have nobly died guarding their homeland against every aggression. Quickly make cease the spilling of blood of friend and foe alike, yet stir many to bravely struggle for that true justice which alone can bring lasting peace.

O kind-hearted Lord, as You are our peace, soften the hearts of the unmerciful and convert those who promote hostilities toward reconciliation, so that Your beloved children of the land of Ukraine, may abide in that tranquility, justice and freedom which reflects your Kingdom, where You reign with Your eternal Father, and Your most holy, good and life-giving Spirit, now, and forever and ever. Amen.


22 січня 2022

 Дорогі брати і сестри у Христі—Христос Посеред Нас!

У ці важкі дні коли Україна перебуває у небезпеці російського військового вторгнення, духовенство, монахині, монахи та всі вірні Української Католицької Церкви в Канаді звертаємося зі словами підтримки для наших братів і сестер в Україні. Ми хочемо запевнити вас у наших щирих і невпинних молитвах. Від самого початку російської війни проти України ми усі у наших церквах, та домівках молимося за мир в Україні. Прошу знайте, що у ці небезпечні часи ми з вами.

Можливо, багато хто не здивований поведінкою Росії в останні місяці, проте нам тяжко зрозуміти, чому Росія в наш час має імперіалістичні амбіцій. Зі свого боку ми звертаємося до росіян, щоб вони переглянули мотиви своїх лідерів у війні проти України останні сім років. Безсумнівно, добросусідські відносини і взаємна повага є найкращим способом узгодження різних політичних поглядів у побудові солідарності та взаємовигідного співробітництва. Ми також звертаємося до нашої спільної християнської спадщини у Володимировому хрещенні тисячу років тому.

Ми закликаємо всі держави, які мають будь-який вплив на ситуацію, – а перш за все Росії – щоб розглянути мирні варіанти вирішення конфлікту. Справедливий і чесний компроміс не обов’язково означає програш, але може виявитися благословенним рішенням. Історія вчить нас, що несправедливі рішення вимушені компроміси, часто закривають гнійну рану яка з часом переростає у набагато більшу проблему. Більше того, використання іншої країни як пішака у власній грі є не тільки несправедливим, але загрожує розпалити тривалі й гіркі пошуки справедливості, які заважатимуть будь-яким зусиллям мирного співіснування між народами.

Нарешті, ми закликаємо всіх людей доброї волі не сприймати російську агресію в Україні як далекий конфлікт на іншому кінці світу, про який ми почули з новин. Цей конфлікт, уже приніс горе і біду для мільйонів людей в Україні. Ця трагедія, не зникає, а загрожує вилитися в глобальний конфлікт. Ми зобов’язані знати історію та правду напружених  відносин з Росією з часу проголошення Україною своєї незалежності у тисячу дев'ятсот дев'яносто першому році. Ми віримо і молимося, що з ласки Божої та Його милосердя наш Світ, а особливо ті країни, які безпосередньо залучені у війні, зможуть прийти до мирного і довготривалого вирішення цього конфлікту.

Це не час для зухвалого брязкання зброєю і навіть не час для політичної дипломатії, яка, як ми бачили в минулому, ефективна лише настільки, наскільки є честь і добра воля. Ні, ми віримо, що в такі часи як зараз, потрібна щира молитва, щоб ми всі були натхненні Господнім закликом до правди (Івана 8:32), миру і святості (Євреїв 12:14) і тоді запанує мир. Нехай великі християнські нації, які зараз знаходяться в епіцентрі зростаючого конфлікту, виявляться маяками світла і надії, які вкрай необхідні у світі, затьмареному війнами, хворобами та інтригами. Чи можливе мирне рішення? Рішення, яке може дати надію та можливості, як колись при розвалі Радянського Союзу народи які були у рабстві комуністичного режиму стали вільними і могли визначати своє майбутнє? Ми віримо в те, що нам сказав Христос, що є речі неможливі для людей, «але не в Бога; у Бога бо все можливо». (Марка 10:27)

Дорогі брати і сестри у Христі! У ці критичні дні ми звертаємося до вас з проханням:

Відстоюйте правду. Дізнавайтеся факти та боріться з брехнею та російською дезінформацією у світі пост-правди. Діліться правдою з іншими. Світ не повинен відвертатися, ви не повинні відводити погляд. Шукайте і діліться правдою, яка визволяє та дає мудрість.

