Skip to content

His Beatitude Sviatoslav, Christmas 2022


Most Reverend Archbishops and Metropolitans,
God-loving Bishops, Very Reverend Clergy, Venerable Monastics,
Dearly Beloved Brothers and Sisters,
in Ukraine and throughout the world

Fear not, for behold, I bring you good news of great joy
that will be for all the people (Lk 2:10)

Christ is born! Glorify Him!

Beloved in Christ!

I share a great joy with you, “For unto you is born this day in the city of David a Saviour, who is Christ the Lord” (Lk 2:11). For us who believe in the Lord Jesus, to celebrate Christmas is to open ourselves to a joy that lasts forever. The Son of God becomes one of us—God is with us!

In life, we often experience joyful or pleasant events: the birth of a child, a wedding, some achievement, dinner with relatives and friends, etc. However, life experience tells us that such moments are very fragile: a brief moment—and what brought us joy and pleasure, irrevocably sinks into nothingness, and we are left alone with pain, sadness and disappointment. There are many reasons for such a sudden change: a second of inattention, an accident, illness, human malice, or war, as we see in the fate of our long-suffering nation.

And yet, today, we announce to each other a joy that no earthly ordeal or misfortune can deprive us of—the invincible joy of Christ’s Nativity. This is not some fleeting experience or form of distraction that allows us to escape for a while from some daily or even cruel reality. The joy of Christmas is an immersion into the reality of God himself. The Son of God enters into human life, human reality, and takes upon himself the fragility and drama of human existence in order to bring a heavenly perspective into human horizons: “And suddenly there was with the angel a multitude of the heavenly host praising God and saying, Glory to God in the highest, and on earth peace among those with whom he is pleased!’” (Lk 2:13-14).


Christmas invites us to an encounter with a God who comes as the Saviour of the world—an encounter that brings heavenly joy. However, in preparing for it, we inevitably become aware of our own weakness and unworthiness, which give rise in us to fear. In itself, this fear is not a bad thing, if it arises from the humility of a creature before its Creator, a disciple before his Master, a servant before his Lord. At the Divine Liturgy, the celebrant invites the faithful to Holy Communion with the words: “Approach with the fear of God and faith.” Awareness of our sins and weaknesses should not lead to paralysis, but to repentance and action. That is why the angel says to the shepherds, frightened by the bright vision of divine glory: “Do not be afraid!” The Lord overcomes our sinfulness and weakness. And so, a person should not be afraid of heavenly joy. We are called to joy—one that is authentic, sincere, profound, eternal. It is given to us as a generous gift from God. This is the profound meaning of the incarnation of the Son of God—He becomes one of us to pave for us the way to the joy of his Father and ours.

Therefore, despite all our limitations, anxieties and fears, as human beings we are called to accept this joy, to open our hearts to it. The angel explains how to recognize it: “And this will be a sign for you: you will find a baby wrapped in swaddling cloths and lying in a manger” (Lk 2:12). The Almighty God makes himself known “not in a royal palace, but among cattle, in the desert, in a cave...,” as we sing in the carol. The Apostle of the Nations writes about this when he paints a contrast between divine and human wisdom: “For the foolishness of God is wiser than men, and the weakness of God is stronger than men” (1 Cor 1:25). The divine path to true joy passes through weakness and patience, as once again notes St. Paul: “Therefore I will boast all the more gladly of my weaknesses, so that the power of Christ may rest upon me” (2 Cor 12:9).

Finally, a person is called to share the joy of Christmas: “The shepherds said to one another, ‘Let us go over to Bethlehem and see this thing that has happened, which the Lord has made known to us.’ And they went with haste and found Mary and Joseph, and the baby lying in a manger. And when they saw it, they made known the saying that had been told them concerning this child. And all who heard it wondered at what the shepherds told them” (Lk 2:15-18). Dear brothers and sisters, no matter where we are, let us sincerely share the joy of the Birth of our Saviour, so that it truly becomes “a joy for all the people.”

Celebrating Christmas from year to year, we enter ever more profoundly into the mystery of the incarnation of the Son of God in human history, which became an integral part of the history of our people with the Baptism of Rus-Ukraine. This year, when in the Ukrainian sky the enemy is trying to cancel out the radiance of the Christmas star with its missiles and bombs, we should pay attention not to the calendar, not to astronomical phenomena, but to the fact that Christ came today to be born in the body of a tortured, crucified, and wounded Ukraine. Perhaps it sounds paradoxical, but our victory in this war will come not by the power of the mighty of this world, but by the newborn Divine Child, of whom Isaiah prophesied: “For to us a child is born, to us a son is given; and the government shall be upon his shoulder, and his name shall be called Wonderful Counsellor, Mighty God, Everlasting Father, Prince of Peace” (Is 9:6).

