Skip to content

Category: Feasts

Published on

Icon of the Resurrection

EASTER PASTORAL LETTER OF HIS BEATITUDE SVIATOSLAV

Christ is Risen!

Having kept its seals intact,
You rose from the grave, O Christ,
Who preserved the Virgin’s keys in Your birth,
and opened for us the doors of Paradise.
— Ode 6, Paschal Canon —

Beloved in Christ!

Once again, we celebrate the Pascha of Christ amid incredible suffering associated with the horrors of open warfare. Over the past year, there has been so much pain and trauma, so many deported and wounded, captured and missing in action, so many broken lives in every corner of Ukraine and in various countries where our people have settled! So many of our dead—our fathers and mothers, brothers and sisters, sons and daughters—have sowed our land, the black-earth of Ukraine, with their bodies, as if with life-giving seeds! Sometimes we simply cry out to the Lord in pain: “My God, my God, why have you forsaken me? Why are you so far from saving me, from the words of my groaning?” (Ps 22:1). Our Saviour, crucified on the cross, also prayed with these words! But today, on this bright and joyful feast of Resurrection and life, the great mystery of victory opens up before us—of joy over sadness, truth over falsehood, glory over insult and mockery, light over darkness, good over evil, life over death. The crucified Lord lives! The Good Shepherd, tortured to death, reigns forever! Christ is risen – eternal joy!

Having kept its seals intact, You rose from the grave, O Christ…

It’s difficult to seek healing when deep wounds afflict our body and soul. It is not easy to speak of the joy of resurrection when we see suffering and death everywhere. But let us note that the risen body of Jesus, whom we encounter today in our communities, still bears all the wounds of the crucifixion. After He appeared to His disciples for the first time on the day of Resurrection, the Apostle Thomas, who was absent on that occasion, did not want to believe: “Unless I see in his hands the mark of the nails, and place my finger into the mark of the nails, and place my hand into his side, I will never believe” (Jn 20:25). However, Christ tells Thomas when he finally meets him: “Put your finger here, and see my hands; and put out your hand, and place it in my side. Do not disbelieve, but believe” (Jn 20:27). He who was crucified and died is the same Lord who rose from the dead. As the Risen One, the conqueror of death, He allows Himself to be recognized by disciples of all nations and generations precisely by His wounds!

At the same time, the body of the risen Saviour is no longer subject to the usual laws of nature: it passes through the stone with which the entrance to the tomb was blocked, without breaking its seals. It passes through the locked door to the upper room, where the disciples hid for fear of the Jews (see Jn 20:19). The risen Christ bears the traces of a terrible death on his glorified body, but death no longer has power over him! Only in order to reveal the emptiness of Christ’s tomb, the angel descends, moves away the stone, breaks the seals and says to the myrrh-bearers: “Do not be alarmed. You seek Jesus of Nazareth, who was crucified. He has risen; he is not here. See the place where they laid him” (Mk 16:6).

Faith in the Resurrection of Christ is the basis for our belief in the resurrection of every person. What our resurrected bodies will be like in God’s glory is hard to even imagine. However, celebrating the Lord’s Pascha, we can be sure that it will be a glorification of the abused, a restoration of the broken and destroyed, a healing of the wounded. Today, the Risen Christ extends His life-giving and wounded right hand to a wounded Ukraine. His glorified wounds touch our wounds, which still bleed and hurt. The Crucified and Risen One makes our wounds His—and in the resurrection of Ukraine they become the glorified wounds of the victors

To celebrate Easter  for us today means to feel the healing touch of Christ’s life-giving hand, which is pierced by His glorified wounds. This touch to our wounds infuses into us the strength of the wounds of the Risen One, the breath of the One who overcame death and gave life to those in the graves. On this great day, let’s remember the words of the Apostle of the nations: “For if we have been united with him in a death like his, we shall certainly be united with him in a resurrection like his” (Rom 6:5). The wounds of those who were wounded with Christ will inevitably turn into the wounds of the glorified Lord: because Christ is risen!

 … Who preserved the Virgin’s keys in Your birth,  and opened for us the doors of Paradise.

In our tradition, we do not reproduce the Resurrection event itself in iconography. For us, the image of “The Descent into Hades” is the icon for the feast. One notes that in this icon at the bottom there are keys—a symbol of Christ’s victory over death and the power of hell. For God everything is open: a virgin’s womb, a tombstone, a locked door, human hearts... The Lord sees our affliction—we can be sure of His closeness in times of trouble. With His Passover, He has already opened the doors of paradise for us, but in order for us to enter, He needs our cooperation and our trust. So, let us firmly believe: just as neither the seals of the tomb nor the military guard could restrain Christ in His glorified body, so no aggressor and occupier will be able to defeat our wounded Ukraine. We will defeat the enemy, rebuild our destroyed cities, towns, and villages, heal our wounds by the power and action of the Holy Spirit—because Christ is risen!

The light of Christ’s Resurrection transforms our sadness and our tears into the joy of Pascha, as it was for the sorrowful myrrh-bearing women at the empty tomb of the Saviour. And today we see that what seems impossible and hopeless from a human point of view emerges victorious to the glory of the One who, having opened the doors of paradise, gives us eternal life.

If Christ on the cross, in the midst of incredible suffering, was able to raise His eyes to the Father with a hope that dispels despair, then let us have the courage today to speak to the resurrected Saviour together with the Psalmist: “For he has not despised or abhorred the affliction of the afflicted, and he has not hidden his face from him, but has heard, when he cried to him.... Posterity shall serve him; it shall be told of the Lord to the coming generation; they shall come and proclaim his righteousness to a people yet unborn, that he (the Lord) has done it” (Ps 22, 24, 30–31).

Let us remember that our victory depends not only on our military ability to resist the Russian troops, but also on our ability on the spiritual front to open ourselves to the power of the Resurrection and become an instrument of healing and peace in the Lord’s hands:

Peace is brought by Christ Himself,
Peace proclaimed to us from heaven,
Let God’s peace be shared among us,
Let God’s grace be given glory,
Divine miracle of miracles:
Christ is Risen! Christ is Risen!

(Ukrainian Easter Hymn, Khrystos Voskres! Radist z neba.)

Dear Brothers and Sisters in Christ! I greet you on the feast of Christ’s victory over every evil and over death itself. Let our confidence in victory be a healing balm for all our wounds, spiritual and physical. In the joy of the Resurrection of our Lord, I greet all our defenders-heroes who are on the front lines today or who have been wounded. Open your heart to Christ, who sees your sacrifice and your pain, and makes them His own.

I embrace the families of our soldiers, especially of prisoners of war and those missing in action. I pray that your relatives will be found and will return home as soon as possible. Be joined with them through prayer because the Lord is always close to them.

I unite myself spiritually to those who are in the occupied territories and do not have an opportunity to go to their Church today but are waiting for liberation and pray for Ukraine’s victory. In the hope of the resurrection and with tears in my eyes, I embrace those who mourn their dead, both soldier-heroes and peaceful civilians who became victims of the criminal actions of the occupier. I greet our refugees and displaced persons who foster the hope of returning home after victory and rebuilding their native city or village.

With gratitude I greet our volunteers, our military and medical chaplains, each in their own place working to bring our common victory closer; those who labour to support a neighbour in need, both in Ukraine and abroad. You are awesome and we are proud of you! I embrace all Ukrainians—children, adults and the elderly, men and women. In sharing the Easter basket, may you experience profound joy, God’s mercy and blessings. I embrace with a fatherly love all the clergy, religious, and faithful in Ukraine and throughout the world, and sincerely wish you all a blessed Easter feast, a tasty sharing of our traditional blessed egg, and a Paschal joy that is full of light.

The grace of our Risen Lord Jesus Christ, the love of God the Father, and the communion of the Holy Spirit be with you all.

Christ is risen! Truly, He is risen!

🞤 SVIATOSLAV

Given in Kyiv at the Patriarchal Cathedral of the Resurrection of Christ, on the Day of the Holy Martyrs Sabinus and Papas March 29 (16), 2023 A.D.

✙

ВЕЛИКОДНЄ ПОСЛАННЯ БЛАЖЕННІШОГО СВЯТОСЛАВА 

Христос воскрес!

Зберігши цілими печаті,
Воскрес Ти із гробу, Христе,
що ключів Діви не порушив у різдві Твоїм,
і відчинив нам райські двері.
— Пісня 6 Канону Пасхи —

Дорогі в Христі!

Знову ми святкуємо Пасху Христову серед неймовірного терпіння, пов’язаного з жахіттям відкритої війни. За минулий рік стільки болю і травм, стільки депортованих і поранених, полонених і зниклих безвісти, покалічених у кожному куточку України та в різних країнах нашого поселення! Стільки загиблих – наших батьків і матерів, братів і сестер, синів і дочок – засíяли своїми тілами, немов життєдайним зерном, нашу землю, українські чорноземи! Деколи ми вже просто з болю взиваємо до Господа: «Боже мій, Боже мій, чому мене покинув? Стоїш далеко від спасіння мого, від слів мого зойку» (Пс. 22, 2). Цими словами також молився наш Спаситель, розп’ятий на хресті. Та сьогодні, у це світле й радісне свято Воскресіння і життя, відкривається перед нами велике таїнство перемоги—радості над смутком, правди над неправдою, слави над наругою і знущанням, світла над темрявою, добра над злом, життя над смертю. Розп’ятий Господь живе! Добрий Пастир, замучений на смерть, царює повік! Христос воскрес – радість вічна!

Зберігши цілими печаті, воскрес Ти із гробу, Христе…

Шукати зцілення важко, коли на нашому тілі й нашій душі ятряться глибокі рани. Говорити про радість воскресіння нелегко, коли скрізь бачимо терпіння і смерть. Але зауважмо, що тіло воскреслого Ісуса, якого ми зустрічаємо сьогодні в наших спільнотах, усе ще носить на собі всі рани розп’яття. Після того як Він уперше з’явився перед своїми учнями в день Воскресіння, відсутній на той момент апостол Тома не хотів нікому повірити: «Якщо не побачу на Його руках знаків від цвяхів і не вкладу свого пальця у місце, де були цвяхи, а й руки моєї не вкладу в бік Його, – не повірю!» (Ів. 20, 25). Однак Христос говорить Томі, коли нарешті його зустрічає: «Подай сюди твій палець і глянь на Мої руки. І руку твою простягни і вклади її у бік Мій. Та й не будь невіруючий, – а віруючий!» (Ів. 20, 27). Той, хто був розп’ятий на хресті й помер, – це той самий Господь, який воскрес із мертвих. Як воскреслий, переможець смерті, Він дає себе пізнати своїм учням усіх часів і народів саме своїми ранами!

Водночас тіло воскреслого Спасителя вже не підлягає звичайним законам природи: воно проходить крізь камінь, яким був завалений вхід до гробу, не порушуючи печатей, проходить через замкнені двері до світлиці, де учні переховувалися зі страху перед юдеями (див. Ів. 20, 19). Воскреслий Христос носить на своєму прославленому тілі сліди жахливої смерті, але смерть над ним влади вже не має! Лише для того щоб виявити порожнечу Божого гробу, ангел сходить, відсуває камінь, ламає печаті й каже до мироносиць: «Не жахайтеся! Ви шукаєте Ісуса Назарянина, розп’ятого. Він воскрес, Його нема тут. Ось місце, де Його були поклали» (Мр. 16, 6).

Віра у Воскресіння Христове є основою для нашої віри у воскресіння кожної людини. Якими будуть наші воскреслі тіла у Божій славі, важко навіть собі уявити. Проте, святкуючи Пасху Господню, ми впевнені, що це буде прославлення зневаженого, відновлення розбитого і знищеного, оздоровлення зраненого. Воскреслий Христос сьогодні простягає свою життєдайну і зранену правицю до зраненої України, Його прославлені рани торкаються наших ран, які ще кровлять і болять. Розп’ятий і Воскреслий робить наші рани Своїми – і вони у воскресінні України стають прославленими ранами переможців!

Святкувати Пасху для нас сьогодні означає відчути цілющий дотик Христової життєдайної десниці, яка пробита Його прославленими ранами. Цей доторк до наших ран вливає в нас силу ран Воскреслого, подих Того, хто смерть подолав і тим, що в гробах, життя дарував. Цього великого дня згадаймо слова Апостола народів: «Бо якщо ми з'єднані з Ним подобою Його смерти, то будемо і подобою воскресіння» (Рим. 6, 5). Рани тих, кого поранено з Христом, неминуче перетворяться на рани прославленого Господа: бо Христос воскрес!

…Що ключів Діви не порушив у різдві Твоїм, і відчинив нам райські двері

У нашій традиції ми не відтворюємо в іконописі самої події Воскресіння. Для нас празничною іконою є зображення «Зішестя в ад». Слід зауважити, що внизу на цій іконі лежать ключі—символ Христової перемоги над смертю та силою пекла. Для Бога все відкрите: дівиче лоно, надгробний камінь, замкнені двері, людські серця… Господь бачить нашу біду — ми можемо бути впевненими в Його близькості в час тривоги. Своєю Пасхою Він уже відчинив нам райські двері, але, для того щоб ми могли ввійти, Він потребує нашої співпраці та нашого довір’я. Отож вірмо твердо: як не стримали Христа в Його прославленому тілі ні гробні печаті, ні військова сторожа, так само нашої зраненої України не буде здатним поконати жодний агресор і окупант. Ми переможемо ворога, відбудуємо наші зруйновані міста і села, залікуємо наші рани силою і діянням Святого Духа: бо Христос воскрес!

Світло Воскресіння Христового перетворює наш смуток і наші сльози на пасхальну радість, як це сталося із печаллю жінок-мироносиць при порожньому гробі Спасителя. І ми сьогодні бачимо, що те, що з людського погляду неможливе, безнадійне, стає переможним, перетворюється на прославу Того, хто, відчинивши райські двері, дарує нам життя вічне.

Якщо Христос на хресті, серед неймовірних страждань, зміг підвести свої очі до Отця з надією, яка розвіює відчай, то й ми маймо нині сміливість промовити до воскреслого Спасителя разом із псалмоспівцем: «Бо Він не гидував, не гордував бідою бідака, і не ховав обличчя свого від нього; і коли той взивав до Нього, – слухав…  І душа моя для Нього житиме; моє потомство буде Йому служити, і розповість про Господа прийдешньому родові; прийдуть, оповістять про Його добрість народові, що має народитись: Таке вчинив Господь!» (Пс. 22, 25. 29–32).

Пам’ятаймо, що наша перемога залежить не тільки від військової спроможності протистояти російським військам, а й від нашої здатності на духовному фронті відкритися Божій силі воскресіння і стати знаряддям зцілення та миру в Господніх руках:

Мир нам сам Христос приносить,
Мир нам небо днесь голосить,
Мир той Божий всі вітаймо,
Ласку Божу прославляймо,
Чудо Боже всіх чудес:
Христос воскрес! Христос воскрес!

(Пісня «Христос воскрес! Радість з неба».)

Дорогі в Христі браття і сестри! Вітаю вас зі святом Христової перемоги над будь-яким злом і над самою смертю. Хай упевненість у перемозі буде цілющим бальзамом на всі наші рани, душевні й тілесні. У радості Воскресіння Господнього вітаю всіх наших захисників-героїв, які сьогодні на фронті та які зазнали поранення. Відкрийте серце Христові, який бачить вашу жертву та ваш біль і робить їх Своїми.

 

Обіймаю родини наших військових, особливо полонених і зниклих безвісти. Молюся, щоб якнайшвидше ваші рідні були віднайдені та повернулися додому. Єднайтеся з ними через молитву, бо Господь завжди близько до них.

Духовно об’єднуюся з тими, що перебувають на окупованих територіях і не мають можливості сьогодні піти до своєї Церкви, але чекають на звільнення і моляться за перемогу України. У надії на воскресіння та зі сльозами на очах обіймаю тих, хто оплакує загиблих, і воїнів-героїв, і мирних громадян, які стали жертвами злочинних дій окупанта. Вітаю наших біженців і переселенців, які плекають надію на повернення додому після перемоги та на відбудову рідного міста чи села.

Із вдячністю вітаю наших волонтерів, військових і медичних капеланів, кожного, хто на своєму місці наближає нашу спільну перемогу, хто трудиться для того, щоб допомогти ближньому в біді, як в Україні, так і в країнах поселення. Ви сильні і ми пишаємося вами! Обіймаю всіх українців—дітей, дорослих і похилих віком, чоловіків і жінок—і зичу вам, щоб, ділячись великоднім кошиком, ви відчули глибоку радість, Божу милість і  благословення. Усе духовенство, усіх богопосвячених осіб і мирян в Україні та на поселеннях огортаю батьківською любов’ю. Щиро бажаю вам благословенних Великодніх свят, смачного свяченого яйця та світлої пасхальної радості!

Благодать воскреслого Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога Отця і причастя Святого Духа нехай будуть з усіма вами!