Підтримуйте Україну. Україна переживає глибоку гуманітарну кризу. Людям на лінії розмежування бракує найнеобхіднішого — питної води, пального, продуктів харчування, одягу, ліків. Загоюйте рани. Допомагайте жертвам цього жорстокого вторгнення. Пожертви можна скласти через благодійні агентства у вашому регіоні або через нові законні канали, які зараз організовуються.

Моліться. Моліться за мир і справедливість в Україні. Бог є Господом історії і Чоловіколюбцем. Його благодать перемінює найчерствіші серця. На Україну жорстоко напали, захопили її територію, травмували її суспільство. Нехай Бог наверне серця тих, хто чинить насильство. Господь дивом визволив народи Радянського Союзу, який розпався без кровопролитних воєн. Нехай оберігається і шанується Божий дар людської гідності і життя. Нехай Бог оберігає Україну та її людей від лиха.

Христос Посеред Нас! Є і Буде!

+ Лаврентій Гуцуляк, ЧСВВ
Архиєпископ і Митрополит Вінніпезький

+ Давид Мотюк
Єпарх Едмонтонський,
Апостольський Адміністратор Нью-Вестмінстерської Єпархії

+ Браєн Байда, ЧНІ
Єпарх Саскатунський,
Апостольський Адміністратор Торонтонської Єпархії


Господи Ісусе Христе Боже наш, благаємо Тебе, вислухай щиру молитву Твоєї улюбленої Церкви Київської Русі за важко страждаючих дітей українського краю. Споглянь милостивим оком на їх лихоліття та ласкаво поспіши на допомогу. Звільни свій беззахисний народ від несправедливих загарбників, нашестя агресорів та терору війни. Зміцни силою Твоєю усіх доблесних і відважних захисників для доброчесної боротьби, щоб вони радше керувалися любов’ю до беззахисних, аніж ненавистю до ворогів. О Премилосердний

Господи, захорони переселенців, зціли поранених, борони сиріт, підтримай вдів, потіш скорботних та ласкаво прийми до Твого Царства всіх, хто благородно віддав своє життя в обороні Батьківщини від нападів ворогів. Поспіши зупинити кровопролиття як друга, так і недруга та запали серця багатьох до мужньої боротьби за істинну справедливість, що є джерелом тривалого миру.

О добросердий Господи, Ти – наш мир, пом’якши зачерствілі серця, наверни тих, хто сприяє воєнним діям, до примирення, щоб Твій улюблений українській народ втішався миром, справедливістю та свободою – ознаками Твого Царства, в якому Ти царюєш з Предвічним Твоїм Отцем, і Всесвятим, Благим і Животворним Твоїм Духом, нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.


Most Reverend Archbishops and Metropolitans,
God-loving Bishops, Very Reverend Clergy, Venerable Monastics,
Dearly Beloved Brothers and Sisters,
in Ukraine and throughout the world

 Glory to God in the highest, and on earth peace,
good will toward men (Lk 2:14)

Christ is born! Glorify Him!

Beloved in Christ!

Today we share with you a great joy that was first received and shared by nameless shepherds of Bethlehem, who outdoors in an open field watched over their flock in the middle of the night. As described by the evangelist Luke, when an angel of the Lord appeared to them, at first, they were filled with fear. But the angel spoke to them: “Fear not, for behold, I bring you good news of great joy that will be for all the people. For unto you is born this day in the city of David a Saviour, who is Christ the Lord” (Lk 2:10-11). And then, when the shepherds heard the angelic choirs sing, ‘Glory to God in the highest,’ they said to one another: ‘Let us go over to Bethlehem and see this thing that has happened, which the Lord has made known to us’ (Lk 2: 15). And they went, they found Mary and Joseph with the Child, and, having given them due reverence, went out and told others about Jesus.