To celebrate Christmas means not to be afraid of heavenly joy while engulfed in a sea of tears and blood. Allowing the joy of Christmas to enter our hearts guarantees our perseverance and indomitability, our ability to overcome all life’s challenges, as St. Paul explains: “I know how to be brought low, and I know how to abound. In any and every circumstance, I have learned the secret of facing plenty and hunger, abundance and need. I can do all things through him who strengthens me” (Phil 4:12-13).

Now, in this time of war, we should celebrate Christmas more than ever—solemnly and openly, carolling with joy—both at home and in parish churches, and on the streets of our towns and villages:

Blahoslovy nas, Dytyatko Bozhe (Bless us, Divine Child),
Dary nas nyni lyuboviu (Grant us love today)
Naj tsila syla pekla ne zmozhe (May all forces of hell fail)
Nas rozdilyty z Toboiu. (To separate us from You.)
Blahoslovy nas, my Tvoyi dity (Bless us, for we are Your children,)
Khrystos rodyvsia! Slavite! (Christ is born! Glorify!)
Khrystos rodyvsia! Slavite! (Christ is born! Glorify!)

Having received the power of the newborn Son of God, we are called to share it with our brothers and sisters in order to fortify their faith, confirm hope, and strengthen love. Singing carols is not some loud social gathering. To carol is to share the power and joy of Christ’s Nativity, which from the beginning already contains the Lord God’s promise of Paschal triumph. That is why many generations of ancestors drew inspiration and strength from their faith in the incarnate Christ, our crucified and risen Saviour, to fight against enslavers and invaders. Let us remind ourselves how our insurgents in hiding and the prisoners of Stalin’s concentration camps were strengthened by our ancestral carol to fight the enemy, how our underground Church carolled, despite the repressions of the communist authorities. In those dark times, the carol became a hymn of victory over the night of atheism and godlessness, a prophecy foretelling the inevitable fall of the prison of nations—the Soviet Union. Today, let the Ukrainian army sing carols at the front. Let those imprisoned, the wounded, and those brothers and sisters who are in the temporarily occupied territories carol. Let the joy of the Christmas carol in their mouths turn into a hymn of victory over the Russian invader. Let our cities and villages, our faithful families in Ukraine and abroad, our volunteers and activists sing carols. Let this carol become a space of solidarity and a sharing of our gifts—spiritual and temporal. Let our Christmas carol donations be a personal contribution—to support the Ukrainian army and provide aid to war victims.

Dear brothers and sisters! I warmly greet you all with the Birth of Christ: from East to West, from North to South—in Ukraine and abroad, on all the continents of the world. In a special way, I unite myself to our soldiers at the front. I embrace you with Christmas joy and thank you for your courage and heroism. I embrace those who were forced by the war to leave their homes or even their native land. I embrace our wounded, both military and civilian. With tears, I embrace those who lost relatives and friends in the past year. I extend my words of love and support to all in captivity or in temporarily occupied territories, who endure torture and abuse by the occupier and are unable to prepare for themselves a festive dinner nor pray in their native church on Christmas Day. I sincerely greet our volunteers and those who serve and work to eliminate the consequences of war and ensure the life of our peaceful cities and villages, especially our doctors, rescuers, and energy-sector workers.

From the bottom of my heart, I wish all of you the authentic joy of the children of God, a tasty kutia, a cheerful celebration of Christ’s Nativity, and a happy, peaceful, and blessed New Year!

Christ is born! Glorify Him!


Given in Kyiv at the Patriarchal Cathedral of the Resurrection of Christ,
on the day of our father St. Nicholas, Archbishop of Myra in Lycia, Wonderworker
the 19th (6th) of December in the Year of our Lord 2022


Високопреосвященним архиєпископам і митрополитам,
боголюбивим єпископам, всечесному духовенству,
преподобному монашеству, возлюбленим братам і сестрам,
в Україні та на поселеннях у світі сущим

Не бійтесь, бо я звіщаю вам велику радість,
що буде радістю всього народу (Лк. 2, 10).

Христос народився! Славімо Його!

Дорогі в Христі!

Ділюся з вами великою радістю, бо «сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, Він же Христос Господь» (Лк. 2, 11). Для нас, що віримо в Господа Ісуса, святкувати Різдво Христове – це відкритися радості, яка триває вічно. Божий Син стає одним із нас – з нами Бог!