Христос воскрес! Воістину воскрес!

🞤 СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві, при Патріаршому соборі Воскресіння Христового, у день Святих мучеників Савина й Папи, 29 (16) березня 2023 року Божого

Published on

Icon of the Resurrection

PASTORAL LETTER OF THE UKRAINIAN CATHOLIC BISHOPS OF CANADA
ON THE OCCASION OF THE FEAST OF THE RESURRECTION OF OUR LORD

“Were not our hearts burning inside… It is true.  Our Lord is risen!”
(Luke 24:32&34)

Christ is Risen!

Dearly Beloved in Christ!

Following the ancient tradition, our Church invited us to more intense prayer, penance and charity during the forty days of the Great Fast.  This was not a forced imposition to make us sad or irritable.  Rather, it was an invitation to transformation.  It was a challenge to change our hearts, purify our souls and improve ourselves in order that we would be truly worthy to meet and enjoy the glorious Feast of our Lord’s Holy Resurrection.

Just prior to that first glorious Easter morning, there was betrayal, loneliness, suffering, passion and death.  Faith was displaced by fear and sadness in the apostles and disciples of Christ.  Their hope was buried in the tomb.  The seemingly last act of love was the weeping women going to the tomb to anoint the body of Jesus.

Let us recall the event at Emmaus.  Two disheartened disciples, Cleopas and Luke, talk sadly along the way about Jesus’ passion and death.  Unknown to them, our Lord joins them on the road and explains all those things that had to happen.  Later, at the “breaking of bread”, the two disciples recognized the Risen Jesus, and as the Gospel tells us, “They said to one another, ‘Were not our hearts burning inside us as He talked to us on the road and explained the Scriptures to us?’” They rush back to meet the other disciples and are greeted with the joyous news, “It is true. The Lord is risen.”  (Lk. 24: 32 & 34)

During this whole period of Great Fast preparation, our Church led us gradually to these astonishing Gospel passages announcing the Resurrection of our Lord, God and Savior Jesus Christ.  And every time we hear this “good news” our hearts should burn inside us as we marvel at all these things that were done for our salvation.  We cannot remain silent. We cannot just whisper it. We have to shout it out! Not just you and I, but everyone, the whole Church: Christ is risen! Truly He is risen!

The Resurrection of Christ is the greatest proof of God’s love for us.  Just like the disciples, we too realize that there is no Resurrection without suffering and the cross.  Jesus wanted to suffer, die and rise from the dead for our sakes.  Christ’s victory over death is also our victory because we have been baptized into His death and shall rise with Him in glory.  We live according to Christ’s Gospel anticipating His blessings and eternal life.

The Resurrection of Christ validates everything He taught and did during His early mission. Faith in the Resurrection leads to life.  Our faith in Easter goes beyond the tomb.  Yes, we kiss the burial shroud with tears in our eyes.  These tears of sadness are transformed into tears of gladness because of our faith in the Risen Christ.  Our Lord lives.

We do not just read about the Resurrection once a year or celebrate Easter merely as a historical event. In times of uncertainty, confusion, helplessness and need of protection, we rush to the empty tomb and witness the love that conquered death.  This faith has meaning for us today and every day of our lives.  Christ’s Resurrection is reflected in our lives every time we choose life over death; when we prefer light to darkness; when we choose a life of grace rather than a life of sin; when we put love where there is hatred and indifference and when we choose peace over discord and war.

Particularly today we need to demonstrate this faith to everyone - together, in churches, at our Easter meals, and say, “It is true, Christ is risen!” Just like the two disciples at Emmaus, Mary Magdalene and the myrrh-bearing women, Peter and John and the unbelieving Thomas, we proclaim: “Are not our hearts burning inside us … It is true!  Our Lord is risen!” (Lk. 24: 32 & 34).

There is no doubt that Christ’s resurrection constitutes the greatest and most important feast in our Church’s calendar.  It is the Feast of Feasts, the Holy Day of Holy Days. However, it is possible that not everyone in our congregations will be able to go to their parish church or be home for Easter because they were destroyed or had to flee from it because of the war. Not everyone may be able to share with their loved ones the traditional Easter dinner and the joy of Easter. If you know someone who has no family or relatives close by, please invite them to come to church for Easter worship and then to your home for a meal of paska and other blessed foods. No one should be homе alone this Easter!  The ongoing war is not an excuse for self-isolation, self-pity and fear. We are people who believe in the Resurrection of Christ, a people of hope and light even in times of darkness. Faith gives strength, perseverance and endurance. Christ has conquered our greatest enemy - death, and we prevail over the powers of evil, all visible and invisible enemies with His help.

On this joyous, solemn and glorious Feast of Easter, we want to assure you of our prayers for great joy, abundant grace, good health and success in your daily struggles for the good of our families, beloved nations of Canada and Ukraine, and Christ’s Church.  Let us be grateful for Almighty God’s great love for us and all His generous gifts.

May the abundant blessings of the Risen Christ and His promise of peace and eternal life be yours today and always!

🞤 Lawrence Huculak, OSBM
Metropolitan Archbishop of Winnipeg
Apostolic Administrator of Saskatoon

🞤 David Motiuk
Eparchial Bishop of Edmonton
Apostolic Administrator of New Westminster

🞤 Bryan Bayda, CSsR
Eparchial Bishop of Toronto

🞤 Andriy Rabiy
Auxiliary Bishop of Winnipeg

✙

ПАСТОРАЛЬНЕ ПОСЛАННЯ УКРАЇНСЬКИХ КАТОЛИЦЬКИХ ЄПИСКОПІВ КАНАДИ
НА СВІТЛИЙ ПРАЗНИК  ВОСКРЕСІННЯ ГОСПОДНЬОГО

 “Чи не палало наше серце в нас у грудях... Христос справді воскрес!”
(Лука 24:32; 34)

Христос Воскрес!

Дорогі у Христі!

За давньою традицією наша Церква знову закликала нас до більш ревної молитви, покаяння та милосердя протягом сорока днів Великого посту. Це не було примусовим нав’язуванням, щоб зробити нас сумними чи дратівливими. Швидше, це було запрошення до перетворення. Це потрібно сприйняти як виклик до зміни нашого серця, очистити наші душі та самовдосконалення, щоб ми справді стали готовими та гідними зустріти світле і величне свято Святого Воскресіння нашого Господа Ісуса Христа.

Напередодні того першого великоднього ранку були зрада, самотність, страждання, пристрасть і смерть. Віра була витіснена страхом і сумом в апостолів та учнів Христа. Їхня надія була похована в гробниці. Здавалося б, останнім актом любові був прихід заплаканих жінок, які йшли до гробу, щоб помазати тіло Ісуса.

Згадаймо подію, яка сталася в Емаусі. Двоє засмучених учнів, Клеопа та Лука, дорогою сумно розповідають про страждання та смерть Ісуса. Невідомо їм, наш Господь приєднується до них у дорозі та пояснює все те, що мало статися. Пізніше, під час «ламання хліба», два учні впізнали Воскреслого Ісуса, і, як розповідає нам Євангеліє, «вони сказали один одному: «Чи не горіло в нас серце, коли Він розмовляв з нами в дорозі і пояснював Писання для нас?» Вони поспішають назад, щоб зустріти інших учнів, і їх вітають радісною новиною: «Чи не палало наше серце в нас у грудях... Христос справді воскрес!» (Лк. 24: 32 і 34).

Протягом приготування у часі Великого посту наша Церква поступово вела нас до цих дивовижних євангельських уривків, які сповіщають про Воскресіння нашого Господа, Бога і Спасителя Ісуса Христа. І кожного разу, коли ми чуємо цю «добру новину», наші серця повинні горіти всередині нас, і дивуємося всьому тому, що було зроблено для нашого спасіння. Ми не можемо мовчати. Ми не можемо просто прошепотіти це. Ми повинні чим дужче голосити! Не тільки ми з вами, але всі, уся Церква: Христос Воскрес! Воістину воскрес!

Воскресіння Христове є найбільшим доказом Божої любові до нас. Подібно до учнів, ми теж усвідомлюємо, що немає Воскресіння без страждань і хреста. Ісус хотів постраждати, померти і воскреснути з мертвих заради нас. Перемога Христа над смертю є також нашою перемогою, тому що ми охристилися в Його смерть і воскреснемо з Ним у славі. Ми живемо  Христовим Євангелієм, очікуючи Його благословень і вічного життя.

Воскресіння Христа підтверджує все, чого Він навчав і робив, перебуваючи з нами. Віра у Воскресіння веде до життя. Наша віра у воскресіння виходить за межі гробу. Так, ми зі сльозами на очах цілуємо плащаницю. Але сьогодні ці сльози смутку перетворюються на сльози радості через нашу віру у Воскреслого Христа. Наш Господь живий.

Ми читаємо про Воскресіння не тільки раз на рік або святкуємо Великдень просто як історичну подію. У часи невизначеності, розгубленості, безпорадності та потреби захисту ми поспішаємо до порожньої гробниці й стаємо свідками Любові, яка перемогла смерть. Ця віра має значення для нас сьогодні і кожного дня нашого життя. Воскресіння Христове відображається в нашому житті кожного разу, коли ми обираємо життя, а не смерть; коли ми віддаємо перевагу світлу перед темрявою; коли ми обираємо життя в благодаті, а не життя в гріху; коли ми ставимо любов там, де є ненависть і байдужість, і коли ми обираємо мир замість розбрату та війни.

Особливо сьогодні ми маємо демонструвати цю віру всім і разом - в товаристві, у церквах, під час пасхальних трапез і говорити: «Воістину Христос воскрес!» Подібно до двох учнів в Еммаусі, Марії Магдалини та жінок-мироносиць, Петра та Івана та невіруючого Фоми, ми проголошуємо: «Чи не палало наше серце в нас у грудях... Христос справді воскрес!» (Лк. 24: 32 і 34).

Без сумніву, Воскресіння Христове є найбільшим і найважливішим святом у календарі нашої Церкви. Це торжество всіх торжеств та свято всіх свят. Однак можливо, що не всі в наших парафіях зможуть піти до своєї парафіяльної церкви або бути в рідній хаті на Великдень, тому що вони були зруйновані або змушені були втекти через війну. Можливо, не кожен зможе розділити зі своїми близькими традиційний великодній обід та радість Великодня. Якщо ви знаєте когось, у кого немає родини чи родичів, запросіть їх прийти до церкви на пасхальне богослужіння, а потім до свого дому поділитися смачною паскою та іншою освяченою їжею. На Великдень ніхто не повинен бути вдома сам! Війна, яка триває, не є приводом для самоізоляції, жалю себе та страху. Ми є людьми, які вірять у Воскресіння Христове, людьми надії та світла навіть у темряві. Віра надає силу, наполегливість і витривалість. Христос переміг нашого найбільшого ворога – смерть, і ми з Його допомогою переможемо сили зла, усіх видимих і невидимих ворогів.

У цей радісний, урочистий та світлий празник Воскресіння Христового ми хочемо запевнити вас у своїх молитвах, просячи Всемилостивого Господа великої радості, рясних ласк і благодаті, міцного здоров’я та успіху у щоденних змаганнях для добра ваших сімей, улюблених народів Канади та України, і Христової Церкви. Будьмо вдячні за велику любов Всемогутнього Бога до нас і всі Його щедрі дари.

Нехай Воскреслий Господь Ісус Христос благословить вас усіх і Його обітниця миру та вічного життя будуть вашими сьогодні і завжди!

🞤 Лаврентій Гуцуляк, ЧСВВ
Митрополит-Архиєпископ Вінніпезький
Апостольський Адміністратор Саскатунської єпархії

🞤 Давид Мотюк
Єпарх Едмонтонський
Апостольський Адміністратор Ню-Вестмінстерської єпархії

🞤 Браян Байда, ЧНІ
Єпарх Торонтонський

🞤 Андрій Рабій
Єпископ-помічник Вінніпезький

Published on

His Beatitude Sviatoslav, Christmas 2022

CHRISTMAS PASTORAL LETTER OF HIS BEATITUDE SVIATOSLAV

Most Reverend Archbishops and Metropolitans,
God-loving Bishops, Very Reverend Clergy, Venerable Monastics,
Dearly Beloved Brothers and Sisters,
in Ukraine and throughout the world

Fear not, for behold, I bring you good news of great joy
that will be for all the people (Lk 2:10)

Christ is born! Glorify Him!

Beloved in Christ!

I share a great joy with you, “For unto you is born this day in the city of David a Saviour, who is Christ the Lord” (Lk 2:11). For us who believe in the Lord Jesus, to celebrate Christmas is to open ourselves to a joy that lasts forever. The Son of God becomes one of us—God is with us!

In life, we often experience joyful or pleasant events: the birth of a child, a wedding, some achievement, dinner with relatives and friends, etc. However, life experience tells us that such moments are very fragile: a brief moment—and what brought us joy and pleasure, irrevocably sinks into nothingness, and we are left alone with pain, sadness and disappointment. There are many reasons for such a sudden change: a second of inattention, an accident, illness, human malice, or war, as we see in the fate of our long-suffering nation.

And yet, today, we announce to each other a joy that no earthly ordeal or misfortune can deprive us of—the invincible joy of Christ’s Nativity. This is not some fleeting experience or form of distraction that allows us to escape for a while from some daily or even cruel reality. The joy of Christmas is an immersion into the reality of God himself. The Son of God enters into human life, human reality, and takes upon himself the fragility and drama of human existence in order to bring a heavenly perspective into human horizons: “And suddenly there was with the angel a multitude of the heavenly host praising God and saying, ‘Glory to God in the highest, and on earth peace among those with whom he is pleased!’” (Lk 2:13-14).

 

Christmas invites us to an encounter with a God who comes as the Saviour of the world—an encounter that brings heavenly joy. However, in preparing for it, we inevitably become aware of our own weakness and unworthiness, which give rise in us to fear. In itself, this fear is not a bad thing, if it arises from the humility of a creature before its Creator, a disciple before his Master, a servant before his Lord. At the Divine Liturgy, the celebrant invites the faithful to Holy Communion with the words: “Approach with the fear of God and faith.” Awareness of our sins and weaknesses should not lead to paralysis, but to repentance and action. That is why the angel says to the shepherds, frightened by the bright vision of divine glory: “Do not be afraid!” The Lord overcomes our sinfulness and weakness. And so, a person should not be afraid of heavenly joy. We are called to joy—one that is authentic, sincere, profound, eternal. It is given to us as a generous gift from God. This is the profound meaning of the incarnation of the Son of God—He becomes one of us to pave for us the way to the joy of his Father and ours.

Therefore, despite all our limitations, anxieties and fears, as human beings we are called to accept this joy, to open our hearts to it. The angel explains how to recognize it: “And this will be a sign for you: you will find a baby wrapped in swaddling cloths and lying in a manger” (Lk 2:12). The Almighty God makes himself known “not in a royal palace, but among cattle, in the desert, in a cave...,” as we sing in the carol. The Apostle of the Nations writes about this when he paints a contrast between divine and human wisdom: “For the foolishness of God is wiser than men, and the weakness of God is stronger than men” (1 Cor 1:25). The divine path to true joy passes through weakness and patience, as once again notes St. Paul: “Therefore I will boast all the more gladly of my weaknesses, so that the power of Christ may rest upon me” (2 Cor 12:9).

Finally, a person is called to share the joy of Christmas: “The shepherds said to one another, ‘Let us go over to Bethlehem and see this thing that has happened, which the Lord has made known to us.’ And they went with haste and found Mary and Joseph, and the baby lying in a manger. And when they saw it, they made known the saying that had been told them concerning this child. And all who heard it wondered at what the shepherds told them” (Lk 2:15-18). Dear brothers and sisters, no matter where we are, let us sincerely share the joy of the Birth of our Saviour, so that it truly becomes “a joy for all the people.”

Celebrating Christmas from year to year, we enter ever more profoundly into the mystery of the incarnation of the Son of God in human history, which became an integral part of the history of our people with the Baptism of Rus-Ukraine. This year, when in the Ukrainian sky the enemy is trying to cancel out the radiance of the Christmas star with its missiles and bombs, we should pay attention not to the calendar, not to astronomical phenomena, but to the fact that Christ came today to be born in the body of a tortured, crucified, and wounded Ukraine. Perhaps it sounds paradoxical, but our victory in this war will come not by the power of the mighty of this world, but by the newborn Divine Child, of whom Isaiah prophesied: “For to us a child is born, to us a son is given; and the government shall be upon his shoulder, and his name shall be called Wonderful Counsellor, Mighty God, Everlasting Father, Prince of Peace” (Is 9:6).

To celebrate Christmas means not to be afraid of heavenly joy while engulfed in a sea of tears and blood. Allowing the joy of Christmas to enter our hearts guarantees our perseverance and indomitability, our ability to overcome all life’s challenges, as St. Paul explains: “I know how to be brought low, and I know how to abound. In any and every circumstance, I have learned the secret of facing plenty and hunger, abundance and need. I can do all things through him who strengthens me” (Phil 4:12-13).