The good news of Christmas is a feast of trust—not only of trust shared among us, human beings, but, above all, of God’s trust in humankind. We often speak of our faith in God, but rarely do we make note of God’s good will towards us, His faith and trust in us. The Lord entrusted the first good news about the birth of the Divine Child to simple shepherds, and then He shared the Good News of the Gospel with the myrrh-bearing women, with fishermen and tax-collectors—with simple and largely unknown people.

In Christ’s Nativity, the Heavenly Father entrusts His Only-begotten Son to humanity, and God becomes man! The angelic choir proclaiming “peace on earth to men of good will” speaks to the fact that God sees man as worthy of his trust and favour, preference and good will (which is how we literally translate the Greek term, eudokia). He sees us as good and believes in us. He sees us not only as we are today, with all our weaknesses and sinfulness, our poverty and perplexity. The Son of God sees in us His Image. In His incarnation, He takes on our human nature and teaches us to see Him, the Saviour of the world, in a small child. Seeing us as people of His good will, He sees us as those who we can become by the power of His grace just as loving parents see in their child a talented future writer or artist, a good mother or tender and responsible father, the leader of a people or their mighty protector.

In this Christmas mystery, the figure of the Theotokos personifies the trust that we humans should foster towards our Creator and Saviour, in response to God’s trust in us. The Mother of God, who holds in her arms the tiny Jesus in a cold stable, teaches us that we can and must trust God and our neighbour, since the Lord loved us first and entrusted Himself to us. In receiving the word of the archangel, she gives God space in her own body, gives Him her humanity—her human nature. Then St. Joseph, the guardian of Jesus and His Mother, having learned that Mary is pregnant, at first thinks of quietly releasing her. But, when the angel of the Lord appeared to him in a dream and said: Joseph, son of David, do not fear to take Mary as your wife, for that which is conceived in her is from the Holy Spirit’ (Mt 1:20), he believed, entrusted himself to God, and did everything as the angel commanded, justifying the Lord’s trust in him.

We live in a world where trust is not merely wounded, but under constant attack. A great crisis of trust is felt in different spheres of social and even church life. Through new communication technologies, the manipulation of truth, which has always existed throughout human history, today is carried with lightning speed all over the globe. We no longer know what to believe and whom to trust. Our understanding is permeated with the conviction that in the world there is no truth and no justice, and that at every step there is only deception, falsehood, and duplicity.

This dramatic situation is illustrated in the icon of the Nativity. The evil spirit, depicted in the form of an elderly man dressed in sheepskin, tempts Joseph, seeking to give rise to doubt in him regarding the Child and His Mother. This should surprise no one, for the devil, as the father of lies (see Jn 8:44) at every step seeks to sow mistrust and doubt regarding God’s good will towards us, and fosters interpersonal conflict at all levels, in personal, family, and community life.

The current pandemic has further increased this crisis of trust. Given that the virus hides inside a person, the other for me becomes a potential source of illness, and even death. This introduces into human relations elements of suspicion, fear, and escape.

Our attitude towards social and government institutions is also marked by mistrust. Various conspiracy allegations regarding the safety of the coronavirus vaccine augment a mistrust of authority, that is already prevalent in our society, and bring out in our fellow citizens even greater confusion and fear for the future. People don’t believe the government and other institutions called to care for the common good and for social health services, as is their responsibility. Possibly, because of the history of the 20th century, post-Soviet societies have a greater tendency, than do other parts of the world, to disbelieve government institutions, and thus easily become susceptible to all sorts of manipulation and propaganda. Similarly, in the politically polarized countries of the Western world, the spreading of fear and mistrust is also utilized as an instrument of political warfare. However, it is important to remember that when we adopt a principle of ‘I don’t believe anyone,’ we always play into someone else’s hands, someone exploits our disappointment for their own purposes. Mistrust destroys human relations at all levels. Mistrust destroys the family, society, a people, and nation!