У житті ми не раз переживаємо радісні чи приємні події: народження дитини, весілля, особливий успіх, вечерю з близькими та друзями тощо. Проте життєвий досвід нам підказує, що такі моменти бувають дуже крихкими: мить – і те, що приносило нам радість і задоволення, безповоротно кане в небуття, а ми залишаємося сам на сам із болем, смутком і розчаруванням. Причин для такої раптової зміни є чимало: секунда неуважності, аварія, хвороба, людська злоба або ж війна, як бачимо на долі нашого многостраждального народу.

І все ж, ми сьогодні звіщаємо одне одному радість, якої нас не може позбавити жодне земне випробування і нещастя, – непереможну радість Христового Різдва. Це не миттєве переживання чогось, не розваги, які дають змогу на якийсь час втекти від буденної чи навіть жорстокої реальності. Радість Різдва Христового – це занурення в дійсність самого Бога. Син Божий входить у людське життя, людську реальність і переймає на себе крихкість і драму людського буття, аби вносити в людські горизонти небесну перспективу: «І вмить пристала до ангела велика сила небесного війська, що хвалила Бога й промовляла: “Слава на висотах Богу й на землі мир людям Його вподобання”» (Лк. 2, 13–14).

Різдво Христове запрошує нас на зустріч із Богом, який надходить як Спаситель світу, – на зустріч, що несе небесну радість. Проте, готуючись до неї, ми неминуче усвідомлюємо власну неміч і негідність, які породжують у нас страх. Сам собою цей страх не є чимось поганим, якщо випливає з покори створіння перед своїм Творцем, учня перед своїм Учителем, слуги перед своїм Господом. На Божественній Літургії служитель запрошує вірний народ до Святого Причастя словами: «Зі страхом Божим і вірою приступіть». Свідомість наших гріхів і немочей має вести не до паралічу, а до покаяння і дії. Саме тому ангел каже пастухам, переляканим світлим видінням Божої слави: «Не бійтеся!». Господь долає нашу гріховність і неміч. І тому людина не повинна боятися небесної радості. Ми покликані до радості—справжньої, щирої, глибокої, вічної. Вона дається нам як щедрий Божий дар. У цьому полягає глибоке значення воплочення Божого Сина—Він стає одним із нас, щоб прокласти нам дорогу до радості Отця свого й нашого.

Тому, попри всі свої обмеження, тривоги і страхи, людина покликана цю радість прийняти, відкрити для неї своє серце. Ангел пояснює, як її розпізнати: «І ось вам знак: Ви знайдете дитя сповите, що лежатиме в яслах» (Лк. 2, 12). Всемогутній Бог дає себе пізнати «не в царській палаті, а межи бидляти, у пустині, у яскині…», як співаємо в колядці. Про це пише Апостол народів, коли змальовує контраст між Божою і людською мудрістю: «Бо, нібито немудре Боже – мудріше від людської мудрости, і немічне Боже міцніше від людської сили» (1 Кор. 1,  25). Божа дорога до справжньої радості проходить через неміч і терпіння, як зауважує той же св. Павло: «Отож, я краще буду радо хвалитися своїми немочами, щоб у мені Христова сила перебувала» (2 Кор. 12, 9).

Відтак людина покликана різдвяною радістю ділитися: «Пастухи один до одного заговорили: “Ходім лишень до Вифлеєму та подивімся на ту подію, що Господь об’явив нам”. І пішли вони притьмом і знайшли Марію, Йосифа й дитятко, що лежало в яслах. Побачивши Його, вони розповіли, що їм було сказано про це хлоп’ятко; і всі, хто чув їх, дивувались тому, що пастухи їм оповідали» (Лк. 2, 15–18). Дорогі брати і сестри, хоч би де ми перебували, щиро ділімося радістю народження нашого Спаса, щоб вона справді стала «радістю всього народу».

Святкуючи Різдво Христове з року в рік, ми заглиблюємося в таїнство воплочення Сина Божого в людській історії, що з Хрещенням Русі-України стало інтегральною частиною історії нашого народу. Цього року, коли в українському небі ворог намагається приглушити сяйво різдвяної зорі своїми ракетами і бомбами, нам варто звертати увагу не на календар, не на астрономічні явища, а на те, що Христос сьогодні прийшов, щоб народитися в тілі замученої, розп’ятої і пораненої України. Можливо, це звучить парадоксально, але наша перемога в цій війні настане силою не могутніх цього світу, а новонародженого Божого Дитяти, про якого провіщав Ісая: «Бо хлоп’ятко нам народилося, сина нам дано; влада на плечах у нього; і дадуть йому ім'я: Чудесний порадник, сильний Бог, Отець довічний, Князь миру» (Іс. 9, 5).