Now, in this time of war, we should celebrate Christmas more than ever—solemnly and openly, carolling with joy—both at home and in parish churches, and on the streets of our towns and villages:

Blahoslovy nas, Dytyatko Bozhe (Bless us, Divine Child),
Dary nas nyni lyuboviu (Grant us love today)
Naj tsila syla pekla ne zmozhe (May all forces of hell fail)
Nas rozdilyty z Toboiu. (To separate us from You.)
Blahoslovy nas, my Tvoyi dity (Bless us, for we are Your children,)
Khrystos rodyvsia! Slavite! (Christ is born! Glorify!)
Khrystos rodyvsia! Slavite! (Christ is born! Glorify!)

Having received the power of the newborn Son of God, we are called to share it with our brothers and sisters in order to fortify their faith, confirm hope, and strengthen love. Singing carols is not some loud social gathering. To carol is to share the power and joy of Christ’s Nativity, which from the beginning already contains the Lord God’s promise of Paschal triumph. That is why many generations of ancestors drew inspiration and strength from their faith in the incarnate Christ, our crucified and risen Saviour, to fight against enslavers and invaders. Let us remind ourselves how our insurgents in hiding and the prisoners of Stalin’s concentration camps were strengthened by our ancestral carol to fight the enemy, how our underground Church carolled, despite the repressions of the communist authorities. In those dark times, the carol became a hymn of victory over the night of atheism and godlessness, a prophecy foretelling the inevitable fall of the prison of nations—the Soviet Union. Today, let the Ukrainian army sing carols at the front. Let those imprisoned, the wounded, and those brothers and sisters who are in the temporarily occupied territories carol. Let the joy of the Christmas carol in their mouths turn into a hymn of victory over the Russian invader. Let our cities and villages, our faithful families in Ukraine and abroad, our volunteers and activists sing carols. Let this carol become a space of solidarity and a sharing of our gifts—spiritual and temporal. Let our Christmas carol donations be a personal contribution—to support the Ukrainian army and provide aid to war victims.

Dear brothers and sisters! I warmly greet you all with the Birth of Christ: from East to West, from North to South—in Ukraine and abroad, on all the continents of the world. In a special way, I unite myself to our soldiers at the front. I embrace you with Christmas joy and thank you for your courage and heroism. I embrace those who were forced by the war to leave their homes or even their native land. I embrace our wounded, both military and civilian. With tears, I embrace those who lost relatives and friends in the past year. I extend my words of love and support to all in captivity or in temporarily occupied territories, who endure torture and abuse by the occupier and are unable to prepare for themselves a festive dinner nor pray in their native church on Christmas Day. I sincerely greet our volunteers and those who serve and work to eliminate the consequences of war and ensure the life of our peaceful cities and villages, especially our doctors, rescuers, and energy-sector workers.

From the bottom of my heart, I wish all of you the authentic joy of the children of God, a tasty kutia, a cheerful celebration of Christ’s Nativity, and a happy, peaceful, and blessed New Year!

Christ is born! Glorify Him!

🞤 SVIATOSLAV

Given in Kyiv at the Patriarchal Cathedral of the Resurrection of Christ,
on the day of our father St. Nicholas, Archbishop of Myra in Lycia, Wonderworker
the 19th (6th) of December in the Year of our Lord 2022

✙

РІЗДВЯНЕ ПОСЛАННЯ БЛАЖЕННІШОГО СВЯТОСЛАВА

Високопреосвященним архиєпископам і митрополитам,
боголюбивим єпископам, всечесному духовенству,
преподобному монашеству, возлюбленим братам і сестрам,
в Україні та на поселеннях у світі сущим

Не бійтесь, бо я звіщаю вам велику радість,
що буде радістю всього народу (Лк. 2, 10).

Христос народився! Славімо Його!

Дорогі в Христі!

Ділюся з вами великою радістю, бо «сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, Він же Христос Господь» (Лк. 2, 11). Для нас, що віримо в Господа Ісуса, святкувати Різдво Христове – це відкритися радості, яка триває вічно. Божий Син стає одним із нас – з нами Бог!

У житті ми не раз переживаємо радісні чи приємні події: народження дитини, весілля, особливий успіх, вечерю з близькими та друзями тощо. Проте життєвий досвід нам підказує, що такі моменти бувають дуже крихкими: мить – і те, що приносило нам радість і задоволення, безповоротно кане в небуття, а ми залишаємося сам на сам із болем, смутком і розчаруванням. Причин для такої раптової зміни є чимало: секунда неуважності, аварія, хвороба, людська злоба або ж війна, як бачимо на долі нашого многостраждального народу.

І все ж, ми сьогодні звіщаємо одне одному радість, якої нас не може позбавити жодне земне випробування і нещастя, – непереможну радість Христового Різдва. Це не миттєве переживання чогось, не розваги, які дають змогу на якийсь час втекти від буденної чи навіть жорстокої реальності. Радість Різдва Христового – це занурення в дійсність самого Бога. Син Божий входить у людське життя, людську реальність і переймає на себе крихкість і драму людського буття, аби вносити в людські горизонти небесну перспективу: «І вмить пристала до ангела велика сила небесного війська, що хвалила Бога й промовляла: “Слава на висотах Богу й на землі мир людям Його вподобання”» (Лк. 2, 13–14).

Різдво Христове запрошує нас на зустріч із Богом, який надходить як Спаситель світу, – на зустріч, що несе небесну радість. Проте, готуючись до неї, ми неминуче усвідомлюємо власну неміч і негідність, які породжують у нас страх. Сам собою цей страх не є чимось поганим, якщо випливає з покори створіння перед своїм Творцем, учня перед своїм Учителем, слуги перед своїм Господом. На Божественній Літургії служитель запрошує вірний народ до Святого Причастя словами: «Зі страхом Божим і вірою приступіть». Свідомість наших гріхів і немочей має вести не до паралічу, а до покаяння і дії. Саме тому ангел каже пастухам, переляканим світлим видінням Божої слави: «Не бійтеся!». Господь долає нашу гріховність і неміч. І тому людина не повинна боятися небесної радості. Ми покликані до радості—справжньої, щирої, глибокої, вічної. Вона дається нам як щедрий Божий дар. У цьому полягає глибоке значення воплочення Божого Сина—Він стає одним із нас, щоб прокласти нам дорогу до радості Отця свого й нашого.

Тому, попри всі свої обмеження, тривоги і страхи, людина покликана цю радість прийняти, відкрити для неї своє серце. Ангел пояснює, як її розпізнати: «І ось вам знак: Ви знайдете дитя сповите, що лежатиме в яслах» (Лк. 2, 12). Всемогутній Бог дає себе пізнати «не в царській палаті, а межи бидляти, у пустині, у яскині…», як співаємо в колядці. Про це пише Апостол народів, коли змальовує контраст між Божою і людською мудрістю: «Бо, нібито немудре Боже – мудріше від людської мудрости, і немічне Боже міцніше від людської сили» (1 Кор. 1,  25). Божа дорога до справжньої радості проходить через неміч і терпіння, як зауважує той же св. Павло: «Отож, я краще буду радо хвалитися своїми немочами, щоб у мені Христова сила перебувала» (2 Кор. 12, 9).

Відтак людина покликана різдвяною радістю ділитися: «Пастухи один до одного заговорили: “Ходім лишень до Вифлеєму та подивімся на ту подію, що Господь об’явив нам”. І пішли вони притьмом і знайшли Марію, Йосифа й дитятко, що лежало в яслах. Побачивши Його, вони розповіли, що їм було сказано про це хлоп’ятко; і всі, хто чув їх, дивувались тому, що пастухи їм оповідали» (Лк. 2, 15–18). Дорогі брати і сестри, хоч би де ми перебували, щиро ділімося радістю народження нашого Спаса, щоб вона справді стала «радістю всього народу».

Святкуючи Різдво Христове з року в рік, ми заглиблюємося в таїнство воплочення Сина Божого в людській історії, що з Хрещенням Русі-України стало інтегральною частиною історії нашого народу. Цього року, коли в українському небі ворог намагається приглушити сяйво різдвяної зорі своїми ракетами і бомбами, нам варто звертати увагу не на календар, не на астрономічні явища, а на те, що Христос сьогодні прийшов, щоб народитися в тілі замученої, розп’ятої і пораненої України. Можливо, це звучить парадоксально, але наша перемога в цій війні настане силою не могутніх цього світу, а новонародженого Божого Дитяти, про якого провіщав Ісая: «Бо хлоп’ятко нам народилося, сина нам дано; влада на плечах у нього; і дадуть йому ім'я: Чудесний порадник, сильний Бог, Отець довічний, Князь миру» (Іс. 9, 5).

Святкувати Різдво означає не боятися небесної радості серед моря сліз і крові. Дозволити різдвяній радості вселитися в наші серця – це запорука нашої стійкості й незламності, нашої здатності переборювати всі життєві виклики, як це пояснює св. Павло: «Умію бути в упокоренні, умію бути і в достатку: в усьому й в усіх обставинах я звик і насичуватися, і голодувати, жити в достатках і терпіти злидні. Я можу все в тому, хто укріплює мене» (Флп. 4, 12–13).

Тепер, під час війни, ми маємо святкувати Різдво більше, ніж будь-коли — урочисто і відкрито, колядуючи з радістю — як вдома і в парафіяльних храмах, так і на вулицях наших міст та сіл:

Благослови нас, Дитятко Боже,
Дари нас нині любов’ю,
Най ціла сила пекла не зможе
Нас розділити з Тобою.
Благослови нас, ми Твої діти,
Христос родився! Славіте!
Христос родився! Славіте!

Прийнявши силу народженого Божого Сина, ми покликані ділитися нею з нашими братами і сестрами для зміцнення їхньої віри, підтвердження надії і скріплення любові. Спів коляди – це не проведення гучної вечірки. Колядувати – це ділитися силою і радістю Христового Різдва, у якому Господь Бог від початку заклав обітницю пасхального тріумфу. Саме тому з віри у воплоченого Христа, нашого розп’ятого і воскреслого Спасителя, багато поколінь наших предків черпали наснагу та силу до боротьби з поневолювачами і загарбниками. Пригадаймо, як прабатьківською колядою скріплювалися для боротьби з ворогом наші повстанці в криївках та в’язні сталінських концтаборів, як колядувала наша підпільна Церква, незважаючи на репресії комуністичної влади. Коляда в ті темні часи ставала гімном перемоги над ніччю атеїзму та безбожництва, пророцтвом про неминуче падіння тюрми народів – Радянського Союзу. Сьогодні нехай колядує українське військо на фронті. Нехай колядують наші полонені, поранені й ті брати і сестри, які перебувають на тимчасово окупованих територіях. Нехай у їхніх устах радість різдвяної коляди перетвориться на гімн перемоги над російським загарбником. Нехай колядують наші міста і села, наші віруючі родини в Україні та на поселеннях, наші волонтери та активісти. Нехай ця коляда стане простором солідарності і ділення нашими дарами—духовними і дочасними. Нехай наші різдвяні дари на коляду будуть особистим внеском у підтримку українського війська та допомоги постраждалим від війни.

Дорогі брати і сестри! Із Різдвом Христовим сердечно вітаю вас усіх: від Сходу до Заходу, від Півночі до Півдня — в Україні і на поселеннях, на всіх континентах світу. В особливий спосіб єднаюся з нашими воїнами на фронті. Обіймаю вас різдвяною радістю і дякую вам за мужність і героїзм. Обіймаю тих, кого війна змусила покинути домівку чи навіть рідну землю. Обіймаю наших поранених, як військових, так і цивільних. Зі сльозами обіймаю тих, хто втратив рідних і близьких у році, що минає. Ділюся словами любові й підтримки з кожним, хто перебуває в полоні чи на тимчасово окупованих територіях, хто терпить катування і наругу окупанта й не має змоги приготувати собі різдвяної вечері чи на Різдво молитися в рідному храмі. Щиро вітаю зі святом наших волонтерів і тих, хто служить і працює для ліквідації наслідків війни та забезпечення життя наших мирних міст і сіл, зокрема лікарів, рятувальників та енергетиків.

Від щирого серця бажаю всім вам справжньої радості дітей Божих, смачної куті, веселих свят Різдва Христового та щасливого, переможного, мирного і благословенного прийдешнього року!

Христос народився! Славімо Його!

🞤 СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві, при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
у день Святого отця нашого Миколая, архиєпископа Мир Лікійських, чудотворця,
19 (6) грудня 2022 року Божого

Published on
Icon of the Nativity of Christ
PASTORAL GREETINGS OF THE UKRAINIAN CATHOLIC BISHOPS OF CANADA
ON THE OCCASION OF THE FEAST OF THE NATIVITY OF OUR LORD

To the Very Reverend Clergy, Monastics and Religious Sisters and Brothers, Seminarians and Laity of the Ukrainian Catholic Church in Canada

6/19 December 2022, Feast of Saint Nicholas

Christ is Born! Let us Glorify Him!

Dear Brothers and Sisters in Christ,

The Legend of the Elderly Grandmother
A Ukrainian Folk Tale

As we celebrate Christmas, the Feast of the Nativity of Our Lord, let us revisit the legend of the Elderly Grandmother.

It was the night the dear Christ-Child came to Bethlehem. In a country far away from Him, an old, old grandmother or “baba” sat in her snug little house by her warm fire. The wind was drifting the snow outside and howling down the chimney, but it only made baba’s fire burn more brightly.

“How glad I am that I may stay indoors,” said baba, holding her hands out to the bright blaze.

But suddenly she heard a loud rap at her door. She opened it and her candle shone on three old men standing outside in the snow. Their beards were as white as the snow, and so long that they reached the ground. Their eyes shone kindly in the light of baba’s candle, and their arms were full of precious things—boxes of jewels, and sweet-smelling oils, and ointments.

“We have travelled far, Baba,” they said, “and we stop to tell you of the Baby Prince born this night in Bethlehem. He comes to rule the world and teach all men to be loving and true. We carry Him gifts. Come with us, Baba.”

But baba looked at the drifting snow, and then inside at her cozy room and the crackling fire. “It is too late for me to go with you, good sirs,” she said, “the weather is too cold.” She went inside again and shut the door, and the old men journeyed on to Bethlehem without her. But as baba sat by her fire, rocking, she began to think about the Little Christ-Child, for she loved all babies.

“Tomorrow I will go to find Him,” she said; “tomorrow, when it is light, and I will carry Him some toys.”

So when it was morning baba put on her long cloak and took her staff, and filled her basket with the pretty things a baby would like – gold balls and wooden toys – and she set out to find the Christ-Child.

But, oh, baba had forgotten to ask the three old men the road to Bethlehem, and they travelled so far through the night that she could not overtake them. Up and down the road she hurried, through woods and fields and towns, saying to whomsoever she met: “I go to find the Christ-Child. Where does He lie? I bring some pretty toys for His sake.”

But no one could tell her the way to go, and they all said: “Farther on, Baba, farther on.” So she travelled on and on and on for years and years – but she never found the little Christ-Child.

They say that old baba is travelling still, looking for Him. When it comes Christmas Eve, and the children are lying fast asleep, baba comes softly through the snowy fields and towns, wrapped in her long cloak and carrying her basket on her arm. With her staff she raps gently at the doors and goes inside and holds her candle close to the little children's faces.

“Is He here?” she asks. “Is the little Christ-Child here?” And then she turns sorrowfully away again, crying: “Farther on, farther on!” But before she leaves she takes a toy from her basket and lays it beside the pillow for a Christmas gift. “For His sake,” she says softly, and then hurries on through the years and forever in search of the little Christ-Child.

We celebrate Christmas this year in the context of the war in Ukraine and other places in the world. Jesus comes into the world as an infant, an innocent baby, in need of care and love. He chooses to be born in the simplicity of a manger, not in a palace as a king. As such, his humble beginnings declare him to be the Prince of Peace. His mission is to declare peace among all peoples.

As Jesus’ followers, we are called to be peacemakers. Let us work towards peace in our families, among our friends, and among neighbours and strangers alike by adopting a way of life that puts the needs of others first, and ours second. Let us “live simply so others may simply live,” a motto made famous by Gandhi, quoting Saint Elizabeth Seton.

To live simply so others may simply live means to put God first in our lives, to live according to God’s ways, to see brother and sister in each person, to satisfy the hunger and thirst in those in need, to value justice and freedom, to seek truth, to honour human dignity, to take care of mother earth so that our children and grandchildren may have a home to inherit, to have compassion, and above all to love God, neighbour and self as God loves us.

To live otherwise, that is, to live a life that values money, wealth, and power above all else, risks selling ourselves short, ending up unhappy and disappointed. Rather God wants us to be happy and to live with God forever in paradise, in the Garden of Eden, in heaven with God and all our loved ones.