In response to our present-day temptations regarding mistrust, the Lord Himself comes in order to reveal the truth and embrace us with His trust. On the vigil of the Nativity, we sing: ‘You have shone forth from a Virgin, O Christ, rational Sun of Righteousness. And a star showed You, Whom nothing can contain, contained in a cave. You led Magi to worship You and along with them we magnify You: Glory to You, O Giver of Life’ (Vespers Troparion). To celebrate Christ’s Nativity is to trust the Divine Child who conquers death and, by accepting human life, brings the gift of His Divine Life. Christmas is not some devotional tale but a unique event in history, which bears witness to the Lord’s trust in humankind. God believes in His creation. He believes in us more than we believe in ourselves.

Through faith in God, in His birth among us, let us restore our trust in a humanity that searches for Him! Let us be people of God’s favour and let us learn to place our favour in others—to see in them their good characteristics, gifts and talents, abilities, and elevated spirit. Although today the circumstances of a spreading virus at times require us to cover with protective masks our mouths and nostrils, but in God’s name, let us not close off our hearts to others! Let others see joy, love, and goodness in our eyes! Indeed, in the midst of the challenges and trials of the pandemic, let us be heralds of Divine good will.

My wish is that, following the example of the Holy Family, our families be a place of mutual respect, love, and trust. I especially ask you, beloved parents, to foster a spirit of trust in your children, so that, when they encounter the challenges of this world, they know that they can always count both on you and on our Lord God, who entrusted them into your care. At various stages of your children’s growth, cultivate and build trust and mutual respect in joy, love, and patience. Be for them their first teachers of profound faith, an example of fervent prayer, encourage them to serve their neighbour at an early age. Give the greatest of attention to the time of transition from childhood to youth, take care that your children know how to distinguish between the false and the authentic, between divine truth and diabolical falsehood. May your offspring know that not only you believe in them and are able to see their future in realized talents and divine gifts, developed in their souls, but that our Lord God Himself believes in them and calls on them to do His good works in the world.

And so, let us celebrate Christmas together! Wherever we may be, through mutual trust let us create today our own Bethlehem! Those who celebrate in their family circle—with sincere joy. Those who are compelled to be far from your loved ones—with a sense of spiritual unity. Those who are able to come to church—with a profound experience of the feast’s solemnity and with love for Christ who gives Himself to us as spiritual food as a sign that He believes in us. Those who participate in divine services online—with a blessed longing for our brothers and sisters in Christ. Let each of us share our Christmas joy with one another—any way we can! And may the traditional Ukrainian carol resound throughout.

Dear brothers and sisters! This festive day I express to you my trust and faith, that you yourselves intuitively sense how to properly greet the newborn Saviour, and know how to share the joy of this encounter with those at your side. With Christ’s Nativity, I warmly greet you all: from East to West, from North to South—in Ukraine and abroad, on all the continents of the world. In a special way, I unite myself to those who are sad or feel lonely, to all who labour far from home and precisely in this moment experience the absence of their loved ones and miss the warmth of the family home. I express my condolences to those families for whom this year it is painful to sit at Christmas Eve supper, when at the table there is an empty seat, not long ago occupied by a father or mother, husband or wife, brother or sister, son or daughter. With tearful eyes be joyful in the faith that today your loved ones are celebrating in heaven. I share my Christmas joy with our elderly—grandmothers and grandfathers, and also with the needy. I sincerely greet our soldiers on the front line—our pride. My thoughts fly to our prisoners of war and those held captive: in conveying my Christmas greeting I encourage you to not lose spirit, for our Lord God Himself believes in you. I greet our children and youth—our future, and wish that today your smile not leave your face, and that your joy be full.

From the bottom of my heart, I wish all of you the authentic joy of the children of God, a tasty kutia, a cheerful celebration of Christ’s Nativity, and a happy, peaceful, and blessed New Year!

Christ is born!  Glorify Him!


Given in Kyiv at the Patriarchal Cathedral of the Resurrection of Christ,
on the day of the all-praiseworthy Apostle Andrew the First-called,
13th of December (30th of November) in the 2021st Year of our Lord.