Святкувати Різдво означає не боятися небесної радості серед моря сліз і крові. Дозволити різдвяній радості вселитися в наші серця – це запорука нашої стійкості й незламності, нашої здатності переборювати всі життєві виклики, як це пояснює св. Павло: «Умію бути в упокоренні, умію бути і в достатку: в усьому й в усіх обставинах я звик і насичуватися, і голодувати, жити в достатках і терпіти злидні. Я можу все в тому, хто укріплює мене» (Флп. 4, 12–13).

Тепер, під час війни, ми маємо святкувати Різдво більше, ніж будь-коли — урочисто і відкрито, колядуючи з радістю — як вдома і в парафіяльних храмах, так і на вулицях наших міст та сіл:

Благослови нас, Дитятко Боже,
Дари нас нині любов’ю,
Най ціла сила пекла не зможе
Нас розділити з Тобою.
Благослови нас, ми Твої діти,
Христос родився! Славіте!
Христос родився! Славіте!

Прийнявши силу народженого Божого Сина, ми покликані ділитися нею з нашими братами і сестрами для зміцнення їхньої віри, підтвердження надії і скріплення любові. Спів коляди – це не проведення гучної вечірки. Колядувати – це ділитися силою і радістю Христового Різдва, у якому Господь Бог від початку заклав обітницю пасхального тріумфу. Саме тому з віри у воплоченого Христа, нашого розп’ятого і воскреслого Спасителя, багато поколінь наших предків черпали наснагу та силу до боротьби з поневолювачами і загарбниками. Пригадаймо, як прабатьківською колядою скріплювалися для боротьби з ворогом наші повстанці в криївках та в’язні сталінських концтаборів, як колядувала наша підпільна Церква, незважаючи на репресії комуністичної влади. Коляда в ті темні часи ставала гімном перемоги над ніччю атеїзму та безбожництва, пророцтвом про неминуче падіння тюрми народів – Радянського Союзу. Сьогодні нехай колядує українське військо на фронті. Нехай колядують наші полонені, поранені й ті брати і сестри, які перебувають на тимчасово окупованих територіях. Нехай у їхніх устах радість різдвяної коляди перетвориться на гімн перемоги над російським загарбником. Нехай колядують наші міста і села, наші віруючі родини в Україні та на поселеннях, наші волонтери та активісти. Нехай ця коляда стане простором солідарності і ділення нашими дарами—духовними і дочасними. Нехай наші різдвяні дари на коляду будуть особистим внеском у підтримку українського війська та допомоги постраждалим від війни.

Дорогі брати і сестри! Із Різдвом Христовим сердечно вітаю вас усіх: від Сходу до Заходу, від Півночі до Півдня — в Україні і на поселеннях, на всіх континентах світу. В особливий спосіб єднаюся з нашими воїнами на фронті. Обіймаю вас різдвяною радістю і дякую вам за мужність і героїзм. Обіймаю тих, кого війна змусила покинути домівку чи навіть рідну землю. Обіймаю наших поранених, як військових, так і цивільних. Зі сльозами обіймаю тих, хто втратив рідних і близьких у році, що минає. Ділюся словами любові й підтримки з кожним, хто перебуває в полоні чи на тимчасово окупованих територіях, хто терпить катування і наругу окупанта й не має змоги приготувати собі різдвяної вечері чи на Різдво молитися в рідному храмі. Щиро вітаю зі святом наших волонтерів і тих, хто служить і працює для ліквідації наслідків війни та забезпечення життя наших мирних міст і сіл, зокрема лікарів, рятувальників та енергетиків.

Від щирого серця бажаю всім вам справжньої радості дітей Божих, смачної куті, веселих свят Різдва Христового та щасливого, переможного, мирного і благословенного прийдешнього року!

Христос народився! Славімо Його!


Дано в Києві, при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
у день Святого отця нашого Миколая, архиєпископа Мир Лікійських, чудотворця,
19 (6) грудня 2022 року Божого

Icon of the Nativity of Christ

To the Very Reverend Clergy, Monastics and Religious Sisters and Brothers, Seminarians and Laity of the Ukrainian Catholic Church in Canada

6/19 December 2022, Feast of Saint Nicholas

Christ is Born! Let us Glorify Him!

Dear Brothers and Sisters in Christ,

The Legend of the Elderly Grandmother
A Ukrainian Folk Tale

As we celebrate Christmas, the Feast of the Nativity of Our Lord, let us revisit the legend of the Elderly Grandmother.