The elderly grandmother – baba, missed her opportunity to see the Christ-child, and forever searches for him, unsatisfied, alone, and cold, growing ever older.

Yet, it is not too late for us. May the story of Christmas – of Jesus’ birth, of God’s presence among us – continue to inspire the world, transforming it through peace and love into the Kingdom of God here on earth.

As we celebrate the Feast of the Nativity of Our Lord, may Christ, truly bless you and your family with peace, love and joy, now and in the New Year!

Christ is Born!  Glorify Him!

Sincerely Yours in Christ,

🞤 Lawrence Huculak, OSBM, Metropolitan Archbishop of Winnipeg; Apostolic Administrator of Saskatoon

🞤 David Motiuk, Eparchial Bishop of Edmonton; Apostolic Administrator of New Westminster

🞤 Bryan Bayda, CSsR, Eparchial Bishop of Toronto

🞤 Andriy Rabiy, Auxiliary Bishop of Winnipeg

🞤 Michael Wiwchar, CSsR, Bishop Emeritus of Saskatoon

🞤 Stephen Chmilar, Bishop Emeritus of Toronto

✙

ПАСТИРСЬКЕ ПОСЛАННЯ
ЄПИСКОПІВ УКРАЇНСЬКОЇ КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ КАНАДИ
З НАГОДИ ПРАЗНИКА РІЗДВА ГОСПОДНЬОГО

Всечеснішим Отцям, Преподобним Сестрам та Братам Монаших Спільнот,
Семінаристам та Вірним Української Католицької Церкви в Канаді

6/19 грудня 2022, Свято Святого Муколая

Христос Рождається! Славіте Його!

Дорогі Брати і Сестри у Христі,

Казка про Бабцю

Відзначаючи Різдво, свято народження нашого Господа, давайте пригадаємо Легенду про стареньку бабцю, події якої відбулися багато років тому, тієї ночі, коли Дитятко-Ісус народився у Вифлеємі.

В одній краïні далеко від місця, де народився Ісус, старенька бабуня, яку в селі всі звали «Бабця» сиділа в своïй теплій хатинці біля вогнища. Вітер скавулів і дув снігом, але це зовсім не турбувало Бабцю; навпаки, чим більше дув вітер, тим краще грів вогонь.

«Яка я шаслива, що у мене тепла хата і не треба кудись ходити,» – думає Бабця та далі гріється перед вогнем.

Раптом, хтось сильно застукав у двері. Бабця поволеньки відкриває двері, й при світлі свічки бачить трьох стареньких дідусів, що стоять на засніженім порозі. Бороди у них білі як сніг, а такі довгі, що стеляться по землі. Очі дідусів мило віддзеркaлюють світло свічки, що тримала бабця в руці, а в ïхніх обіймах блищать дорогоцінні подарунки—коробочки наповнені коштовними каміннями, пахучими маслами й оліями.

«Пройшли ми дуже далеку дорогу, розповідають дідусі, але ми зупинилися в тебе, Бабцю, щоб розказати тобі про Князя-Дитятка, який народився цієï ночі у Вифлеємі. Він прийшов на землю, щоб царювати на землі і навчати усіх бути люблячими і вірними. Ми йдемо, щоб принести Йому дари. Ходи з нами Бабцю, щоб привітати Дитятка Ісуса!»

Бабця глянула на завірюху, що віяла за плечами дідусів а тоді дивиться в свою теплу кімнату, де потріскувало вогнище. «Здається, що уже дуже пізно мені кудись виходити, та й ще до того, мороз тріщить цієï ночі,» – відповідає старенька. Бабця закрила двері та повернулася в кімнату. Дідусі продовжили без бабуні. Бабця гойдається перед вогнем та й думає про Немовлятка Ісуса. Вона любила усіх маленьких дітей.

«Завтра, піду і пошукаю Дитятка Ісуса,’ – вирішила бабця, – «Завтра, коли сонце світить; подарую Йому гарні забавки».

Наступного ранку, Бабця вдягнула довгий, теплий плащ, взяла паличку в руки, наповнила кошик цікавими подарунками: золотими кульками і дерев’яними іграшками, та пішла в дорогу шукати Дитятка Ісуса.

Але, Бабця забула одну річ – вона забула запитати трьох старців дорогу до Вифлеєма. А старці зайшли так далеко, що бабця не могла ïх наздогнати. Шукала бабця дорогу. Блукала по лісах, полях і містах, питала усіх подорожуючих: «Я шукаю Дитятка Ісуса. Чи знаєте місце де він знаходиться? Я несу Йому гарні забавки».

Ніхто Бабці не зміг допомогти; усі ïй однаково відповідали: «Продовжуйте йти, бабцю, вони пішли далі». Бабця човгала дальше, повільно ішла вона зі своєю паличкою, далі й далі. Крок за кроком, рік за роком, шукала бабця ясла, де лежить Дитятко Ісус. На жаль, бабця не могла відшукати дорогу до місця, де знаходиться маленький Ісус.

Говорять, що бабця надалі шукає дорогу до Ісуса. Розповідають, що кожного року вночі перед Різдвом Христовим, коли діточки у своïх ліжечках сплять солодким сном, Бабця, одягнена в своєму довгому, теплому плащі та з кошиком у руці тихенко стукає паличкою в двері, входить у кімнати де сплять дітоньки і прихиляється до кожного личка та питає,

«Чи Ісус тут знаходиться? Чи то тут спить Дитятко Ісус?» І сумно бабця відвертається з наповненими сльозами очима та шамотить собі, «дальше, ще трішки дальше». Перед тим як бабця виходить із спальні, вона вибирає з кошика і залишає забавку на подушці кожноï дитини. «Це ради Нього,» шепоче Бабця, та продовжує рік за роком на віки вічні шукати Дитятка Ісуса.

Цьогоріч ми святкуємо Різдво в контексті війни в Україні та інших країнах світу. Христос приходить до цього світу, як немовля, як невинна дитинка, яка потребує опіки і любові. Він вибирає бути народженим у простоті ясел, а не у царському палаці. Тому вже через цей смиренний початок життя Ісус проявляє себе як Цар миру. Його місія - проголошення миру між усіма людьми.

Як Христові послідовники, ми покликані бути миротворцями. Тож давайте разом працювати над миром у наших сім’ях, серед друзів, сусідів як і серед чужинців через переміну у нашому ставленні до потреб ближніх, які мають бути на першому місці, у той час як нашим потребам належить лише друге місце. Давайте згідно і життєвим кредом Махатми Ганді, яке він запозичив від святої Єлизавети Сетон: »жити в простоті, щоб інші могли попросту жити.»

Жити просто, щоб інші могли попросту жити - означає поставити Бога на першому місці у нашому житті, ходити Божими стежками, бачити брата чи сестру у кожній особі, нагодувати і напоїти потребуючих, цінувати справедливість і свободу, шукати істину, шанувати людську гідність, піклуватися матінкою-землею, щоб наші діти і внуки могли успадкувати від нас свою домівку, мати співчуття, і понад усе - любити Бога, ближнього і себе так як Господь любить нас.

Жити по-іншому означає жити життям, яке цінує лише гроші, багатство і владу над іншими і призводить до марної розтрати життєвих вартостей, розчарувань і відсутності щастя. Натомість, Господь хоче, щоб ми були щасливими і жили у раю, у Едемському саді, на небесах разом з Ним і тими, кого ми любимо.

Старенька бабуся, Бабця, втратила можливість побачити Дитятка Ісуса і тому - вічно шукає Його, будучи не задоволеною життям, самотньою, замерзлою і постійно старіючою.

Але ми ще не втратили свого шансу. Тож нехай історія Різдва, Ісусового народження, Божої присутності серед нас продовжує надихати світ, перетворюючи його через мир і любов на Царство Небесне, яке присутнє вже тут на землі.

Святкуючи Празник Господнього Рождества, нехай Христос благословить Вас і Вашу сім’ю миром, любов’ю і радістю, зараз і в новому році!

Христос Рождається! Славіте Його!

Ваші у Христі,

🞤 Лаврентій Гуцуляк, ЧСВВ, Митрополит-Архиєпископ Вінніпезький; Апостольський Адміністратор Саскатунський

🞤 Давид Мотюк, Єпарх Едмонтонський; Апостольський Адміністратор Нью-Вестмінстерсьої Єпархії

🞤 Браєн Байда, ЧНІ, Єпарх Саскатунський

🞤 Андрій Рабій, Помічник Вінніпезький

🞤 Михаїл Вівчар, ЧНІ, Єпископ-емерит Саскатунський

🞤 Стефан Хміляр, Єпископ-емерит Торонтонський

 

Published on

Icon of the Resurrection of our Lord Jesus Christ.

Most Reverend Archbishops and Bishops,
Very Reverend and Reverend Fathers,
Venerable Brothers and Sisters in Monastic and Religious Life,
 Dearly Beloved Laity in Christ of the Ukrainian Greek-Catholic Church

Christ is Risen!

You have descended into the depths of the earth, O Christ,
And have broken the eternal bonds which held the captive,
And like Jonah from the whale on the third day,
You arose from the tomb!
— Ode 6, Paschal Canon

Beloved in Christ!

This year we approach the Pascha of Christ in the midst of particular challenges, suffering, cruelty, indignities, and ruin. For our people, in Ukraine and abroad, it would seem that the cross of our Lord was abruptly thrust upon our shoulders from the very beginning of Great Lent, and we have already been carrying it not for a day or two, a week or two, but continuously, day and night. For us, Holy Friday has become our daily bread, our everyday reality, and we do not know when the glorious day of victory over evil, hate, and violence will come. However, precisely today our Lord calls on us to have no doubt in the victory of light over darkness, life over death, truth over falsehood, and He assures us of His love and grace. From Him, our Risen Saviour, we draw strength in the midst of our suffering today. He is the source of our hope. Therefore, together with the apostle Paul, we say today: “We are afflicted in every way, but not crushed; perplexed, but not driven to despair… For we who live are always being given over to death for Jesus’ sake, so that the life of Jesus also may be manifested in our mortal flesh” (2 Cor. 4:8,11). In that spirit with confidence, we greet one another with the victorious salutation: Christ is risen! Truly, He is risen!

You have descended into the depths of the earth, O Christ…

In His suffering and death on the cross, Christ descends into the depths of our fallen human nature. Accepting the worst cruelty—betrayal, unlawful condemnation, mockery, spitting, strikes in the face, scourging, and killing (see Mk. 10:33-34), the Son of God takes upon Himself all the consequences of human sin. He touches the furthest distance from God, the worst human downfall, the greatest defacement of dignity, for which mankind was created. Possibly, this week in the context of war, when we read or listened to the Passion Gospels, we especially felt and experienced all that our Lord underwent for our salvation.

At the same time we have become aware of how human nature remains fallen, how the devil continues to control human beings, who have no God in their hearts. He who sows hatred and instigates war against one’s neighbour, opposes the Almighty. All war is a clear manifestation of the ruinous, murderous action of the devil, for only the evil one is able to spread fear and carry death in such a manner, is able to inflict such wounds, and destruction, and pain, and loss. And even when the path to recovery and healing of trauma may seem distant, closed, or unpassable for those suffering, we must remember that with the Risen Christ there is nothing that cannot be conquered or healed.

The war of russia against Ukraine is the latest war of a prison of nations that seeks to reestablish itself before our very eyes. The occupier once again brings to us chains, with which entire generations of our ancestors were fettered. The chains that bound the arms of cossacks who built Saint Petersburg. The chains that for centuries bound the intellectual and ecclesial life of Ukraine. The chains of serfs, chains of the Holodomor, chains of millions of deported and exiled Ukrainians, whose bones are strewn across the vast Siberian expanse “to the ends of the earth.” The ideologues of russia’s war against Ukraine state openly that our existence is a mistake of history—one that must be rectified precisely through “eternal bonds” of death and destruction. This is a war against the very right of the Ukrainian people to its own history, language, and culture, to its own independent country, its own existence.

From a spiritual perspective it has become clear how our aggressive neighbour is unable to cast aside his false idols and how in them he continues to pursue his greatness at our cost. With his cruise missiles, bombs, and artillery shells, he seeks to instill fear, to drive us into the depths of the earth and non-existence, to bind us with eternal chains. And precisely in those underground shelters a miracle takes place—one of common prayer, selfless help of neighbour, unbroken spirit, and of demonstrating the power of the presence of God.

And have broken the eternal bonds which held the captive…

Our traditional icon of Christ’s Resurrection is the icon of the Descent into Hades. On it we find depicted the dislodged doors of hell and the broken chains of sin. The Resurrection of Christ is a feast of victory—victory of life over death, of Divine truth over diabolical falsehood, of love over hate. One of our soldiers wrote on his helmet the following prayer: “God, if I am killed on the field of battle, take me into paradise, for I have already been in hell!” In His resurrection Christ emerges not only from the empty tomb, but from the depths of hell and from deadly captivity for humankind. He emerges not alone, but by taking our forebearers Adam and Eve by the hand, he leads all humanity out of the bonds of death. He takes the hand of our soldiers and volunteers, our civilian population, who have seen the hell of russian occupation—he takes the hand of Ukraine and leads it to resurrection, filling it with the paschal joy of the victorious hymn, “Christ is risen!”

Today, when Ukraine is defending itself against an insidious foe, more than ever we are called to spiritual warfare, remembering that evil can only be overcome by good. Saint Paul reminds us that we must be cautious, so that in the midst of the horrors of war we remain human and not fall into the devil’s trap of malice and hate: “For freedom Christ has set us free; stand firm therefore, and do not submit again to a yoke of slavery… For the whole law is fulfilled in one word: ‘You shall love your neighbor as yourself’” (Gal. 5:1,14). And then he encourages each of us to open up to Divine grace and allow the Holy Spirit to bear His life-giving fruit: “But the fruit of the Spirit is love, joy, peace, patience, kindness, goodness, faithfulness, gentleness, self-control; against such things there is no law” (Gal. 5:22-23).

Pascha is the feast of the victory of love over hatred, of joy over sorrow, of peace over war, of patience over panic, of kindness over anger, of faithfulness over betrayal, of gentleness over unrest, of self-control over voracity. Pascha is the victory of spirit over flesh, of truth over mendacity, of life over death. Christ rose from the tomb in order to raise up and grant victory to those, who have been swallowed up by death, slavery, and degradation, as once was Jonah by the whale.

And like Jonah from the whale on the third day, You arose from the tomb!

What an irony it is that the enemy planned to celebrate his victory in the capital city of Kyiv in three days! He thought that he would quickly swallow up an entire people, but his insidious plans were broken by the heroism of our armed forces. In reality, it is Christ, risen on the third day from the tomb, who grants us who believe in His resurrection, faith in victory over hell and death. St. John Chrysostom, in his paschal sermon, notes that the enemy of the human race “took a body, and met God face to face. It took earth, and encountered Heaven. It took that which was seen, and fell upon the unseen.” Similarly, our enemy took what he saw, but fell because of what he failed to see—the power of the spirit, faith, and love of our people! Our victory, the victory of Ukraine, flows from the power of the risen Christ, who leads us out of the depths of the horrors of war and death, who breaks the eternal bonds and victoriously leads us to life. To celebrate the Pascha of Christ in a time of war is to already taste our victory. Let us have no doubt!

The one who brings death is destined for defeat because Ukraine is celebrating Pascha! Again, John Chrysostom, echoing the words of the Apostle of the Gentiles (see 1 Cor. 15:55), proclaims: “O Hell, where is your victory? Christ is risen, and you are overthrown. Voskres Khrystos, and the demons are fallen. Anesti Chrystos, and the angels rejoice. Christ is risen, and life flows freely.” The one who sought to enslave us by death is already defeated, for his main weapons of colonization and aggression have been destroyed by Christ Himself through His death on the cross and glorious Resurrection.

Dear Brothers and Sisters in Christ! Today I extend to all of you my fatherly and brotherly embrace, and share with you the joy of Pascha. I embrace all who fight on different fronts—spiritual and physical, especially our unbreakable soldiers, our dedicated pastors, and tireless volunteers. I embrace with paschal joy all who have been forced to leave their home and even their native land, and pray for your speedy return in a time of peace, which will surely arrive. I embrace in prayer all the wounded, so that in your suffering you feel the support, love, and gratitude of an entire nation, but especially—God’s grace and constant love. I greet all who all over the world support and assist Ukraine, in efforts both great and small. As a world community we have shown ourselves to be like a beehive, where each of us senses in spirit what he or she must do in the face of danger. I embrace those who are in occupied territories, in areas of military engagement—those who do not have the possibility to prepare an Easter basket and who sing “Christ is risen!” under the roar of cannons and exploding shells. In the hope of the resurrection, I cry and weep with all who lament their dead, from the ranks of the armed forces, and from the civilian population. May each of us today sense hope in a bright future in peace and harmony, for the Resurrection of Christ is the source of peace. May the rich symbolism of our traditional pysanka remind us that the Risen Lord is the source of heavenly gifts, of joy, goodness, victory, and eternal life.