Високопреосвященним архиєпископам і митрополитам,
боголюбивим єпископам, всечесному духовенству,
преподобному монашеству, возлюбленим братам і сестрам,
в Україні та на поселеннях у світі сущим

 Слава на висотах Богу й на землі мир
людям Його вподобання! (Лк. 2, 14).

Христос народився! Славімо Його!

Дорогі в Христі!

Сьогодні ділимося з вами великою радістю, яку вперше прийняли і нею поділилися невідомі вифлеємські пастушки, котрі перебували на відкритому полі та вночі чували біля свого стада. За розповіддю євангелиста Луки, коли ангел Господній з’явився, то їх спершу огорнув великий страх. Та ангел до них промовив: «Не бійтесь, бо я звіщаю вам велику радість, що буде радістю всього народу: Сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, він же Христос Господь» (Лк. 2, 10-11). Відтак, почувши похвальний спів ангельських хорів «Слава на висотах Богу», пастушки один одному сказали: «Ходім лишень до Вифлеєму та подивімся на ту подію, що Господь об'явив нам» (Лк. 2, 15). І пішли, знайшли Марію і Йосифа з Дитятком та, поклонившись їм, пішли і розповіли іншим про Ісуса.

Різдвяна благовість – це свято довіри, – довіри не тільки між людьми, а передусім Бога до людини! Ми часто говоримо про нашу віру в Бога, а мало коли звертаємо увагу на Боже вподобання стосовно нас, Його віру та довіру до нас. Господь довірив першу добру новину про народження Божого Дитяти звичайним пастухам, а згодом поділився своєю євангельською благовістю із жінками-мироносицями, рибалками, митниками – простими і мало кому відомими людьми.

У Різдві Христовому Небесний Отець довіряє людям свого єдинородного Сина і Бог стає людиною! Ангельський спів про «мир на землі людям Його вподобання» вказує на те, що Бог бачить людину гідною Його довіри і вподобання, прихильності і благовоління (саме так дослівно перекладається грецьке поняття «євдокія»). Він бачить нас добрими і вірить у нас. Він бачить нас не тільки такими, яким ми є сьогодні, серед усіх наших немочей і гріховності, нашої біди і розгубленості. Син Божий бачить у нас Свій Образ, а воплочуючись, приймає нашу людську природу і в маленькому дитятку вчить нас бачити Його самого, Спасителя світу. Споглядаючи нас як людей свого благовоління, Він бачить нас такими, якими ми можемо стати за допомогою сили Його благодаті, подібно як люблячі батьки бачать у своїй дитині майбутнього талановитого письменника чи художника, добру матір чи ніжного і відповідального батька, провідника народу чи його могутнього захисника.

Постать Богородиці в цьому різдвяному таїнстві уособлює те довір’я, яке людина повинна плекати до свого Творця і Спасителя у відповідь на Божу довіру до нас. Мати Божа, яка в холодній стаєнці тримає на руках маленького Ісуса, вчить нас, що ми можемо і повинні довіряти Богові та ближньому, бо сам Господь першим полюбив нас і довірився нам.  Приймаючи слово архангела, Вона дає Богові простір у власному тілі, дає Йому свою людяність – людську природу. Відтак св. Йосиф, опікун Ісуса та Його Матері, дізнавшись, що Марія вагітна, спершу думає потайки Її відпустити. Та, коли ангел Господній з’явився йому вві сні і сказав: «Йосифе, сину Давида, не бійсь узяти Марію, твою жінку, бо те, що в Ній зачалось, походить від Святого Духа» (Мт. 1, 20), чоловік повірив, довірився Богові і зробив усе за велінням ангела, оправдавши Господню довіру до нього.

Ми живемо у світі, де довір’я не тільки зранене, а й перебуває під постійною атакою. Велика криза довіри відчутна в різних сферах суспільного і навіть церковного життя. За посередництвом нових комунікаційних технологій маніпуляція правдою, яка існувала в людській історії завжди, сьогодні несеться з блискавичною швидкістю по всій земній кулі. Ми вже не знаємо, у що вірити і кому довіряти. У нашій свідомості утверджується переконання, що нема на світі ні правди, ні справедливості, що на кожному кроці тільки обман, брехня і крутійство.