It was the night the dear Christ-Child came to Bethlehem. In a country far away from Him, an old, old grandmother or “baba” sat in her snug little house by her warm fire. The wind was drifting the snow outside and howling down the chimney, but it only made baba’s fire burn more brightly.

“How glad I am that I may stay indoors,” said baba, holding her hands out to the bright blaze.

But suddenly she heard a loud rap at her door. She opened it and her candle shone on three old men standing outside in the snow. Their beards were as white as the snow, and so long that they reached the ground. Their eyes shone kindly in the light of baba’s candle, and their arms were full of precious things—boxes of jewels, and sweet-smelling oils, and ointments.

“We have travelled far, Baba,” they said, “and we stop to tell you of the Baby Prince born this night in Bethlehem. He comes to rule the world and teach all men to be loving and true. We carry Him gifts. Come with us, Baba.”

But baba looked at the drifting snow, and then inside at her cozy room and the crackling fire. “It is too late for me to go with you, good sirs,” she said, “the weather is too cold.” She went inside again and shut the door, and the old men journeyed on to Bethlehem without her. But as baba sat by her fire, rocking, she began to think about the Little Christ-Child, for she loved all babies.

“Tomorrow I will go to find Him,” she said; “tomorrow, when it is light, and I will carry Him some toys.”

So when it was morning baba put on her long cloak and took her staff, and filled her basket with the pretty things a baby would like – gold balls and wooden toys – and she set out to find the Christ-Child.

But, oh, baba had forgotten to ask the three old men the road to Bethlehem, and they travelled so far through the night that she could not overtake them. Up and down the road she hurried, through woods and fields and towns, saying to whomsoever she met: “I go to find the Christ-Child. Where does He lie? I bring some pretty toys for His sake.”

But no one could tell her the way to go, and they all said: “Farther on, Baba, farther on.” So she travelled on and on and on for years and years – but she never found the little Christ-Child.

They say that old baba is travelling still, looking for Him. When it comes Christmas Eve, and the children are lying fast asleep, baba comes softly through the snowy fields and towns, wrapped in her long cloak and carrying her basket on her arm. With her staff she raps gently at the doors and goes inside and holds her candle close to the little children's faces.

“Is He here?” she asks. “Is the little Christ-Child here?” And then she turns sorrowfully away again, crying: “Farther on, farther on!” But before she leaves she takes a toy from her basket and lays it beside the pillow for a Christmas gift. “For His sake,” she says softly, and then hurries on through the years and forever in search of the little Christ-Child.

We celebrate Christmas this year in the context of the war in Ukraine and other places in the world. Jesus comes into the world as an infant, an innocent baby, in need of care and love. He chooses to be born in the simplicity of a manger, not in a palace as a king. As such, his humble beginnings declare him to be the Prince of Peace. His mission is to declare peace among all peoples.

As Jesus’ followers, we are called to be peacemakers. Let us work towards peace in our families, among our friends, and among neighbours and strangers alike by adopting a way of life that puts the needs of others first, and ours second. Let us “live simply so others may simply live,” a motto made famous by Gandhi, quoting Saint Elizabeth Seton.

To live simply so others may simply live means to put God first in our lives, to live according to God’s ways, to see brother and sister in each person, to satisfy the hunger and thirst in those in need, to value justice and freedom, to seek truth, to honour human dignity, to take care of mother earth so that our children and grandchildren may have a home to inherit, to have compassion, and above all to love God, neighbour and self as God loves us.

To live otherwise, that is, to live a life that values money, wealth, and power above all else, risks selling ourselves short, ending up unhappy and disappointed. Rather God wants us to be happy and to live with God forever in paradise, in the Garden of Eden, in heaven with God and all our loved ones.

The elderly grandmother – baba, missed her opportunity to see the Christ-child, and forever searches for him, unsatisfied, alone, and cold, growing ever older.

Yet, it is not too late for us. May the story of Christmas – of Jesus’ birth, of God’s presence among us – continue to inspire the world, transforming it through peace and love into the Kingdom of God here on earth.

As we celebrate the Feast of the Nativity of Our Lord, may Christ, truly bless you and your family with peace, love and joy, now and in the New Year!

Christ is Born!  Glorify Him!