I embrace with a fatherly love all the clergy, religious, and faithful in Ukraine and throughout the world, and sincerely wish you all a blessed Easter feast, a tasty sharing of our traditional blessed egg, and a Paschal joy that is full of light.

The grace of our Risen Lord Jesus Christ, the love of God the Father, and the communion of the Holy Spirit be with you all.

Christ is risen! – Truly, He is risen! 

🞤 SVIATOSLAV

Given in Kyiv at the Patriarchal Cathedral of the Resurrection of Christ,
on the Feast of the Annunciation of Most Holy Theotokos,
April 7 (March 25), 2022 A.D.

✙

Високопреосвященним і преосвященним владикам,
всесвітлішим, всечеснішим і преподобним отцям,
преподобним ченцям і черницям, дорогим у Христі мирянам
Української Греко-Католицької Церкви

 Христос воскрес!

Зійшов Ти, Христе, в глибини підземні
І розбив кайдани вічні, що держали ув’язнених,
І на третій день, як із кита Йона,
Воскрес Ти із гробу!
— Пісня 6 Канону Воскресної утрені

Дорогі в Христі!

Цього року ми зустрічаємо Пасху Христову серед особливих випробувань, страждань, знущань, зневаги і руїни. У нашому народі, в Україні та на поселеннях, може здатися, що хрест Господній був раптово кинений нам на плечі на самому початку Великого посту і ми несемо його вже не день-два, не тиждень-два, а безнастанно, день і ніч. Для нас Велика п’ятниця стала немовби хлібом насущним, буденною дійсністю і ми не знаємо, коли настане світлий день перемоги над злом, ненавистю і насильством. Але саме сьогодні Господь закликає нас не сумніватися в перемозі світла над темрявою, життя над смертю, істини над брехнею, і Він запевняє нас у своїй любові та милості. Від Нього, нашого воскреслого Спасителя, ми черпаємо силу в теперішніх стражданнях, Він – джерело нашої надії. Тож разом з апостолом Павлом ми сьогодні кажемо: «Нас тиснуть звідусіль, але ми не пригноблені; ми в труднощах, та ми не втрачаємо надії… Нас бо ввесь час живими віддають на смерть із-за Ісуса, щоб і життя Ісуса було явним у нашім смертнім тілі» (2 Кор. 4, 8. 11). В тому ж дусі ми впевнено вітаємо одне одного переможним привітом: Христос воскрес! Воістину воскрес!

Зійшов Ти, Христе, в глибини підземні…

Своїми стражданнями і смертю на хресті Христос сходить у глибину впалої людської природи. Приймаючи найгірші знущання — зраду, протизаконне засудження, наругу, плювання, удари по обличчі, бичування і вбивство (див. Мр. 10, 33-34), Син Божий бере на себе всі наслідки людського гріха. Він торкається найдальшого віддалення від Бога, найгіршого людського падіння, найбільшого спотворення гідності, для якої людина була створена. Можливо, цього тижня в контексті війни, коли ми читали чи слухали Страсті Христові, то особливо відчули і пережили все, що переніс Господь спасіння нашого ради.

Водночас ми усвідомлюємо, наскільки впалою залишається людська природа, наскільки диявол далі оволодіває людиною, яка не має Бога в серці. Хто сіє ненависть і розпочинає війну проти ближнього свого, той противиться Всевишньому. Кожна війна – це явний прояв руйнівної душогубної дії диявола, бо тільки нечистий уміє в такий спосіб ширити страх і нести смерть, завдавати стільки ран, і шкоди, і болю, і втрат. І навіть коли для стражденних дорога до зцілення і вилікування травм може видаватися далекою, закритою чи непрохідною, слід пам’ятати, що з воскреслим Христом немає нічого такого, чого не можна здолати і зцілити.

Війна росії проти України — це чергова колоніальна війна тюрми народів, яка пробує відродитися на наших очах. Окупант знову несе нам кайдани, якими кували цілі покоління наших предків. Це кайдани, якими в’язали руки козаків, що будували Санкт-Петербург. Це кайдани, століттями накладені на інтелектуальне і церковне життя України. Це кайдани кріпаків, кайдани Голодомору, кайдани мільйонів депортованих і переселених українців, що засіяли своїми кістками безмежні сибірські простори «аж до краю землі». Ідеологи війни росії проти України відкрито говорять, що наше існування — це історична помилка, яку треба виправити саме «вічними кайданами» смерті та знищення. Це війна проти самого права українського народу на свою історію, мову і культуру, на свою незалежну державу, на своє існування.

З духовного погляду зрозуміло, наскільки наш агресивний сусід не спроможний позбутися своїх фальшивих кумирів і що він далі шукає в них своєї величі нашим коштом. Своїми крилатими ракетами, авіабомбами та артилерійськими снарядами він намагається нас залякати, загнати в глибини підземні, у небуття і увінчати вічними кайданами. Але саме в тих підземеллях відбувається чудо — спільної молитви, жертовної допомоги ближньому, незламного духу і прояву сили Божої присутності.

І розбив кайдани вічні, що держали ув’язнених…

Наша традиційна ікона Христового Воскресіння — Зішестя в ад. На ній зображені розбиті двері аду і порвані кайдани гріховності. Воскресіння Христове є святом перемоги, — перемоги життя на смертю, Божої істини над неправдою диявола, любові над ненавистю. Один із наших воїнів на своєму шоломі написав такі слова молитви: «Боже, коли мене уб’ють на полі бою, то забери мене в рай, бо в аді я вже побував!». У своєму воскресінні Христос виходить не тільки з порожнього гробу, а й із глибин аду і смертельного поневолення людини. Виходить не сам: беручи за руку прабатьків Адама і Єву, виводить на волю все людство, ув’язнене кайданами смерті. Бере за руку наших воїнів і волонтерів, мирних людей, які бачили ад російської окупації, — бере за руку Україну та веде її у воскресіння, наповнюючи пасхальною радістю переможного гімну «Христос воскрес!».

Сьогодні, коли Україна захищає себе від підступного ворога, ми більше ніж будь-коли покликані до духовної боротьби, пам’ятаючи, що зло можна перемогти тільки добром. Святий Павло пригадує нам, що треба бути пильними, щоб серед жахіття війни ми самі залишилися людьми і не впали в диявольську пастку злоби і ненависті: «Христос нас визволив на те, щоб ми були свобідні. Тож стійте і під кормигу рабства не піддавайтеся знову… Увесь бо закон міститься у цій одній заповіді: “Люби ближнього твого, як себе самого”» (Гал. 5, 1. 14). Відтак заохочує кожного з нас відкритися до Божої благодаті і дозволили Святому Духові приносити свій життєдайний плід: «А плід Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, лагідність, доброта, вірність, тихість, здержливість. На тих то нема закону» (Гал. 5, 22-23).

Пасха — це свято перемоги любові над ненавистю, радості над смутком, миру над війною, довготерпіння над панікою, доброти над злістю, вірності над зрадою, тихості над неспокоєм, здержливості над ненаситністю. Пасха — це перемога духу над тілом, правди над брехнею, життя над смертю. Христос воскресає із гробу, щоб воскресити і обдарувати перемогою тих, кого смерть, неволя і приниження поглинули, наче колись кит  — пророка Йону.

І на третій день, як із кита Йона, вокрес Ти із гробу!

Яка це іронія, що ворог планував за три дні святкувати свою перемогу в столичному Києві! Він думав, що швидко проковтне цілий народ, але його підступні плани поламав героїзм нашого війська. Насправді це Христос, який воскрес на третій день із гробу, дає сьогодні нам, що віримо в Його воскресіння, віру в перемогу над адом і смертю. Святий Іван Золотоустий у своїй пасхальній проповіді зауважує, що ворог людського роду «взяв людину, а на Бога натрапив. Взяв землю, а стрінув небо. Взяв, що бачив, і впав через те, чого не добачив». Так само наш ворог взяв, що бачив, але впав через те, чого не добачав, — сили духу, віри і любові нашого народу! Наша перемога, перемога України, — у силі воскреслого Христа, який виводить нас із глибин жахіть війни і смерті, розбиває кайдани вічні та переможно веде нас до життя. Святкувати Пасху Христову в час війни означає вже куштувати нашу перемогу. Не сумніваймося в цьому!

Той, хто несе смерть, приречений на поразку, бо Україна святкує Пасху! Вищезгаданий Золотоустий, переспівуючи слова Апостола народів (див. 1 Кор. 15, 55), мовить: «Де твоє, смерте, жало? Де твоя, аде, перемога? Воскрес Христос — і ти звалений. Воскрес Христос — і попадали демони. Воскрес Христос — радіють ангели. Воскрес Христос —і життя вільно пливе». Той, хто хоче нас поневолити смертю, вже переможений, бо його головну зброю колонізації і загарбництва сам Христос знешкодив і подолав своєю смертю на хресті та славним Воскресінням.

Дорогі в Христі браття і сестри! Сьогодні обіймаю своїми батьківськими і братніми обіймами кожного з вас і ділюся з вами пасхальною радістю. Обіймаю всіх, хто воює на фронтах — духовних і тілесних, особливо наших незламних воїнів, відданих душпастирів і невтомних волонтерів. Обіймаю пасхальною радістю всіх, хто був змушений покинути свій дім чи навіть рідну землю, і молюся за ваше швидке повернення в час миру, який неминуче настане. Обіймаю молитвою всіх поранених, щоб у своєму терпінні ви відчували підтримку, любов і вдячність всього народу, а передусім — Божу милість і безнастанну Божу любов. Вітаю всіх, хто по всьому світу підтримує і допомагає Україні, великим чи малим. Як світова спільнота, ми проявилися немов вулик, у якому кожний духом відчуває, що має робити в час загрози. Обіймаю тих, хто на окупованих територіях, у зонах бойових дій, — тих, хто не має можливості зібрати пасхального кошика і співає «Христос воскрес!» під голос гармат і вибухів снарядів. У надії на воскресіння плачу і ридаю разом з усіма, хто оплакує своїх загиблих, як з лав наших Збройних сил, так і серед мирного населення. Хай сьогодні кожний із нас відчує надію у світле майбутнє в мирі і злагоді, бо саме Воскресіння Христове – джерело миру. Хай пребагата символіка нашої писанки нагадує всім нам, що воскреслий Господь – джерело небесних благ, радості, добра, перемоги і вічного життя.

Усе духовенство, усіх богопосвячених осіб і мирян в Україні та на поселеннях обіймаю батьківською любов’ю і щиро бажаю вам благословенних Великодніх свят, смачного свяченого яйця та світлої пасхальної радості!

Благодать воскреслого Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога Отця і причастя Святого Духа нехай будуть з усіма вами!

Христос воскрес! Воістину воскрес!

🞤 СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві, при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
у Свято Благовіщення Пресвятої Богородиці,
7 квітня (25 березня) 2022 року Божого

Published on

Icon of the Resurrection of our Lord Jesus Christ.

2022 PASTORAL LETTER OF THE UKRAINIAN CATHOLIC BISHOPS OF CANADA
ON THE OCCASION OF THE FEAST OF THE RESURRECTION OF OUR LORD

To the Very Reverend Clergy, Monastics and Religious Sisters and Brothers, Seminarians and Laity of the Ukrainian Catholic Church in Canada:

Christ is Risen! Indeed He is Risen!

Dear Brothers and Sisters in Christ,

Jesus said to them, ‘Do not be afraid’ (Matthew 28:8)

Easter and the Resurrection: A Journey from Fear to Joy and Hope
Today, we celebrate the glorious Feast of the Resurrection of our Lord, Jesus Christ. Today, we rejoice in Christ’s victory over sin and death. Today, all things are filled with joy.

As we celebrate the Feast of the Resurrection of our Lord, and as we try to make sense of what it means for us today, let us reflect on the myrrh-bearing women—the first to encounter the news of the Risen Lord, and their incredible journey from fear to joy and hope.

The myrrh-bearing women are the eyewitnesses of Jesus’ death and the place of his burial. They are also the witnesses of his resurrection. They are the ones who receive the glorious news from the angel, who tells them, ‘Do not be afraid; you are looking for Jesus of Nazareth, who was crucified. He has been raised; he is not here. Look, there is the place they laid him. Go, tell his disciples and Peter that he is going ahead of you to Galilee; there you will see him, just as he told you’ (Mark 16:6-7).

Yet, in the Gospel of Mark’s telling of the Resurrection account, we read: ‘So the myrrh-bearing women went out and fled from the tomb, for terror and amazement had seized them; and they said nothing to anyone, for they were afraid’ (Mark 16:8).

‘Terror and amazement had seized them; and they said nothing to anyone, for they were afraid.’

Fear had the potential to prevent the myrrh-bearing women from fulfilling the task given them by the angel. Fear had the potential to paralyze them, to bind them. Fear brought about in the myrrh-bearing women worry, terror, panic, anxiety, an inability to act. Fear could have prevented us from ever learning about the Resurrection of Our Lord, instead leaving Jesus buried in the tomb forever.

Yet, somehow the myrrh-bearing women were able to overcome their fear. Matthew’s Gospel tells us: ‘So they left the tomb quickly with fear and great joy, and ran to tell his disciples. Suddenly Jesus met them and said, “Greetings!’ And they came to him, took hold of his feet, and worshiped him. Then Jesus said to them, “Do not be afraid; go and tell my brothers to go to Galilee; there they will see me”’ (Matthew 28:8-10).

The fear of the myrrh-bearing women had turned to joy and hope. Their newfound courage and strength transformed them into witnesses and messengers of the Resurrection. Their testimony allowed the Good News of the Word of God to spread and the number of faithful to increase greatly, so much so that today some 2.38 billion people around the world are followers of Christ, that is, one-third of the world’s population.

In the context of this year’s celebration of the Feast of the Resurrection of Our Lord, the whole world watches in disbelief and dismay that Ukraine has been invaded by Russia, causing massive destruction and the loss of thousands of innocent lives, many of whom are women and children. The fear of war once again, like that of the myrrh-bearing women, has the potential not only to paralyze the people of Ukraine but the entire world.

Yet, this is clearly not the case. The people of Ukraine have found courage to fight and to defend their families and neighbours in the midst of the chaos that war brings. Furthermore, the people of Ukraine fight bravely not only to defend their nation but the very fabric of freedom and democracy, upholding the fundamental ideals and principles of justice and human dignity that the world values and promotes.

We might ask ourselves just where does the courage of the people of Ukraine come from? The short answer is faith in God and in the Risen Lord. Already in the first century, Saint Andrew the Apostle, according to the chronicle The Tale of Bygone Years, erected a cross on the banks of the Dnipro River, prophesying that a great city would be built on its shores—today’s city of Kyiv, which has stood through the centuries as a centre of faith and witness to God’s love for God’s people. For centuries others have coveted these lands, yet each time the people of Ukraine, led by the Church, have emerged victoriously from the catacombs, experiencing in their own right Christ’s passion and crucifixion, journeying to the Resurrection and the newness of life. In this the people of Ukraine find strength.

Today, fear has the potential to silence the voice of the people of the world. Like the myrrh-bearing women, let us find courage to overcome our fear. Let us continue to speak with one voice and one heart, speaking on behalf of the people of Ukraine whose voice is being attempted to be silenced by foreign aggressors. Let us speak truth about what is happening in Ukraine, in solidarity and with conviction that war is wrong, and that peace is the only path forward.

Our voice is being heard. The world has responded in an outpouring of prayer for peace in Ukraine and love for its people by providing unprecedented humanitarian aid in response to the world’s worst humanitarian crisis since the Second World War.

We pray for peace in Ukraine, and throughout the world. We pray in particular for the people of Ukraine as they endure the war. We pray for their safety and for their families. We pray for those who have left Ukraine and those who remain. We pray for those who have died. May God bless you and may the Mother of God spread her omophorion of protection upon you.

As we celebrate the Feast of the Resurrection, let us be the myrrh-bearing women of today. Like them, let us break free from any fear that holds us back. Let us go tell others, boldly and with courage, of the joy of the Gospel message, of God’s love and mercy in the world, so that they too may experience joy and hope in their lives.

As the Ukrainian Catholic Bishops in Canada, we pray that God’s grace and love fills your heart, and that of your family and friends, and brings happiness and peace to all people.

Christ is Risen! Indeed He is Risen!

Sincerely Yours in Christ,
🞤 Lawrence Huculak, OSBM, Metropolitan Archbishop of Winnipeg
🞤 David Motiuk, Eparchial Bishop of Edmonton; Apostolic Administrator of New Westminster
🞤 Bryan Bayda, CSsR, Eparchial Bishop of Saskatoon; Apostolic Administrator of Toronto
🞤 Michael Wiwchar, CSsR, Bishop Emeritus of Saskatoon
🞤 Stephen Chmilar, Bishop Emeritus of Toronto

✙

2022 ПАСТИРСЬКЕ ПОСЛАННЯ ЄПИСКОПІВ УКРАЇНСЬКОЇ КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ КАНАДИ З НАГОДИ СВЯТА ВОСКРЕСІННЯ ГОСПОДНЬОГО

Всечеснішим Отцям, Преподобним Сестрам та Братам Монаших Спільнот, Семінаристам та Вірним Української Католицької Церкви в Канаді:

Христос Воскрес! Воiстину Воскрес!