Ця драматична ситуація зображена на іконі Різдва Христового. Злий дух у вигляді старшого чоловіка у волосяниці спокушає Йосифа, намагаючись викликати в нього сумнів щодо Дитяти та Його Матері. Нема чого цьому дивуватись, адже диявол, як батько брехні (пор. Ів. 8, 44), на кожному кроці старається посіяти підозри і сумнів про Боже до нас благовоління та сприяє конфліктам між людьми на всіх рівнях, у приватному, родинному та громадському житті.

Сучасна пандемія ще більше посилила кризу довіри. Оскільки вірус ховається в людині, то інша особа є для мене потенційним джерелом захворювання і навіть смерті. Це впроваджує в людські стосунки елементи підозри, страху і втечі.

Недовірою позначене рівно ж наше ставлення до суспільних і державних інституцій. Різні конспіративні чутки щодо небезпеки вакцин проти коронавірусу накладаються на загальнопоширену в нашому суспільстві недовірливість до влади і викликають у душах наших співвітчизників ще більше замішання і тривогу за майбутнє. Люди не вірять владі та іншим інституціям, які покликані дбати про загальне благо і громадське здоров’я та нести за це відповідальність. Можливо, з огляду на історію ХХ століття, пострадянські країни мають більшу, ніж це може бути в інших частинах світу, схильність не довіряти державним інституціям, тому легко стають жертвами різного роду маніпуляцій і пропаганди. Зрештою, у політично поляризованих країнах західного світу сíяння страху і недовіри теж стає інструментом політичної боротьби. Проте слід пам’ятати, що, керуючись принципом «не вірю нікому», ми завжди граємо комусь на руку, хтось використовує наше розчарування для досягнення власних цілей. Недовіра руйнує людські стосунки в усіх сферах. Недовіра руйнує родину, громаду, народ і державу!

У відповідь на ці наші сучасні спокуси недовіри сам Господь приходить, щоб об’явити правду і обгорнути нас своєю довірою. У навечір’я Різдва Христового ми співаємо: «Засяяв Ти, Христе, з Діви, як духовне Сонце Правди, і зоря появила Тебе невидимого, що вмістився у вертепі. І мудреців привів Ти, щоб поклонилися Тобі; з ними й ми Тебе величаємо: Життєдавче, слава Тобі!» (Тропар Вечірні). Святкувати Різдво Христове – це довіряти Божому Дитяті, яке долає смерть і, приймаючи людське життя, несе в дарі своє Боже Життя. Різдво – це не якась побожна казка, а унікальна в історії подія, що свідчить про Господнє довір’я до людини. Бог вірить у своє створіння. Він вірить у нас більше, ніж ми віримо самі в себе.

Через віру в Бога, у Його народження між нами, відродімо довір’я до людини, яка Його шукає! Будьмо людьми Божого вподобання і вчімося вкладати своє вподобання в іншу людину – побачити в ній добрі риси, дари і таланти, вміння і висоту духу. Хоч обставини поширення сучасного вірусу деколи вимагають, щоб ми прикривали захисними масками наші вуста та ніздрі, але, в ім’я Боже, не закриваймо своїх сердець перед іншими людьми! Даймо їм побачити радість, любов і доброту в наших очах! Саме серед викликів і випробувань пандемії будьмо носіями Божого благовоління!

Бажаю, щоб наші сім'ї були, на зразок Пресвятої родини, місцем взаємної пошани, любові та довіри. Особливо прошу вас, дорогі батьки, плекати духа довір’я у своїх дітей, щоб, коли їх спіткають виклики цього світу, вони знали, що можуть завжди покладатися як на вас, так і на Господа Бога, який доручив їх вашій опіці. На різних етапах зростання дітей бережіть і будуйте довіру та взаємоповагу в радості, любові й терпеливості. Будьте для них першими вчителями глибокої віри, прикладом щирої молитви, заохочуйте їх змалечку до служіння ближньому. Найпильнішу увагу звертайте на перехідний час від дитинства до молодості, подбайте, щоб діти вміли відрізнити фальшиве від автентичного, Божу правду від диявольської брехні. Хай ваші нащадки знають, що не тільки ви в них вірите і здатні бачити їхнє майбутнє в реалізованих талантах і розквітлих у їхній душі Божих дарах, а що сам Господь Бог у них вірить і кличе їх до творення Його добрих діл у світі.