Sincerely Yours in Christ,

🞤 Lawrence Huculak, OSBM, Metropolitan Archbishop of Winnipeg; Apostolic Administrator of Saskatoon

🞤 David Motiuk, Eparchial Bishop of Edmonton; Apostolic Administrator of New Westminster

🞤 Bryan Bayda, CSsR, Eparchial Bishop of Toronto

🞤 Andriy Rabiy, Auxiliary Bishop of Winnipeg

🞤 Michael Wiwchar, CSsR, Bishop Emeritus of Saskatoon

🞤 Stephen Chmilar, Bishop Emeritus of Toronto


Всечеснішим Отцям, Преподобним Сестрам та Братам Монаших Спільнот,
Семінаристам та Вірним Української Католицької Церкви в Канаді

6/19 грудня 2022, Свято Святого Муколая

Христос Рождається! Славіте Його!

Дорогі Брати і Сестри у Христі,

Казка про Бабцю

Відзначаючи Різдво, свято народження нашого Господа, давайте пригадаємо Легенду про стареньку бабцю, події якої відбулися багато років тому, тієї ночі, коли Дитятко-Ісус народився у Вифлеємі.

В одній краïні далеко від місця, де народився Ісус, старенька бабуня, яку в селі всі звали «Бабця» сиділа в своïй теплій хатинці біля вогнища. Вітер скавулів і дув снігом, але це зовсім не турбувало Бабцю; навпаки, чим більше дув вітер, тим краще грів вогонь.

«Яка я шаслива, що у мене тепла хата і не треба кудись ходити,» – думає Бабця та далі гріється перед вогнем.

Раптом, хтось сильно застукав у двері. Бабця поволеньки відкриває двері, й при світлі свічки бачить трьох стареньких дідусів, що стоять на засніженім порозі. Бороди у них білі як сніг, а такі довгі, що стеляться по землі. Очі дідусів мило віддзеркaлюють світло свічки, що тримала бабця в руці, а в ïхніх обіймах блищать дорогоцінні подарунки—коробочки наповнені коштовними каміннями, пахучими маслами й оліями.

«Пройшли ми дуже далеку дорогу, розповідають дідусі, але ми зупинилися в тебе, Бабцю, щоб розказати тобі про Князя-Дитятка, який народився цієï ночі у Вифлеємі. Він прийшов на землю, щоб царювати на землі і навчати усіх бути люблячими і вірними. Ми йдемо, щоб принести Йому дари. Ходи з нами Бабцю, щоб привітати Дитятка Ісуса!»

Бабця глянула на завірюху, що віяла за плечами дідусів а тоді дивиться в свою теплу кімнату, де потріскувало вогнище. «Здається, що уже дуже пізно мені кудись виходити, та й ще до того, мороз тріщить цієï ночі,» – відповідає старенька. Бабця закрила двері та повернулася в кімнату. Дідусі продовжили без бабуні. Бабця гойдається перед вогнем та й думає про Немовлятка Ісуса. Вона любила усіх маленьких дітей.

«Завтра, піду і пошукаю Дитятка Ісуса,’ – вирішила бабця, – «Завтра, коли сонце світить; подарую Йому гарні забавки».

Наступного ранку, Бабця вдягнула довгий, теплий плащ, взяла паличку в руки, наповнила кошик цікавими подарунками: золотими кульками і дерев’яними іграшками, та пішла в дорогу шукати Дитятка Ісуса.

Але, Бабця забула одну річ – вона забула запитати трьох старців дорогу до Вифлеєма. А старці зайшли так далеко, що бабця не могла ïх наздогнати. Шукала бабця дорогу. Блукала по лісах, полях і містах, питала усіх подорожуючих: «Я шукаю Дитятка Ісуса. Чи знаєте місце де він знаходиться? Я несу Йому гарні забавки».

Ніхто Бабці не зміг допомогти; усі ïй однаково відповідали: «Продовжуйте йти, бабцю, вони пішли далі». Бабця човгала дальше, повільно ішла вона зі своєю паличкою, далі й далі. Крок за кроком, рік за роком, шукала бабця ясла, де лежить Дитятко Ісус. На жаль, бабця не могла відшукати дорогу до місця, де знаходиться маленький Ісус.

Говорять, що бабця надалі шукає дорогу до Ісуса. Розповідають, що кожного року вночі перед Різдвом Христовим, коли діточки у своïх ліжечках сплять солодким сном, Бабця, одягнена в своєму довгому, теплому плащі та з кошиком у руці тихенко стукає паличкою в двері, входить у кімнати де сплять дітоньки і прихиляється до кожного личка та питає,

«Чи Ісус тут знаходиться? Чи то тут спить Дитятко Ісус?» І сумно бабця відвертається з наповненими сльозами очима та шамотить собі, «дальше, ще трішки дальше». Перед тим як бабця виходить із спальні, вона вибирає з кошика і залишає забавку на подушці кожноï дитини. «Це ради Нього,» шепоче Бабця, та продовжує рік за роком на віки вічні шукати Дитятка Ісуса.