Дорогі Брати і Сестри у Христі, Ісус сказав їм: «не бійтеся» (Матея 28:8)

Великдень і Воскресіння: Подорож від Страху до Радості і Надії
Сьогодні ми святкуємо славне Свято Воскресіння нашого Господа Ісуса Христа. Сьогодні ми радіємо Христовій перемозі над гріхом і смертю. Сьогодні все сповнилося радістю.

В часі святкування Празника Воскресіння нашого Господа, коли ми намагаємось усвідомити зміст цього свята, роздумаймо про жінок мироносиць – тих хто першими отримали звістку про Воскреслого Господа і розважмо про їхню надзвичайну мандрівку від стану страху до радості і надії.

Мироносиці є свідками Ісусової смерті і вони бачили місце де було його поховано. Вони також стали свідками його воскресіння. Саме вони отримали славну новину від ангела який їм сказав: «Не бійтеся; ви шукаєте за Ісусом з Назарету якого розіп’яли. Він воскрес; його тут немає. Подивіться, ось місце де було його покладено. Йдіть, і сповістіть його апостолів і Петра, що він йде перед вами до Галилеї; там ви його побачите, як і сказав я вам» (Maрко 16:6-7).

Однак у розповіді про Вокресіння у Євангелії від Марка ми також читаємо: «Тоді жінки мироносиці вийшли і побігли з гробу, бо страх і здивування охопили їх; і вони нічого нікому не розказали, бо налякалися » (Maрка 16:8).

Страх міг потенційно зупинити жінок мироносиць від виконання завдання, яке доручив їм ангел. Страх мав здатність паралізувати їх, осліпити їх. Страх спричинив жінкам мироносицям хвилювання, переляк, паніку, тривогу, нездатність до дії. Цей страх міг стати причиною того, що ми б ніколи не дізнались про Воскресіння Господа; і ми б думали, що Ісус залишився у гробі назавжди.

Проте, якимось чином жінки мироносиці змогли перебороти у собі цей страх. Євангеліє від Матея нам каже: «Тоді вони швидко залишили гріб у страсі, і з великою радістю побігли сповістити його апостолів. Раптом Ісус зустрів їх і сказав: «Вітаю!» І вони підійшли до нього, припали до його ніг і поклонились йому. Ісус сказав їм: «не бійтеся, йдіть і скажіть моїм братам щоб йшли до Галилеї, там вони побачать мене» (Maтея 28:8-10).

Страх жінок мироносиць перемінився у радість і надію. Віднайдена ними сміливість і сила перемінила їх на свідків і посланців Воскресіння. Їхнє свідчення дозволило Добрій Новині Слова Божого поширитись і вони спричинились до збільшення числа вірних до майже двох з половиною міліярдів людей, які зараз наслідують Христа, а це третя частина людства.

У цьому контексті, цьогорічне святкування Свята Воскресіння нашого Господа увесь світ спостерігає у зневірі і тривозі спричиненими вторгненням Росії в Україну, заподіяними руйнуваннями, і втратою тисяч невинних життів, включно з жінками і дітьми. Боязнь війни, подібно як і страх жінок мироносиць, має здатність паралізувати і не лише людей України, але й також цілий світ.

Однак, як ми бачимо страх не паралізував Україну. Посеред хаосу, який принесла війна Українці знайшли хоробрість боротися і обороняти свої сім’ї, і своїх ближніх. Більше того, люди України, не лише сміливо захищають свою державність, але також захищають принципи свободи, демократії, справедливості, і поваги до гідності особи; цінності, які цивілізований світ поважає та пропагує.

Ми можемо запитати себе, що є причиною такої хоробрості українців? Короткою відповіддю є їхня віра в Бога та у воскреслого Господа. Згідно з давньою «Повістю Временних Літ» ще у першому столітті Святий Апостол Андрій, підняв хрест Господній на берегах Дніпра, пророкуючи, що величне місто буде збудовано на схилах цієї ріки – сьогоднішнє місто Київ, яке протягом століть було центром віри і свідчення Божої любові до Божого люду. Століттями вороги намагались захопити ці землі, але кожного разу наші люди повставали з катакомб переможцями та з особистим досвідченням Христових страждань і розпяття, і кожного разу вони подорожували до Воскресіння і відродження. Ось де народ України черпає свою силу.

Сьогодні, страх має здатність заглушити голос світової спільноти. Подібно до жінок мироносиць, знайдімо у собі сміливість побороти наш страх. Продовжуймо говорити одноголосно і єдиним серцем для добра людей України, не дозвольмо чужинському агресору поширювати ненависть та неправду. Розповідаймо правду про те, що відбувається в Україні, і у солідарності з українським народом переконуймо, що війна є злом і що мир є єдиним шляхом до майбутнього.

Наш голос є почутим. Світ єднається у молитві за мир в Україні та у допомозі страждаючому українському народу. Агресія Росії спричинила безпрецедентну гуманітарну кризу, якої не бачив світ від закінчення Другої Світової Війни, але також людство відгукнулося у безпрецедентному вияві любові та у наданні гуманітарної допомоги для постраждаючих.

Ми молимось за мир в Україні та у цілому світі. В особливий спосіб ми молимось за людей в Україні, які переживають війну. Ми молимось за їхню безпеку, за безпеку їхніх сімей. Ми молимось за тих, які були вимушені залишити Україну і за тих, які залишились там. Ми молимось за тих, що померли. Нехай Господь благословить вас і Пресвята Богородиця візьме вас під покров свого омофору.

У часі святкування Свята Воскресіння будьмо жінками мироносицями. Звільнімось від усякого страху який нас сковує. Йдімо і сміливо проповідуймо радість Євангельської вістки, Божої любові і милосердя для світу, щоб усі змогли досвідчити правдиву радість і надію у їхньому житті.

Ми, Єпископи Української Католицької Церкви в Канаді молимось щоб ласка Божа наповнила ваші серця, серця ваших рідних та друзів та щоб радість та мир запанували між усіма людьми.

Христос Воскрес! Воiстину Воскрес!

Ваші у Христі,
🞤 Лаврентій Гуцуляк, ЧСВВ, Митрополит-Архиєпископ Вінніпезький
🞤 Давид Мотюк, Єпарх Едмонтонський; Апостольський Адміністратор Нью- Вестмінстерсьої Єпархії
🞤 Браєн Байда, ЧНІ, Єпарх Саскатунський; Апостольський Адміністратор Єпархії Торонто
🞤 Михаїл Вівчар, ЧНІ, Єпископ-емерит Саскатунський
🞤 Стефан Хміляр, Єпископ-емерит Торонтонський

Published on

Heraldic emblem of His Beatitude Sviatoslav Shevchuk

Christ is Risen!

Bearing torches let us meet the bridegroom, Christ, As He comes forth from His tomb, And let us greet, with joyful song, the saving Pascha of God.
—Ode 5, Paschal Canon

Beloved in Christ!

Today the heart is jubilant, the soul rejoices, feet rush to church, arms stretch out to the Lord, resounding song comes from our mouths, for this day is truly the feast of feasts and solemnity of solemnities: ‘Christ is risen from the dead, trampling down death by death, and to those in the tombs bestowing life!’ As smoke which is blown away by the wind, and as wax which disappears in fire (see. Ps 67:2-3), so today all our anguish, worries, doubts, and fears dissipate and lose their power over us: ‘This is the day that the Lord has made, let us rejoice and be glad in it’ (Ps 117:24).

Let us meet... Christ, as He comes forth from His tomb...

We go to encounter the One, who emerges from the grave, having undergone horrific torture, suffering, and death. In rising, Christ passes from death to life. He emerges from the confines of a limited and narrow tomb, with the entrance closed by a stone and signed with a seal. Christ passes by the guard, placed there at Pilate’s command. The glorified body of the Saviour cannot be held, neither by time, nor by the space of earthly human existence, as we pray in the Anaphora of the Liturgy of Saint Basil the Great: ‘He loosed the pangs of death, rising on the third day and making a way for all flesh to the resurrection of the dead—for it was not possible for the Prince of life to be mastered by corruption.’

Christ opened a new Pascha of God, for not Moses, but the God-Man leads humankind—not from Egyptian captivity, but from death to life, and from earth to the heavens. The paschal matins service depicts this paschal movement, this exodus of the New Covenant as that of a Bridegroom emerging from the wedding chamber. This image is familiar to us! Already, during Passion Week, the Church prepared us for the coming of Christ the Bridegroom: ‘O faithful, let us be on fire with love for the Bridegroom, and with lamps burning, let us go out to meet Him. May the light of our virtues shine brightly, and may our faith be radiant. With the wise virgins, let us prepare to enter the banquet hall of the Lord; for the divine Spouse offers us the crown of immortality.’ (Great Tuesday, Matins, Lenten Sessional Hymns). And lo, the grave is transformed into a chamber, with Christ’s Resurrection funeral services are transformed into the joy of encountering the Bridegroom, who dispels sorrow, fulfils the time of expectation, and invites us to the paschal feast of the Heavenly Kingdom. With Christ’s Resurrection, we become partakers of eternal life—not observers, but real participants in the life of God’s children.

Bearing torches let us meet the Bridegroom!

This past year we have lived as if in a tomb ‘behind the locked doors’ of quarantine restrictions that periodically intensified. Our churches and monasteries in some parts of the world were truly inaccessible to worshipping faithful, out of concern for the safety and health of both clergy and religious, as well as the laity. However, today Paschal Matins help us accept these restrictions as a form of expectation—of the exodus and of the risen Bridegroom-Christ, whose arrival is awaited vigilantly in the night by the wedding guests (see Mt 25:1-13). And here we sense that this time is approaching. The Bridegroom draws near, announcing to us that the exodus has begun. The light of hope shines through, that with God’s help we will be able to emerge from this global ‘incarceration,’ to return from the virtual world to the expanse of our churches and communities, in order to pray together ‘with one heart and one voice’ in God’s assembly. But for this to happen, is it especially important that the torch of the Resurrection—the light of faith, hope, and love—not be extinguished.

In going out to meet the risen Christ this paschal night we carry our torches of faith! Even in circumstances of strict quarantine we’ve learned to practice our faith, to differentiate between its substance and its forms of expression. We may have had to change our practices and customs, but we did not weaken our relationship of faith with our Lord God, a faith that filled our life with light through prayer and daily reflection on the Word of God, through participation in the Divine Liturgy in a different way, through a heartfelt desire to receive the Body and Blood of our Saviour. The torch of faith in us did not go out.

We carry today the torches of our hope! Drawing strength from our faith, we have fostered expectations that we will overcome and survive these complex times. Christian hope gave us strength to continue living, to adapt to a culture of preserving a healthy life in these new circumstances. We shone our torches of faith and hope in the resurrection even as we mourned our dead. When the world became disoriented and lost its bearings, the torch of Christian hope helped us find an exit-exodus, move towards an encounter with the Bridegroom, who today joyfully and victoriously emerges from the tomb!

We are encountering the risen Christ, carrying our torches of love in action—of God and neighbour. As the wise virgins of the Gospel parable (see Mt 25:1-13), this pandemic night of waiting for the coming of the Bridegroom filled our lamps with works of mercy and service to our neighbour. We understood that we will find our way out of these complex circumstances of life only if we create authentic and vibrant Christian communities, built on mutual assistance and sacrificial service to one another. The torch of love for neighbour in us did not die out, and on this paschal night it allows us to go out to meet the risen Christ!

And let us greet, with joyful song, the saving Pascha of God.

We joyfully praise Christ, who emerges from the tomb, as a spring bird, who, with the thaw, begins to sing louder and more cheerfully, and does not cease, even when it senses that the branch on which it is perched is swaying—for it knows that it has wings of faith, hope, and love! Let us gaze upon the body of Christ, covered in wounds from brutal scourging, without breath or life. A body crucified and buried, it would seem, irrevocably and forever. And yet, the Spirit of God revives this broken human body, which in the brightness of Divine glory comes out to meet us and lay a path for us to eternity. This is the salvation of which we sing today: “O Son of God, who are the giver of life to the whole world, for this the whole world glorifies You.”

Therefore, if we are under the impression that humanity has become like a body tortured unto death by the pandemic—and our people suffer this evil in the midst of the horrors of war, which continue now for the eighth year—let us gaze towards the Bridegroom, who emerges from the tomb fully alive and surrounded by light, and let us not doubt even for a moment, that a light-filled resurrection also awaits us, that we too are true partakers of the Resurrection which we celebrate today by the power and action of the Holy Spirit!

Beloved brothers and sisters in Christ! On this bright, joyful day I greet all of you with the Pascha of our Lord. Especially in this Year of St. Joseph the Betrothed I greet all our husbands-fathers. My wish for you is that you be a light of faith, hope, and love for your families, models and icons of God’s love, fidelity, courage, creativity, industriousness, patience, openness—for your beloved spouses and children. Christ is the only icon of God the Father, but children, as they grow up, develop an image of Him on the basis of their family experience and the example of their dad.

I greet those who in this pandemic feel lonely and abandoned. Remember: when you pray, the risen Lord is always with you, and by the power of Christian prayer you are united with the entire community of His Church. You are not alone!

I greet all the sick and frail, as well as medical professionals and your family and friends, who care for you. On this feast of victory over death I ask you: cherish the gift of life, and embrace bodily suffering as sacrifice in prayer, for this is “a spiritual fragrance” pleasing to the Lord.

To our soldiers and to those who remain in occupied territories and in Crimea, I send you my sincere paschal greeting and assure you of my prayers, that the risen Lord strengthen you and keep you alive and healthy.

I embrace with a fatherly love all the clergy, religious, and faithful in Ukraine and throughout the world, and sincerely wish you all a blessed Easter feast, a tasty sharing of our traditional blessed egg, and a Paschal joy that is full of light.

The grace of our Risen Lord Jesus Christ, the love of God the Father, and the communion of the Holy Spirit be with you all.

Christ is risen!—Truly, He is risen!

✙ SVIATOSLAV
Given in Kyiv at the Patriarchal Cathedral of the Resurrection of Christ,
on the day of our Venerable Father and Confessor Theophanes of Sigriana,
Our Holy Father Gregory the Dialogist, Pope of Rome,
and Blessed Priest-Martyr Omelian Kovch
March 25 (12), AD 2021

Published on

The Resurrection of Our Lord
Matins, Divine Liturgy, and Blessing of Paschal Food

Matins, followed by Divine Liturgy of our Father among the Saints John Chrysostom, celebrated by Father Yuriy at Saint Nicholas the Wonderworker Parish, Victoria. 8AM 4 April 2021.

At the commencement of the Divine Liturgy, after the priest has exclaimed, Blessed be the Kingdom… and the people have responded, Amen, the clergy sing the Paschal Troparion once and the people repeat it. Then, the clergy sing the first half, and the people conclude it:

Paschal Troparion: Christ is risen from the dead, * trampling death by death, * and to those in the tombs * giving life.

First Antiphon
Verse: Shout to the Lord, all the earth, * sing now to His name, give glory to His praise.
Refrain: Through the prayers of the Mother of God, O Saviour, save us.

Verse: Say unto God, “How awesome are Your works! * Because of the greatness of Your strength Your enemies will flatter You.”
Refrain: Through the prayers of the Mother of God, O Saviour, save us.

Verse: Let all the earth worship You and sing to You, * let it sing to Your name, O Most High!
Refrain: Through the prayers of the Mother of God, O Saviour, save us.

Third Antiphon
Verse: Let God arise, and let His enemies be scattered; let those who hate Him flee from before His face.
Troparion: Christ is risen from the dead, * trampling death by death, * and to those in the tombs * giving life.

Verse: As smoke vanishes, let them vanish, as wax melts before the fire.
Troparion: Christ is risen from the dead, * trampling death by death, * and to those in the tombs * giving life.

Verse: So let sinners perish before the face of God, but let the righteous be glad.
Troparion: Christ is risen from the dead, * trampling death by death, * and to those in the tombs * giving life.

Entrance verse: In the churches bless God, the Lord from the fountains of Israel.
Troparion: Christ is risen from the dead, * trampling death by death, * and to those in the tombs * giving life.

Glory be to the Father, and to the Son, and to the Holy Spirit.
Now and forever and ever, Amen.

Kontakion, Tone 8
Though You descended into a tomb, O Immortal One, * yet You destroyed the power of Hades; * and You rose as victor, O Christ God, * calling to the myrrhbearing women: Rejoice! * and giving peace to Your Apostles: * You, who grant resurrection to the fallen.