Отож святкуймо Різдво разом! Хоч би де ми були, творімо взаємною довірою наш сучасний Вифлеєм! Хто святкує в сімейному колі — то зі щирою радістю; хто змушений бути далеко від рідних — то з відчуттям духовної єдності; хто може прийти до храму — то з переживанням святої урочистості празника та в любові до Христа, який дає себе нам як духовну поживу на знак, що Він вірить у нас; хто бере участь у святкових богослужіннях онлайн —  то в благословенній тузі за братами і сестрами в Христі. Ділімося одне з одним різдвяною радістю — хто як може! Хай скрізь лунає традиційна українська коляда!

Дорогі брати і сестри! Цього святкового дня висловлюю вам своє довір’я і вірю, що ви самі відчуваєте, як гідно зустрічати новонародженого Спаса, і вмієте ділитися радістю цієї зустрічі з кожним, хто є поруч із вами. Із Різдвом Христовим сердечно вітаю вас усіх: від сходу до заходу, від півночі до півдня — в Україні і на поселеннях, на всіх континентах світу. Особливим чином єднаюся з тими, хто сумує чи почувається самотнім, з усіма, хто на заробітках далеко від дому і саме цієї миті відчуває брак рідних і тепла родинної оселі. Співчуваю тим родинам, яким цього року тяжко сідати до Святої вечері, бо при столі стоїть порожнє крісло, котре ще недавно було місцем тата чи мами, чоловіка чи дружини, брата чи сестри, сина чи доні. Крізь сльози радійте з вірою, що сьогодні ваші найдорожчі святкують у небі. Ділюся різдвяною радістю з нашими старшими — бабусями і дідусями, а також з усіма потребуючими. Щиро вітаю наших військових на фронті — нашу гордість. Лину думкою до полонених і ув’язнених: переказуючи різдвяні вітання, заохочую вас не занепадати духом, бо у вас вірить сам Господь Бог. Вітаю дітей і молодь — наше майбутнє, і бажаю вам, щоб сьогодні усмішка не сходила з ваших уст, щоб ваша радість була повна.

Від щирого серця бажаю всім вам справжньої радості дітей Божих, смачної куті, веселих свят Різдва Христового та щасливого, мирного і благословенного нового року!

Христос народився! Славімо Його!


Дано в Києві, при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
у день Святого всехвального апостола Андрія Первозванного,
13 грудня (30 листопада) 2021 року Божого

Letter of His Beatitude Sviatoslav, Major Archibishop of Kyiv-Halych and head of the Ukrainian Greek Catholic Church, to Most Reverend David Motiuk, Apostolic Administrator of the Eparchy of New Westminster, 8 December 2021:

Coat of arms of Sviatoslav Shevchuk

Glory to Jesus Christ!

Your Excellency,

Over the last few weeks, we have all seen the news with images of the devastating effect on the lives and livelihood of so many people in British Columbia due to recent torrential rains, floods and landslides. Seeing the images of the floods in the Fraser Valley, I recalled my own travels in August 2012 from Vancouver to Kelowna through that very same area and over the Coquihalla highway. I was amazed at the stunning natural beauty of British Columbia with its farmiands and the majesty of the mountains. My thoughts are very much with those who are suffering today because of the magnitude of this past summer‘s forest fires and now with the destruction from the recent floods.

Please share my message to the clergy, religious and lay-faithful of the Eparchy of New Westminster, that with the ongoing challenges brought on by the COVID-19 pandemic and the task of rebuilding homes, businesses and infrastructures made more difficult by the cold winter weather, I am praying that Our Lord will send you and the people of British Columbia all His comfort and grace.

Placing you under the protection of the Most Holy Mother of God, I remain,

Seal of Sviatoslav Shevchuk