Цьогоріч ми святкуємо Різдво в контексті війни в Україні та інших країнах світу. Христос приходить до цього світу, як немовля, як невинна дитинка, яка потребує опіки і любові. Він вибирає бути народженим у простоті ясел, а не у царському палаці. Тому вже через цей смиренний початок життя Ісус проявляє себе як Цар миру. Його місія - проголошення миру між усіма людьми.

Як Христові послідовники, ми покликані бути миротворцями. Тож давайте разом працювати над миром у наших сім’ях, серед друзів, сусідів як і серед чужинців через переміну у нашому ставленні до потреб ближніх, які мають бути на першому місці, у той час як нашим потребам належить лише друге місце. Давайте згідно і життєвим кредом Махатми Ганді, яке він запозичив від святої Єлизавети Сетон: »жити в простоті, щоб інші могли попросту жити.»

Жити просто, щоб інші могли попросту жити - означає поставити Бога на першому місці у нашому житті, ходити Божими стежками, бачити брата чи сестру у кожній особі, нагодувати і напоїти потребуючих, цінувати справедливість і свободу, шукати істину, шанувати людську гідність, піклуватися матінкою-землею, щоб наші діти і внуки могли успадкувати від нас свою домівку, мати співчуття, і понад усе - любити Бога, ближнього і себе так як Господь любить нас.

Жити по-іншому означає жити життям, яке цінує лише гроші, багатство і владу над іншими і призводить до марної розтрати життєвих вартостей, розчарувань і відсутності щастя. Натомість, Господь хоче, щоб ми були щасливими і жили у раю, у Едемському саді, на небесах разом з Ним і тими, кого ми любимо.

Старенька бабуся, Бабця, втратила можливість побачити Дитятка Ісуса і тому - вічно шукає Його, будучи не задоволеною життям, самотньою, замерзлою і постійно старіючою.

Але ми ще не втратили свого шансу. Тож нехай історія Різдва, Ісусового народження, Божої присутності серед нас продовжує надихати світ, перетворюючи його через мир і любов на Царство Небесне, яке присутнє вже тут на землі.

Святкуючи Празник Господнього Рождества, нехай Христос благословить Вас і Вашу сім’ю миром, любов’ю і радістю, зараз і в новому році!

Христос Рождається! Славіте Його!

Ваші у Христі,

🞤 Лаврентій Гуцуляк, ЧСВВ, Митрополит-Архиєпископ Вінніпезький; Апостольський Адміністратор Саскатунський

🞤 Давид Мотюк, Єпарх Едмонтонський; Апостольський Адміністратор Нью-Вестмінстерсьої Єпархії

🞤 Браєн Байда, ЧНІ, Єпарх Саскатунський

🞤 Андрій Рабій, Помічник Вінніпезький

🞤 Михаїл Вівчар, ЧНІ, Єпископ-емерит Саскатунський

🞤 Стефан Хміляр, Єпископ-емерит Торонтонський


11–12 March 2022

Father Yuriy Sakvuk in liturgical robes

We are pleased to announce that Father Yuriy Sakvuk, a priest from Ukraine, will be providing our Lenten retreat this year. Father Sakvuk will pray the Stations of the Cross with us and give an address at 5:30PM Friday, and give the homily at Divine Liturgy at 11:00AM Saturday. He will be available to hear confessions on both days.

From Monday to Thursday this week, an evening service consisting of the Great Canon of Saint Andrew of Crete will be prayed at St Nicholas parish in Victoria and live-streamed here.

‘From the night I seek You early,
O Lover of mankind: give me light,
I pray You, and guide me also
in Your commandments, and teach me,
O Saviour, to do Your will.’

The four-day division of the 150 odes of Saint Andrew’s Great Canon of repentance concludes today. Once more, on Thursday of the fifth week of Great Lent, we will pray the Great Canon again, in its entirety.

Great Canon of Saint Andrew of Crete (day 4)

From Monday to Thursday this week, an evening service consisting of the Great Canon of Saint Andrew of Crete will be prayed at St Nicholas parish in Victoria and live-streamed here.

Venerable Andrew, thrice-blessed father,
shepherd of Crete, do not cease
to offer prayer for us who sing
your praises, so that we, who honour
your memory with faith, may be
delivered from all wrath and affliction
and corruption, and released from faults.

The full text of the service is available here [PDF].