Instead of “Holy God” we sing: All you who have been baptised into Christ, you have put on Christ! Alleluia!

Prokeimenon, Tone 1
This is the day which the Lord has made; * let us rejoice and be glad in it.
Verse: Give thanks to the Lord, for He is good, for His mercy endures forever. (Psalm 117:24,1)

Epistle : Acts 1:1–8
A reading from the Acts of the Apostles
In the first book, Theophilus, I wrote about all that Jesus did and taught from the beginning until the day when he was taken up to heaven, after giving instructions through the Holy Spirit to the apostles whom he had chosen. After his suffering he presented himself alive to them by many convincing proofs, appearing to them during forty days and speaking about the kingdom of God. While staying with them, he ordered them not to leave Jerusalem, but to wait there for the promise of the Father. ‘This,’ he said, ‘is what you have heard from me; for John baptised with water, but you will be baptised with the Holy Spirit not many days from now.’ So when they had come together, they asked him, ‘Lord, is this the time when you will restore the kingdom to Israel?’ He replied, ‘It is not for you to know the times or periods that the Father has set by his own authority. But you will receive power when the Holy Spirit has come upon you; and you will be my witnesses in Jerusalem, in all Judea and Samaria, and to the ends of the earth.’

Alleluia, Tone 1
Verse: When you rise, You will have compassion on Sion. (Psalm 101:14)
Verse: The Lord looked down from heaven to earth to hear the groans of the prisoners, to set free the sons of those put to death. (Psalm 101:20)

Gospel : John 1:1–17
In the beginning was the Word, and the Word was with God, and the Word was God. He was in the beginning with God. All things came into being through him, and without him not one thing came into being. What has come into being in him was life, and the life was the light of all people. The light shines in the darkness, and the darkness did not overcome it. There was a man sent from God, whose name was John. He came as a witness to testify to the light, so that all might believe through him. He himself was not the light, but he came to testify to the light. The true light, which enlightens everyone, was coming into the world. He was in the world, and the world came into being through him; yet the world did not know him. He came to what was his own, and his own people did not accept him. But to all who received him, who believed in his name, he gave power to become children of God, who were born, not of blood or of the will of the flesh or of the will of man, but of God. And the Word became flesh and lived among us, and we have seen his glory, the glory as of a father’s only son, full of grace and truth. (John testified to him and cried out, ‘This was he of whom I said, “He who comes after me ranks ahead of me because he was before me.”’) From his fullness we have all received, grace upon grace. The law indeed was given through Moses; grace and truth came through Jesus Christ.

Instead of ‘It is truly...’ we sing: The Angel cried out to the One full of Grace: O chaste Virgin, rejoice! And again I say, Rejoice! Your Son has risen from the tomb on the third day, and raised the dead. Let all people rejoice! Shine, shine, O new Jerusalem, for the glory of the Lord has risen upon you! Exult now and be glad, O Sion! And you, O chaste Mother of God, take delight in the resurrection of your Son.

Сommunion Hymn
Receive the Body of Christ; * taste the fountain of immortality. * Alleluia, alleluia, * alleluia.

[A private prayer of spiritual communion:
My Jesus, I believe that You are present in these Holy Gifts!
I love You above all things and I desire to receive You into my soul.
Since I cannot receive You now,
I place before You my whole life and hope, O loving Master;
and I ask, pray, and entreat You: Make me worthy to partake in a mystical way
and with a pure conscience of Your awesome and heavenly Mysteries:
for forgiveness of sins, for the pardon of offences, for communion of the Holy Spirit,
for the inheritance of the kingdom of heaven, for confidence before You,
and not for judgment or condemnation.
I embrace You as You enter and abide in me, and I unite myself completely to You.
Permeate my soul and body, and never permit me to be separated from You.
Amen.]

Instead of “Blessed is He” we sing: Christ is risen from the dead, trampling death by death, and to those in the tombs giving life (1x).

Instead of “We have seen the true light” we sing: Christ is risen from the dead, trampling death by death, and to those in the tombs giving life (1x).

Instead of “Let our mouths be filled” we sing: Christ is risen from the dead, trampling death by death, and to those in the tombs giving life (3x).

Instead of “Blessed be the name of the Lord” we sing: Christ is risen from the dead, trampling death by death, and to those in the tombs giving life (3x).

At the end of the Liturgy we sing: Christ is risen from the dead, trampling death by death, and to those in the tombs giving life (3x).
And to us he has granted life eternal;* we bow down before his resurrection on the third day.

Published on

Feast of the Annunciation

From Saint Nicholas the Wonderworker parish, Victoria BC.
6PM, 25 March 2021.

Published on

The Theophany of Our Lord

Divine Liturgy of our Father among the Saints John Chrysostom, celebrated by Father Yuriy at Saint Nicholas the Wonderworker Parish, Victoria. 10AM 6 January 2021.

First Antiphon
Verse: When Israel came forth from Egypt, the house of Jacob from an alien people.
Refrain: Through the prayers of the Mother of God,* O Saviour, save us.

Verse: Judah became His sanctuary, Israel His dominion.
Refrain: Through the prayers of the Mother of God,* O Saviour, save us.

Verse: The sea beheld this and fled,* the Jordan turned back on its course.
Refrain: Through the prayers of the Mother of God,* O Saviour, save us.

Verse: Why was it, O sea, that you fled,* that you, O Jordan, turned back on your course?
Refrain: Through the prayers of the Mother of God,* O Saviour, save us.

Third Antiphon
Verse: Give thanks to the Lord, for He is good, for His mercy endures forever.
Troparion, Tone 1: When You, O Lord, were baptised in the Jordan, * worship of the Trinity was revealed; * the voice of the Father bore witness to You, * naming You the ‘beloved Son,’ * and the Spirit in the form of a dove confirmed the Word’s certainty. * Glory to You, O Christ God, * who appeared and enlightened the world.

Verse: Therefore let the house of Israel say that He is good, for His mercy endures forever.
Troparion, Tone 1 When You, O Lord, were baptised in the Jordan, * worship of the Trinity was revealed; * the voice of the Father bore witness to You, * naming You the ‘beloved Son,’ * and the Spirit in the form of a dove confirmed the Word’s certainty. * Glory to You, O Christ God, * who appeared and enlightened the world.

Verse: Therefore, let the house of Aaron say that He is good, for His mercy endures forever.
Troparion, Tone 1 When You, O Lord, were baptised in the Jordan, * worship of the Trinity was revealed; * the voice of the Father bore witness to You, * naming You the ‘beloved Son,’ * and the Spirit in the form of a dove confirmed the Word’s certainty. * Glory to You, O Christ God, * who appeared and enlightened the world.

Verse: Let all who fear the Lord say that He is good, for His mercy endures forever.
Troparion, Tone 1 When You, O Lord, were baptised in the Jordan, * worship of the Trinity was revealed; * the voice of the Father bore witness to You, * naming You the ‘beloved Son,’ * and the Spirit in the form of a dove confirmed the Word’s certainty. * Glory to You, O Christ God, * who appeared and enlightened the world.

Entrance Verse: Blessed is He Who comes in the name of the Lord, we bless you from the house of the Lord; the Lord is God and has appeared to us.
Troparion, Tone 1 When You, O Lord, were baptised in the Jordan, * worship of the Trinity was revealed; * the voice of the Father bore witness to You, * naming You the ‘beloved Son,’ * and the Spirit in the form of a dove confirmed the Word’s certainty. * Glory to You, O Christ God, * who appeared and enlightened the world.

Glory be to the Father, and to the Son, and to the Holy Spirit.
Now and forever and ever, Amen.

Kontakion, Tone 4
Today you have appeared to the world and Your light, O Lord, has been signed on us, who with knowledge sing Your praises. You have come, You have appeared, O unapproachable Light.

Instead of the Trisagion we sing:
All you, who have been baptised into Christ, you have put on Christ! Alleluia!
All you, who have been baptised into Christ, you have put on Christ! Alleluia!
All you, who have been baptised into Christ, you have put on Christ! Alleluia!
Glory be to the Father, and to the Son, and to the Holy Spirit. Now and forever and ever, Amen. You have put on Christ! Alleluia!
All you, who have been baptised into Christ, you have put on Christ! Alleluia!

Prokimenon, Tone 4
Blessed is He, who comes in the Name of the Lord; God the Lord has appeared to us.
Verse: Give thanks to the Lord for He is good for His mercy endures forever.

Epistle : Titus 2:11–15; 3:4–7
A reading from the Second Epistle of Saint Apostle Paul to Titus
My son Titus, the grace of God has appeared, saving all and training us to reject godless ways and worldly desires and to live temperately, justly, and devoutly in this age, as we await the blessed hope, the appearance of the glory of the great God and of our saviour Jesus Christ, who gave himself for us to deliver us from all lawlessness and to cleanse for himself a people as his own, eager to do what is good. For we ourselves were once foolish, disobedient, deluded, slaves to various desires and pleasures, living in malice and envy, hateful ourselves and hating one another. But when the kindness and generous love of God our saviour appeared, not because of any righteous deeds we had done but because of his mercy, he saved us through the bath of rebirth and renewal by the holy Spirit, whom he richly poured out on us through Jesus Christ our saviour, so that we might be justified by his grace and become heirs in hope of eternal life.

Alleluia, Tone 1
Verse: Bring to the Lord, you sons of God; bring to the Lord young rams.
Verse: The voice of the Lord is over the waters, the God of glory has thundered, the Lord reigns over vast waters.

Gospel : Matthew 3: 13–17
Then Jesus came from Galilee to John at the Jordan to be baptised by him. John tried to prevent him, saying, ‘I need to be baptised by you, and yet you are coming to me?’ Jesus said to him in reply, ‘Allow it now, for thus it is fitting for us to fulfil all righteousness.’ Then he allowed him. After Jesus was baptised, he came up from the water and behold, the heavens were opened [for him], and he saw the Spirit of God descending like a dove [and] coming upon him. And a voice came from the heavens, saying, ‘This is my beloved Son, with whom I am well pleased.’

Instead of ‘It is truly...’ we sing:
O my soul, magnify Christ the King, baptised in the Jordan.
Irmos, Tone 4 Every tongue is at a loss to praise you as is your due, O Mother of God. Even a spirit from above is filled with dizziness when seeking to sing your praises. But since you are good, accept out faith, for you know well our love inspired by God. For it is you who protect all Christians; therefore, we magnify you.

Сommunion Hymn
The Grace of God has appeared, bringing salvation to all. Alleluia, alleluia, alleluia!

[A private prayer of spiritual communion:
My Jesus, I believe that You are present in these Holy Gifts!
I love You above all things and I desire to receive You into my soul.
Since I cannot receive You now,
I place before You my whole life and hope, O loving Master;
and I ask, pray, and entreat You: Make me worthy to partake in a mystical way
and with a pure conscience of Your awesome and heavenly Mysteries:
for forgiveness of sins, for the pardon of offences, for communion of the Holy Spirit,
for the inheritance of the kingdom of heaven, for confidence before You,
and not for judgment or condemnation.
I embrace You as You enter and abide in me, and I unite myself completely to You.
Permeate my soul and body, and never permit me to be separated from You.
Amen.]

Published on

Nativity of Our Lord

Divine Liturgy of our Father among the Saints John Chrysostom, celebrated by Father Yuriy at Saint Nicholas the Wonderworker Parish, Victoria. 10AM 25 December 2020.

First Antiphon
Verse: I will confess You, Lord, with all my heart, * I will declare all Your wondrous deeds.
Refrain: Through the prayers of the Mother of God, O Saviour, save us.

Verse: In the council of the just and the congregation, * great are the works of the Lord, conforming to His will in every way.
Refrain: Through the prayers of the Mother of God, O Saviour, save us.

Verse: His work is filled with praise and majesty, * and His righteousness endures forever.
Refrain: Through the prayers of the Mother of God, O Saviour, save us.

Third Antiphon
Verse: The Lord said to my lord, ‘Sit at my right hand until I make your enemies the footstool of you feet.’
Troparion, Tone 4: Your Nativity, O Christ our God, * made the light of knowledge dawn on the world; * through it, those who worshipped the stars were taught by a star* to worship You, the Sun of Righteousness, * and to know You, the Dawn from on high. * Glory to You, O Lord.

Verse: The Lord will send you a sceptre of power out of Zion; reign in the midst of your enemies.
Troparion, Tone 4: Your Nativity, O Christ our God, * made the light of knowledge dawn on the world; * through it, those who worshipped the stars were taught by a star* to worship You, the Sun of Righteousness, * and to know You, the Dawn from on high. * Glory to You, O Lord.

Verse: Yours is the dominion on the day you are given power in his splendour of your holy ones.
Troparion, Tone 4: Your Nativity, O Christ our God, * made the light of knowledge dawn on the world; * through it, those who worshipped the stars were taught by a star* to worship You, the Sun of Righteousness, * and to know You, the Dawn from on high. * Glory to You, O Lord.

Entrance Verse: From the womb before the daystar I begot you. The Lord has sworn an oath and will not go back on His word: You are a priest forever, according to the order of Melchizedek.
Troparion, Tone 4: Your Nativity, O Christ our God, * made the light of knowledge dawn on the world; * through it, those who worshipped the stars were taught by a star* to worship You, the Sun of Righteousness, * and to know You, the Dawn from on high. * Glory to You, O Lord.

Glory be to the Father, and to the Son, and to the Holy Spirit.
Now and forever and ever, Amen.

Kontakion, Tone 3
The Virgin today gives birth to Him who is above all being; * the earth offers the cave to Him whom no one can approach; * Angels with shepherds give Him glory, * while Magi make their way with a star, * for to us is born a little Child, the pre-eternal God.

Instead of ‘Holy God’ we sing: All you who have been baptised into Christ, you have put on Christ! Alleluia, alleluia, alleluia!

Prokimenon, Tone 8
Let all the earth worship You and sing to You; * let it sing to Your Name, O Most High.
Verse: Shout to the Lord, all the earth, sing now to His name, give glory to His praise.

Epistle : Galatians 4:4–7
A Reading from the letter of Saint Apostle Paul to the Galatians:
Sisters and Brothers, when the fullness of time had come, God sent his Son, born of a woman, born under the law, in order to redeem those who were under the law, so that we might receive adoption as children. And because you are children, God has sent the Spirit of his Son into our hearts, crying, ‘Abba! Father!’ So you are no longer a slave but a child, and if a child then also an heir, through God.

Alleluia, Tone 1
Verse: The heavens tell the glory of God, and the firmament declares the work of His hands.
Verse: Day announces its message unto day and night proclaims its knowledge unto night.

Gospel : Matthew 2:1-12
When Jesus was born in Bethlehem of Judea, in the days of King Herod, behold, magi from the east arrived in Jerusalem, saying, ‘Where is the newborn king of the Jews? We saw his star at its rising and have come to do him homage.’ When King Herod heard this, he was greatly troubled, and all Jerusalem with him. Assembling all the chief priests and the scribes of the people, he inquired of them where the Messiah was to be born. They said to him, ‘In Bethlehem of Judea, for thus it has been written through the prophet: “And you, Bethlehem, land of Judah, are by no means least among the rulers of Judah; since from you shall come a ruler, who is to shepherd my people Israel.”’ Then Herod called the magi secretly and ascertained from them the time of the star's appearance. He sent them to Bethlehem and said, “Go and search diligently for the child. When you have found him, bring me word, that I too may go and do him homage.’ After their audience with the king they set out. And behold, the star that they had seen at its rising preceded them, until it came and stopped over the place where the child was. They were overjoyed at seeing the star, and on entering the house they saw the child with Mary his mother. They prostrated themselves and did him homage. Then they opened their treasures and offered him gifts of gold, frankincense, and myrrh. And having been warned in a dream not to return to Herod, they departed for their country by another way.

Instead of ‘It is truly…’ we sing: O my soul, magnify Christ the King born in a manger. Irmos, Tone 1: A strange and glorious mystery do I behold: the cave is heaven; the Virgin, the throne of the cherubim; the manger, a dwelling place in which is laid Christ, the God Whom nothing can contain. Singing His praises, we magnify Him.

Сommunion Hymn
The Lord has sent deliverance * to His people. * Alleluia, alleluia, alleluia.

[A private prayer of spiritual communion:
My Jesus, I believe that You are present in these Holy Gifts!
I love You above all things and I desire to receive You into my soul.
Since I cannot receive You now,
I place before You my whole life and hope, O loving Master;
and I ask, pray, and entreat You: Make me worthy to partake in a mystical way
and with a pure conscience of Your awesome and heavenly Mysteries:
for forgiveness of sins, for the pardon of offences, for communion of the Holy Spirit,
for the inheritance of the kingdom of heaven, for confidence before You,
and not for judgment or condemnation.
I embrace You as You enter and abide in me, and I unite myself completely to You.
Permeate my soul and body, and never permit me to be separated from You.
Amen.]

Instead of ‘Blessed is He who comes…’ we sing: All creation is filled with rejoicing today, for Christ is born of a Virgin. (1х)

Instead of ‘We have seen the true light…’ we sing: All creation is filled with rejoicing today, for Christ is born of a Virgin. (1х)

Instead of ‘May our mouths…’ and ‘Blessed be the Name…’ we sing: All creation is filled with rejoicing today, for Christ is born of a Virgin. (3x)

Published on

Great Compline with Lytia

Celebrated by Father Yuriy at Saint Nicholas the Wonderworker Parish, Victoria. 8PM 24 December 2020.

Great Compline with Lytia is celebrated on the Eves of the Nativity of our Lord, and the Theophany, as prescribed by the Typikon. In these instances, there is incensing at the beginning as at Vespers with Lytia, with the Royal Doors open; the priest is vested in a bright epitrachelion. After the incensing, he intones the start of the service...

To follow along with the prayers and responses, please refer to the scanned compline booklets:
Great Compline with Lytia (English)
Велике Повечір‘я з Литією (Українська)
[PDF document links: right-click to view in another tab/window or save to your computer.)

Published on

The Feast of the Nativity of Our Lord
‘Christmas – A Festival of Families’

Christ is Born!  Let us Glorify Him!

Dear Faithful:

The birth of Jesus took place this way:  ‘In those days a decree went out from Emperor Augustus that all the world should be registered. Joseph also went from the town of Nazareth in Galilee to Judea, to the city of David called Bethlehem, because he was descended from the house and family of David. He went to be registered with Mary, to whom he was engaged and who was expecting a child. While they were there, the time came for her to deliver her child. And she gave birth to her firstborn son and wrapped him in bands of cloth, and laid him in a manger because there was no place for them in the inn’ (Luke 2: 1, 4-7).

The story of the birth of Jesus is above all a ‘Festival of Families’.

With the birth of Jesus, God chooses to be born in a human family. What might this mean for you and for me?

At the World Meeting of Families in Philadelphia—truly a Festival of Families—Pope Francis stressed the importance of the family. He chose to set aside a prepared written speech and speak to the world in his own words about a question a child once asked him. ‘What did God do before God created the world?’

Indeed, children ask the best questions! I suspect the child wanted to know whether God played soccer, liked to climb trees, or ate ice cream!

Pope Francis’ response was marvellous!  He said, ‘I assure you, I found real difficulty in answering the question. I said, “Before creating the world, God loved. [God simply loved.] Because God is love.”  He had so much love: Father, Son and Holy Spirit. It was so overflowing. It was so big, this love, God could not be selfish, self-centred. It had to be poured out of him. So as to share that love with those out of himself. And then God created the world. God made this marvellous world in which we live.‘

And, if I may add my own words here, in the Nativity of Our Lord—in his Incarnation, God taking flesh and becoming one of us, being born among us—God entrusts this love to a family. To Mary and Joseph a child is born, Jesus, who is love. And today, to you and me, Jesus, who is love, is born anew in our hearts and in the world all around us.  ‘All of the love that God has in himself, all the beauty that he has in himself, he gives to the family. And the family is really family when it is able to open its arms and receive all that love.’

Pope Francis continues, ‘Every Christian family—as Mary and Joseph did – must first welcome Jesus, listen to Him, speak with Him, shelter Him, protect Him, grow with Him; and in this way, make the world a better place.

‘Let us make space in our heart and in our days for the Lord. This is what Mary and Joseph did, and it was not easy: how many difficulties they had to overcome! It was not a false or unreal family.’ And during the pandemic, when we are spending much more time together as families, we know this firsthand. Families have difficulties. We argue, we quarrel. Yet, with love, only love, we can overcome our challenges.

The family of Nazareth—Jesus, Mary and Joseph—calls to us to rediscover the vocation and the mission of the family. God created man and woman, and he gave them everything.  He gave them the world!  Then God commissioned the family. He said, grow, multiply, cultivate the earth, make it produce, make it grow. Through the family, the mystery of the Son of God is at work. Creation. The Fall. Recreation. Through the birth of Our Lord, God comes to save the world. The gates of Paradise are re-opened. God waits at the gates of heaven to welcome us home.

As I get older, I tend to appreciate my family more and more. Mom and dad, who are now passed. My sisters. My brother. And their families. I appreciate the memories of days gone by, and the memories that are still in the making, memories filled with joy, hope and love, and yes, sadness and loss.

I am thankful that it was in my family, the first church, the domestic church, that the seeds of faith were first sown. My parents, by their word and example, carried on the mission of love entrusted to them by God, sharing that love among themselves and teaching their children to love God and neighbour.

As we celebrate the Nativity of Our Lord, I invite you to reflect on your family. Acknowledge how beautiful, true, and good it is to be a family today; and how indispensable the family is for the life of the world, and for God’s unfolding plan of salvation.

Truly, Christmas is a Festival of Families.

May God bless the Holy Family born in Bethlehem. May God bless your family!

As we celebrate the Feast of the Nativity of Our Lord, may Christ, truly bless you and your family with peace, love and joy, now and in the New Year!

Christ is Born!  Glorify Him!

Bishop David Motiuk
Eparchy of Edmonton

✙

Prayer to the Holy Family

Jesus, Mary and Joseph,
in you we contemplate the splendour of true love, to you we turn with trust.

Holy Family of Nazareth,
grant that our families too may be places of communion and prayer,
authentic schools of the Gospel and small domestic Churches.

Holy Family of Nazareth,
may families never again experience violence, rejection and division:
may all who have been hurt or scandalized find ready comfort and healing.

Holy Family of Nazareth,
make us once more mindful
of the sacredness and inviolability of the family,
and its beauty in God’s plan.

Jesus, Mary and Joseph,
graciously hear our prayer. Amen.

✙   ✙   ✙

Празник Різдва Господнього
«Різдво – Свято Сімей»

Христос Раждається! Славіте Його!

Дорогі у Христі!

Народження Ісуса сталось наступним чином: «Тими днями вийшов наказ від кесаря Августа переписати всю вселенну. Пішов також і Йосиф з Галилеї, з міста Назарету в Юдею, в місто Давида, що зветься Вифлеєм, бо він походив з дому й роду Давида, щоб записатися з Марією, зарученою своєю, що була вагітна. Коли вони були там, настав їй час родити, і вона породила свого сина первородного, сповила його та поклала в ясла, бо не було їм місця в заїзді» (Євангеліє від Луки 2: 1, 4-7).

Історія народження Ісуса у своїй суті є Святом Сім’ї.

З народженням Ісуса, Бог вирішує народитися в людській сім’ї. Якими є наслідки цього рішення для вас і для мене?

На Всесвітній Зустрічі Сімей у Філадельфії, справжньому Святі Сімей, Папа Франциск наголосив на важливості сім’ї. Він вирішив не зачитувати свою заздалегідь написану промову, але натомість розповісти власними словами про питання, яке йому колись задала дитина: «Що робив Бог перед тим як Він створив світ?»

А й справді, діти задають найкращі питання. Підозрюю, що дитині було цікаво чи можливо Бог грав у футбол, чи лазив по деревах, чи може Він їв морозиво!

Відповідь Папи Франциска була надзвичайною! Він сказав: «Хочу вас запевнити, що мені досить важко відповісти на це питання. Я відповів дитині: Перед тим як створити світ, Бог любив. [Бог просто любив]. Бо Бог є любов. Він мав в Собі дуже багато любові: Отець, Син і Святий Дух. Він був переповнений любов’ю. Ця любов була настільки великою, що Бог не міг бути егоїстичним чи зосередженим на Собі. Ця любов мусіла вилитись з Нього для того, щоб Він міг поділитись нею з кимось. І ось тоді Бог створив світ. Бог створив цей пречудовий світ, в якому ми живемо.»

І, з Вашого дозволу хочу додати кілька слів від себе, в Народженні Нашого Господа – в Його Воплоченні, Бог приймає тіло і стає одним з нас, народжується серед нас – Бог довіряє цю любов сім’ї, в якій Він народився. Дитина Ісус, який є любов’ю, народжується Марії і Йосифу. І сьогодні, до Вас і до мене, заново народжується Ісус, який є любов’ю, Він народжується в наших серцях і у цілому світі довкола нас. «Всю любов, яку Бог має в Собі, всю красу, яку Він вміщає в Собі, Він дає сім’ї. І сім’я є насправді сім’єю, коли вона відкриває свої руки і приймає всю цю любов.»

Папа Франциск продовжує: «Кожна християнська сім’я – подібно як Марія і Йосиф – мусить спочатку радісно прийняти Ісуса, слухати Його, говорити з Ним, прихистити Його, захистити Його, рости разом з Ним, і таким чином світ стане кращим місцем.»

«Зробімо місце для Господа в наших серцях і в наших днях. Саме так зробили Марія і Йосиф, і це не було легко: скільки труднощів їм довелось перебороти! Це не була несправжня чи нереальна сім’я.» Зараз під час пандемії, коли ми проводимо набагато більше часу разом як сім’я, ми знаємо це з власного досвіду. В сім’ях трапляються труднощі. Ми сперичаємося, ми сваримося. Однак з любов’ю, лише з любов’ю, ми можемо подолати наші труднощі.

Сім’я з Назарету – Ісус, Марія і Йосиф – закликає нас заново відкрити для себе покликання і місію сім’ї. Бог сотворив чоловіка і жінку і Він дав їм все. Він дав їм цілий світ! Тоді Бог започаткував сім’ю сказавши: ростіть, помножуйтесь, обробляйте землю, щоб вона плодила  і росла. Через сім’ю, сповнюється таємниця Сина Божого. Створення. Падіння. Відродження. Через народження нашого Господа, Бог приходить, щоб спасти світ. Ворота Раю є заново відкритими. Бог чекає на нас коло Райських Воріт, щоб ласкаво запросити нас додому.

З роками, я все більше і більше ціную свою сім’ю. Маму і тата, яких вже з нами немає. Моїх сестер. Мого брата. І їхні сім’ї. Я дорожу спогадами про минулі дні, спогадами, які я зараз створюю, спогадами сповненими радістю, надією і любов’ю, але й також смутком і втратами.

Я є вдячним, що саме в моїй сім’ї, першій церкві, домашній церкві, були посіяні перші зерна віри. Мої батьки, їхніми словами і прикладом, сповнювали місію любові, довірену їм Богом, ділились цією любов’ю між собою і навчали своїх дітей любити Бога і ближнього.

Святкуючи Народження Нашого Господа, заохочую Вас задуматись над власними сім’ями. Визнайте, як це гарно, правдиво і добре бути сім’єю сьогодні, і якою незамінною є сім’я для життя цього світу, і для реалізації Божого плану спасіння людства.

Направду, Різдво є празднецтвом сім’ї.

Нехай Господь поблагословить Пресвяту Родину народжену у Вифлеємі. Нехай Господь поблагословить Вашу родину!

Святкуючи Празник Господнього Рождества, нехай Христос поблагословить Вас і Вашу сім’ю миром, любов’ю і радістю, зараз і в новому році!

Христос Раждається! Славіте Його!

+ Давид Мотюк
Едмонтонська єпархія

✙

Молитва до Пресвятої Родини

Ісусе, Маріє і Йосифе,
У Вас ми споглядаємо красу справжньої любові,
до Вас ми звертаємось з довірою,

Пресвята Родино з Назарету,
допоможи щоб наші сім’ї були місцем причастя і молитви,
правдивими школами Євангелія і малими домашніми Церквами.

Пресвята Родино з Назарету,
нехай наші родини ніколи не досвідчать насильства, відкинення та роздору:
нехай всі що були зранені чи згіршені знайдуть заспокоєння і зцілення.

Пресвята Родино з Назарету,
дай дам знову бути більш свідомими святості і непорушності сім’ї,
і її краси в Божому задумі,

Ісусе, Маріє і Йосифе,
ласкаво вислухайте нашу молитву. Амінь.

Published on

Due to COVID-19 restrictions, public liturgies are suspended through the feast of Christmas. Father Yuriy will celebrate these services online, and video feeds will be available on the Journal page:

Christmas Eve, Thursday 24 December, 8PM
Great Compline with Lytia

Christmas Day, Friday 25 December, 10AM
Divine Liturgy of St John Chrysostom

Icon of the Nativity of Christ

O Christ what shall we offer you?
For our sake You appeared on earth as man.
Every creature made by You offers thanks to You:
the angels offer you a hymn; the heavens, a star;
the Magi, gifts; the shepherds their wonder;
the earth, its cave; the wilderness, the manger.
And we offer you a Virgin Mother.

[From the prayers of Vespers of Christmas Eve.]

Published on

Icon of the Resurrection of our Lord Jesus Christ.

If you are devout and love God, enjoy this beautiful and radiant festival.
If you are a grateful servant, enter, rejoicing, into the joy of your Lord.
If you followed the fast, receive your payment now.

If you worked from the first hour, receive today your just reward.
If you came after the third hour, you are welcomed to celebrate.
If you arrived after the sixth hour, have no doubt; for you suffer no loss.
If you delayed until the ninth hour, come near with no cause to hesitate.
If you arrived even at the eleventh hour, do not be fearful of the lateness;
for the Lord is generous and accepts the last as He does the first.

He gives rest to him of the eleventh hour, as to him who worked from the first hour.
He shows mercy to the last and attends to the first.
To the one is given and to the other is granted.
He accepts the works and welcomes the volition.
He honours the act and praises the intention.

All of you, therefore, enter into the joy of our Lord; both first and last, receive your reward.

You rich and poor, with one another dance.
You who are abstinent and you who are indolent, honour this day.
You who have fasted and you who have not fasted, be glad today.
The table is richly laden; all of you, feast sumptuously.
The calf is plentiful; let no one depart hungry.
All of you partake of the banquet of faith.
All of you enjoy the wealth of goodness.

Let no one deplore his poverty, for the Universal Kingdom has been revealed.
Let no one lament for transgressions, because forgiveness has dawned from the Tomb.
Let no one fear death, for the death of the Saviour has set us free.

He subdued death when it took hold of Him.
He despoiled Hades when He descended into Hades.
He embittered it as it tasted of His flesh, anticipating which, Isaiah cried out:
‘Hades was embittered when it encountered You below.’

It was embittered, for it was abolished.
It was embittered, for it was mocked. It was embittered, for it was mortified.
It was embittered, for it was dethroned.
It was embittered, for it was enchained.

It received a body and came upon God.
It received earth and met up with heaven.
It received what it saw and stumbled upon what it did not see.
Death, where is your sting?
Hades, where is your victory?

Christ is risen, and you are overthrown.
Christ is risen, and the demons are fallen.
Christ is risen, and the angels rejoice.
Christ is risen, and life rules.
Christ is risen, and not one is to be found dead in the tomb.

For Christ rising from the dead has become the first to awaken among those who are asleep. To Him be the glory and the power to the ages of ages. Amen.

Published on

This weekend, at our regular Divine Liturgy on Saturday 23 March, we celebrate the Veneration of the Holy Cross.

The Cross is the proof of the love of God. The Cross is the unshaken wall, the unconquered weapon, the Kingdom of virtue.The Cross has torn asunder our mortgage and rendered useless the prison of death. The Cross has opened Paradise; it has admitted the thief and has guided the human race from impending disaster to the Kingdom of God.

—St. John Chrysostom

The Third Sunday of Great Lent and the week that follows are devoted to welcoming the Precious Cross of Christ. This adoration of the Cross does not have a penitential character, but rather the opposite: ‘through the Cross, joy has come to the whole world.’ Having reached the midpoint of Lent, we take refreshment as though at a spiritual oasis, in the shade of the Cross, which is the banner and emblem of Christ’s victory. The Cross is a sign of our joy in Christ’s triumph. The liturgical texts express this joy; all the hymns in praise of the Cross have a victorious note to them.

For us Christians, the Cross of Christ is our boast! Saint Paul said, ‘God forbid that I should boast, except in the Cross of Our Lord Jesus Christ.’ To show our pride in the Cross we bring out the Cross into the church for veneration and we adorn the precious Cross with flowers. Thus we express our faith that what might have seemed to be the ‘dead wood’ of the cross became the bearer of Life. Dry wood is highly inflammable, yet in the kondak we sing:

‘... no longer does the flaming sword guard the gates of Eden, for in a strange and glorious way, the Wood of the Cross has put out its flames, and My Saviour, You have stood on the Cross and called out to those in hell: ‘enter again into Paradise.’

The precious Cross remains in the nave of the church for veneration throughout the week, until Friday. Most of us are not able to come to church each day, but of course we can all pray at home. So during this week, as we pray at home be sure to kiss the cross and pray at least ‘To Your Cross, O Master, we bow in veneration, and we glorify Your holy Resurrection!’ Thus we keep the joy of the Cross throughout the week, and we strengthen the link between the family and the church.

[Adapted from content from the Ukrainian Catholic Eparchy of Edmonton.]