Great Canon of Saint Andrew of Crete (day 3)

From Monday to Thursday this week, an evening service consisting of the Great Canon of Saint Andrew of Crete will be prayed at St Nicholas parish in Victoria and live-streamed here.

Saint Andrew was born in Damascus around AD 650, and died in the first half of the 8th Century, on the Greek island of Lesbos. He is associated with the island of Crete, where he was Metropolitan Bishop of Gortyna, and also with Jerusalem, where he began his ecclesiastical ministry, and with Constantinople where he was for a time Archdeacon in the great church of Hagia Sophia. As a hymnographer, Saint Andrew had a profound impact on eastern liturgies, and is credited with inventing or introducing to Christian hymnody the canon form, which became a feature of the daily office prayers. The canon form is composed of odes, each of which establishes a theme, based on a Biblical canticle, and then develops and expands on that theme in a way that reveals its relevance to the particular day or season.

The text of the service is available here [PDF].

Great Canon of Saint Andrew of Crete (day 2)

In the calendar of the Ukrainian Catholic Church, the penitential season of Great Lent commences on the Monday following the Sunday of Forgiveness (two days before the Ash Wednesday start of Lent in the Roman Catholic Church).

From Monday to Thursday this week, an evening service consisting of the Great Canon of Saint Andrew of Crete will be prayed at St Nicholas parish in Victoria and live-streamed here. Also known as the Canon of Repentance, Saint Andrew’s masterwork of penitential poetry chronologically recounts in 150 odes the Biblical history of humanity’s fall and redemption from the perspective of the individual sinner, encouraging recognition of the need for repentance and a turning again towards God. The Great Canon is divided into four sections, which are prayed across the first four nights of Great Lent.

The text of the service is available here [PDF].

Great Canon of Saint Andrew of Crete (day 1)

Vespers with Liturgy

From Saint Nicholas the Wonderworker parish, Victoria BC.
9AM, 1 April 2021.

Liturgy of the Presanctified Gifts

From Saint Nicholas the Wonderworker parish, Victoria BC.
6PM, 31 March 2021.

Divine Liturgy with Sorokousty

From Saint Nicholas the Wonderworker parish, Victoria.
9AM, Saturday 27 March.

Liturgy of the Presanctified Gifts

From Saint Nicholas the Wonderworker parish, Victoria BC.
6PM, 26 March 2021.

Liturgy of the Presanctified Gifts

From Saint Nicholas the Wonderworker parish, Victoria BC.
6PM, 24 March 2021.

Liturgy of the Presanctified Gifts

From Saint Nicholas the Wonderworker parish, Victoria BC.
6PM, 19 March 2021.

Liturgy of the Presanctified Gifts

From Saint Nicholas the Wonderworker parish, Victoria BC.
6PM, 12 March 2021.

Liturgy of the Presanctified Gifts

From Saint Nicholas the Wonderworker parish, Victoria BC.
6PM, 10 March 2021.

Divine Liturgy with Sorokousty

From Saint Nicholas the Wonderworker parish, Victoria.
9AM, Saturday 6 March.

Liturgy of the Presanctified Gifts

From Saint Nicholas the Wonderworker parish, Victoria BC.
6PM, 5 March 2021.

Liturgy of the Presanctified Gifts

From Saint Nicholas the Wonderworker parish, Victoria BC.
6PM, 3 March 2021.


Sunday, Feb 28 at 11:30 AM

Make your Lenten journey with seasoned liturgists who will guide you through the liturgical services of Lent, encourage you to delve into the depths of Lenten mystagogy, and clarify the meaning of some ancient texts and traditions.

Deacon Daniel Galadza, S.E.O.D. in Byzantine liturgy, a research fellow at the Centre of Advanced Studies of the University of Regensburg, Germany.
Very Rev Mark Morozowich, S.E.O.D. Dean of The School of Theology and Religious Studies at Catholic University of America and Associate Professor of Liturgical Studies/ Sacramental Theology.
Most Rev Bohdan Danylo, STL. Ukrainian Catholic Bishop of Saint Josaphat in Parma

Most Rev Hlib Lonchyna, S.E.O.D.

Departure. A roadmap of Lenten services with Deacon Daniel
Along the way. The Presanctified Liturgy explained by Father Mark
Destination. Liturgies of Great and Holy Week services with Bishop Bohdan

To join
The event will be held in English via Zoom video conferencing.
Please register to get the link to participate..

Divine Liturgy with Sorokousty

From Saint Nicholas the Wonderworker parish, Victoria.
9AM, Saturday 27 February.